Справа № 943/2386/19 Головуючий у 1 інстанції: Шендрікова Г.О.
Провадження № 22-ц/811/190/21 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
Категорія:77
08 червня 2021 року м.Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Юзефович Ю.І.,
з участю: представника апелянта - Лесюк М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Буського районного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, належне звільнення та відшкодування моральної шкоди,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточненим заявою від 28.01.2020 року (а.с.20-21), в якому просив: поновити його на роботі на посаді сторожа станції Красне Скнилівської дільниці у виробничому підрозділі «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства (далі - АТ) «Українська залізниця»; здійснити розрахунок та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01.12.2019 року по день ухвалення судом рішення з вирахуванням обов'язкових платежів та зборів; зобов'язати відповідача внести відомості до трудової книжки про звільнення його (позивача) з роботи згідно з п.1 ст.40 КЗпП України в день ухвалення рішення суду у чіткій відповідності до вимог законодавства; стягнути з відповідача вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середньомісячного заробітку з вирахуванням обов'язкових платежів та зборів; стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних від суми заборгованості, а також стягнути моральну шкоду в розмірі 100000 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до наказу №113/ос від 13.07.2015 року його було прийнято на роботу на посаду вантажника станції Красне Скнилівської дільниці відокремленого підрозділу «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», який з 01.12.2015 року реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» регіональної філії «Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця», а після тривалого лікування онкологічного захворювання та встановлення йому інвалідності, згідно з наказом №65/ос від 30.08.2016 року переведено з 31.08.2016 року на посаду сторожа станції Красне Скнилівської дільниці.
Зазначає, що у відповідності до попередження МЧ-18/281 від 17.09.2019 року, яке він отримав 18.09.2019 року, його повідомлено про майбутнє звільнення з роботи 06.12.2019 року згідно з п.1 ст.40 КЗпП України, однак, 29.11.2019 року на вимогу помічника з кадрових питань ОСОБА_2 він надав належним чином засвідчену копію свого нового (після повторного призначення інвалідності) пенсійного посвідчення та довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією №325010 від 15.08.2019 року і названий працівник, діючи в неправовий спосіб (намагаючись допомогти в оформленні заяви), зобов'язала написати його заяву про звільнення за власним бажанням на порожніх бланках формату А4, мотивуючи тим, що саме написання заяви такого змісту дасть йому можливість зареєструватись в службі зайнятості для отримання державної допомоги, а 29.11.2019 року видала йому оригінал трудової книжки, де під записом №11 було зазначено, що він звільнений з роботи 30.11.2019 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності на підставі статті 38 КЗпП України, згідно з наказом №103/ос від 29.11.2019 року, після чого 05.12.2019 року йому виплачено розрахункові кошти в сумі 10743 грн. 96 коп.
Позивач вважає своє звільнення незаконним і зазначає, що в такий спосіб його було позбавлено гарантованої законом допомоги по безробіттю строком на 90 днів, оскільки згідно з ч.4 ст.23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», призначення та виплата допомоги по безробіттю особам, які звільнились з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, починається з 91-го календарного дня.
Окрім того, зазначає, що, звільнивши за власним бажанням, відповідач позбавив його права на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середньомісячного заробітку, яка виплачується у випадку звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України.
Рішенням Буського районного суду Львівської області від 17 грудня 2020 року позов задоволено.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді сторожа станції Красне Скнилівської дільниці у виробничому підрозділі «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» з 30.11.2019 року.
Вирішено здійснити розрахунок та стягнути з регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь позивача заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу за період з 01.12.2019 року по день винесення рішення, з яких нарахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Зобов'язано регіональну філію «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» змінити запис до трудової книжки серії № НОМЕР_1 від 23.12.1997 року ОСОБА_1 зі «звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України» на «звільнено з роботи згідно п.1 ст.40 КЗпПУ».
Стягнуто з регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі не менше середньомісячного заробітку, з якого нарахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Вирішено здійснити розрахунок та стягнути з регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 індекс інфляції та 3% річних від суми заборгованості;
Стягнуто з регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100000 грн.
Стягнуто з регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» в дохід держави 5044 грн. 80 коп. судового збору.
Рішення в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення суду оскаржило АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», просить рішення скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.
Апелянт зазначає, що позов пред'явлено до регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», яка не є юридичною особою, а тому не може бути відповідачем в даній справі.
Звертає увагу, що належним відповідачем за позовними вимогами позивача мало б бути АТ «Українська залізниця».
Апелянт наголошує, що позивач звільнився з власної ініціативи, на підставі власноручно написаної заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, поданої до спливу строку попередження про вивільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, а тому норма ст. 49-2 КЗпП України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Зазначає, що суд не перевірив обгрунтованості доводів позивача про примушування до написання ним заяви на звільнення за власним бажанням і вважає такі вимоги позивача жодним чином недоведеними.
Просить врахувати, що рішення суду містить взаємовиключні висновки, оскільки суд прийняв рішення про поновлення позивача на роботі, визнавши його звільнення незаконним, і, водночас, зобов'язав змінити формулювання причини звільнення позивача з роботи, що є недопустимим.
Також зазначає, що поза увагою суду залишились доводи відповідача про те, що відповідно до умов колективного договору, у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію по інвалідності, такому працівнику передбачені додаткові пільги, зокрема, на безкоштовне медичне страхування, а також право на отримання вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, яку позивач отримав при звільненні з роботи.
На переконання апелянта, суд першої інстанції не врахував, що допущене начальником виробничого структурного підрозділу «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» адміністративне правопорушення немає жодного відношення до підстави та процедури звільнення позивача, оскільки воно стосувалось несвоєчасного проведення розрахунку з позивачем та виплати усіх належних йому при звільненні сум (ст.116, 117 КЗпП України), що, в подальшому, було усунуто і позивач отримав повний розрахунок з виплатою йому середнього заробітку за весь час такої затримки.
Також апелянт зазначає, що в порушення вимог закону суд в своєму рішенні не вказав розміру присуджених до стягнення виплат і безпідставно застосував норму статті 625 ЦК, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Окрім того, безпідставною та недоведеною апелянт вважає й вимогу позивача про стягнення моральної шкоди, яку суд незаконно присудив у користь позивача.
У судове засідання апеляційного суду позивач не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення йому 28.05.2021 року судової повістки, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило, а тому справу розглянуто апеляційним судом відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України у його відсутності.
Заслухавши пояснення апелянта в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом встановлено, що до звільнення позивач працював на посаді сторожа станції Красне Скнилівської дільниці у виробничому підрозділі «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця».
Згідно з довідкою МСЕК №325010 від 15.08.2019 року (а.с.12), позивачу встановлено третю групу інвалідності на строк до 01.09.2021 року, у зв'язку з чим йому 04.09.2019 року видано пенсійне посвідчення і призначено пенсію по інвалідності (а.с.11).
18.09.2019 року позивача ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення з 06.12.2019 року у зв'язку із скороченням його посади сторожа та звільнення з роботи згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України і роз'яснено про право на отримання вихідної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку на підставі ст.44 КЗпП України (а.с.13).
Однак, 29.11.2019 року позивач подав заяву про звільнення його з роботи за власним бажанням з 30.11.2019 року у зв'язку із виходом на пенсію по інвалідності (а.с.41).
Наказом (розпорядженням) по виробничому підрозділі «Львівська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» №103/ос від 29.11.2019 року позивача звільнено з посади сторожа станції Красне Скнилівської дільниці з 30.11.2019 року згідно зі ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію по інвалідності (а.с.40).
Цим наказом позивачу призначено компенсацію за 11 днів невикористаної відпустки та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку.
Остаточний розрахунок з позивачем із виплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні здійснено у січні 2020 року.
Пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
За загальним правилом частини першої статті 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Разом з тим, у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Враховуючи наведену норму закону й те, що у своїй заяві позивач просив його звільнити з роботи з 30.11.2019 року, вказавши причину звільнення - вихід на пенсію у зв'язку з інвалідністю, у власника або уповноваженого ним органу не було підстав відмовляти позивачу в такому звільненні.
Заява написана позивачем власноручно (а.с.41) і належних доказів, які б підтверджували доводи позивача про те, що його змусили підписати пусті аркуші та/або написати таку заяву під примусом, - немає.
Звільнення працівника згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України здійснюється з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Порядок вивільнення працівників регулюється статтею 49-2 КЗпП України, якою передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Враховуючи наведені вище норми закону й те, що позивач, після його попередження про наступне вивільнення з 06.12.2019 року з роботи, до закінчення цього строку написав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, що не заборонено законом, правових підстав вважати незаконним його звільнення немає, як і немає правових підстав для зміни формулювання причин його звільнення з роботи, а тому вимоги позивача є безпідставними і не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, не дав належної правової оцінки доводам сторін та доказам, які вони подали на підтвердження своїх вимог та заперечень, дійшов неправильних і взаємовиключних висновків щодо наявності правових підстав для поновлення позивача на роботі і, водночас, для зміни причин його звільнення з роботи: зі статті 38 на п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, безпідставно присудивши позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також застосував норму статті 625 ЦК України, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
У зв'язку з відсутністю правових підстав для висновку про незаконність звільнення позивача з роботи, не підлягає задоволенню і його вимога про присудження йому морального відшкодування.
Також необхідно зазначити, що позивач звернув свої вимоги до неналежного відповідача - регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», яка не є юридичною особою.
Належним відповідачем за позовними вимогами позивача мало б бути АТ «Українська залізниця», яке до участі у справі не залучалось.
Таким чином, з наведених вище мотивів рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.2-4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.
Рішення Буського районного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 16 червня 2021 року.
Головуючий: Бойко С.М.
Судді: Копняк С.М.
Ніткевич А.В.