Справа № 449/180/20 Головуючий у 1 інстанції: Савчак А.В.
Провадження № 22-ц/811/2496/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
17 червня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
Головуючого судді Мікуш Ю.Р.
Суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В.
розглянувши у порядку спрощеного провадження без участі учасників цивільну справу № 449/180/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АК Плюс» на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 09 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АК Плюс» про стягнення коштів,-
17 лютого 2020 року представник позивача адвокат Таганцов Б.А. звернувся в суд в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ТОВ «АК Плюс» про стягнення 58 649 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилався на заяву від 04.05.2019 року про приєднання до публічного договору № APLV000000000055617 фінансового лізингу на умовах, визначених публічним договором про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті Компанії ццц.АК24.см.ua (далі договір).
На виконання умов договору відповідач ТОВ «АК Плюс» передав позивачу автомобіль Форд Фієста 2007 року випуску згідно Додатку №1 до Договору.
Згідно Додатку №2 до Договору позивачем ОСОБА_1 вносились платежі відповідно до Виписки з рахунку на загальну суму 58 649 грн. Загальна сума сплачених коштів становить 58 649 грн., що підтверджується квитанціями.
20.01.2020 року автомобіль вилучено, підписано Акт прийому-передачі.
Так як Договір лізингу, предметом якого є ТЗ, а сторонами фізична і юридична особа, всупереч положень ст.799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, тому він в силу положень ст.220 ЦК є нікчемним. Права лізингоодержувача у зазначеному договорі є обмеженими, в той час як права лізингодавця є значно розширені, що не відповідає положенням Закону України «Про фінансовий лізинг», положенням Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів».
Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 09 липня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ТзОВ «АК Плюс» на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 58 649,00 грн.
Вирішено питання судових витрат.
Додатковим рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 25 листопада 2020 року стягнуто з ТзОВ «АК Плюс» на користь ОСОБА_1 8 408,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду оскаржив відповідач ТзОВ «АК Плюс» в особі директора .
В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням суду.
Зазначає, що автомобіль марки Форд Фієста, 2007 року випуску був переданий у фінансовий лізинг позивачу у 2019 році і його вартість становила 157 000,00 грн. На момент повернення у 2020 році автомобіль мав пошкодження та був оцінений у 86 000,00 грн. Посилається на ст.216 ЦК України відповідно до якої майновий стан сторін не повинен погіршитися внаслідок визнання договору недійсним, адже недійсний договір не спричиняє жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ст.806 ЦК та Договору фінансового лізингу лізингові платежі, що здійснює позивач, фактично є платою за користування автомобілем. Посилається на правові позиції Верховного Суду. Просить скасувати оскаржуване рішення Перемишлянського районного суду Львівської області та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст.360 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) представником позивача адвокатом Таганцовим Б.А. 12.02.2021 року надано Відзив на апеляційну скаргу.
У Відзиві представник позивача ОСОБА_1 адвокат Таганцов Б.А. заперечує доводи апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи те, що ціна позову у даній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Згідно частини другої статті 247 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Матеріалами справи та судом встановлено, що 04.05.2019 року між позивачем ОСОБА_1 та ТзОВ «АК Плюс» на підставі заяви про приєднання до публічного договору за № APLV000000000055617 укладено Договір відповідно до якого відповідач як лізингодавець зобов'язався передати за плату позивачу, як лізингоодержувачу, транспортний засіб марки (моделі) Форд Фієста, 2007 року випуску, р.н.з. НОМЕР_1 вартістю 157 000 грн. Строк лізингу 60 місяців. Розмір авансового платежу 31 400 грн. (а.с.7).
Розмір щомісячних платежів за спірним договором лізингу передбачений сторонами у Додатку №2 до Договору лізингу. Згідно Графіка щомісячних платежів лізинговий платіж становить 4 450 грн. (а.с.8).
Згідно прибуткового касового ордеру № ІСКТJ05083 DU4B від 08.05.2019 року позивач сплатила на рахунок ТзОВ «АК Плюс» авансовий платіж за автомобіль в розмірі 31 400 грн. та лізингові платежі за договором за червень-жовтень 2019 року та січень 2020 року, що в сумі разом із авансом становить 58 649 грн. (а.с.11-14).
20.01.2020 року згідно Акту приймання-передачі предмету лізингу на вимогу ТзОВ «АК Плюс» у зв'язку із заборгованістю по виконанню договору, ОСОБА_1 повернула лізингодавцю предмет лізингу-автомобіль Форд Фієста 2007 року випуску, р.н.з. НОМЕР_1 . (а.с.10).
Задовільняючи позовні вимоги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Таганцова Б.А., суд першої інстанції з посиланням на вимоги ст.799 ЦК України прописав, що укладений між сторонами договір не відповідає вимогам закону щодо форми правочину в частині обов'язкового нотаріального посвідчення, а відтак, є нікчемним, а тому мають місце правові підстави для визнання договору нікчемним та стягнення з ТзОВ «АК Плюс» на користь позивача сплаченої суми у розмірі 58 649 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.
За приписами частини першої статті 806 Цивільного кодексу України (далі ЦК) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до Договору лізингу від 04.05.2019 року, який є предметом дослідження, такий є непрямим, оскільки сторонами обумовлено, що лізингоодержувач зобов'язується придбати предмет лізингу у майбутньому (отримати право власності), а лізингодавець зобов'язується передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу.
Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (далі Закон) визначено, що фінансовий лізинг-вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з ч.1 ст.2 Закону відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Такий договір за своєю природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає із змісту договору відповідно до статті 628 ЦК.
Згідно із статтею 799 ЦК договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.
Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно ч.1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою- третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відтак, даючи аналіз зібраним по справі доказам, суд першої інстанції правильно зазначив, що договір фінансового лізингу від 04.05.2019 року, укладений між відповідачем ТзОВ «АК Плюс» та ОСОБА_1 , предметом якого є транспортний засіб, всупереч положенням ст.799 ЦК не був нотаріально посвідчений, а тому відповідно до приписів ст.220 ЦК є нікчемним.
Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі №6-2766цс/15 та від 19.10.2016 року у справі № 6-1551цс/16; від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс/16.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача в частині не повернення сплачених лізингових платежів та авансу.
Відповідно до частини першої ст.216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Щодо наслідків недійсності правочину, суд першої інстанції підставно посилався на п.п.7,10 постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Посилання відповідача-апелянта на той факт, що транспортний засіб Форд-Фієста, 2007 року випуску перебував у користуванні позивача з 10.05.2019 року по 20.01.2020 року , а тому відповідно до ст.806 ЦК та Договору фінансового лізингу лізингові платежі фактично є оплатою за користування автомобілем, спростовується висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 року у справі № 468/176/18-ц.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 09.03.2021 року «визначена у договорі плата за користування предметом лізингу відповідно до Додатку №2 до договору, а також зазначені в абзаці другому частини першої статті 216 ЦК суми відшкодування вартості за користування майном (в даному випадку - автомобілем) не є тотожними правовими категоріями, а тому друга категорія не може бути обрахована із застосуванням умов нікчемного правочину.
Правилами абзацу другого частини першої статті 216 ЦК визначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. ТзОВ « АК Плюс» не посилається, не обґрунтовує та не доводить розмір відшкодування вартості користування спірним майном за цінами, які існували за користування таким майном на момент розгляду і вирішення справи судом.
Зокрема, під час розгляду справи судами не встановлено, що об'єкт лізингу, що підлягає поверненню за правилами двохсторонньої реституції, є пошкодженим або несправним, а так само не доведено суму відшкодування, визначену за правилами абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України. Зазначене питання не було предметом розгляду суду першої інстанції.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 750/116000/16-ц, провадження № 61-34771св18.
Судом при прийняті враховано, що протягом усього часу виконання нікчемного правочину товариство отримувало від позивача ОСОБА_1 лізингові платежі (до яких входить і плата за користування предметом лізингу), користувалося ними і розпоряджалося цими грошовими коштами, а відповідно повною мірою стосовно і цих грошових коштів у ТзОВ «АК плюс» виникло зобов'язання зі збереження майна без достатньої правової підстави.
Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги про застосування до спірних правовідносин правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 288/383/15-ц.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції застосував наслідки нікчемності договору фінансового лізингу (двосторонню реституцію) шляхом повернення лізингоодержувачу сплаченої ним суми та зобов'язання останнього повернути лізингодавцю об'єкт лізингу.
Разом з тим, судом не встановлювалися і не перевірялися підстави щодо покладення на лізингоодержувача обов'язку зі сплати лізингодавцеві коштів за користування предметом лізингу, такі зустрічні позовні вимоги відповідачем не заявлялися, предметом дослідження не були.
01 червня 2019 року адвокатом Таганцовим Б.А. відповідно до ст.137 ЦПК надіслано суду заяву із долученими документами у зазначеній цивільній справі про стягнення витрат на правничу професійну допомогу, яка згідно акту приймання-передачі наданих послуг до Договору № 30/01-1 від 30.01.2020 року становить 5 675,00 грн.
Згідно Акту приймання-передачі у зазначену суму 5 675,00 грн. входить 5 годин роботи адвоката Таганцова Б.А. по підготовці та подання до Львівського апеляційного суду Відзиву на апеляційну скаргу ТзОА «АК Плюс» у цивільній справі № 449/180/20.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції справа розглядалася в порядку спрощеного провадження, адвокатом проводилася робота по підготовці та поданню Відзиву на апеляційну скаргу відповідача ТзОВ «АК Плюс», однак сума 5 675,00 грн. є завищеною, неспівмірною щодо складності справи, обсягом наданих адвокатських послуг та підлягає зменшенню до 3 000,00 грн., що відповідає принципу справедливості та співмірності.
Відповідно до ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст. 268 ЦПК).
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АК Плюс» залишити без задоволення.
Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 09 липня 2020 року залишити без змін.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «АК Плюс» (ЄДРПОУ- 41758919) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 3 000,00 (три тисячі грн.) витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.
Головуючий Ю.Р.Мікуш
Судді: Я.А.Левик
Р.В.Савуляк