Дата документу 16.06.2021 Справа № 325/653/20
Єдиний унікальний №325/653/20 Головуючий у 1 інстанції Діденко Є.В.
Провадження № 22-ц/807/1147/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
16 червня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кухаря С.В.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 , з уточненнями, на рішення Приазовського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно,-
У травні 2020 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначала, що 19 вересня 1997 року вона уклала шлюб з ОСОБА_5 .
За час шлюбу ними було набуто у власність наступне майно: будівля магазину АДРЕСА_1 , вартістю 6 750 грн. 00 коп.; будівля магазину (колишня будівля будинку побуту) по АДРЕСА_2 , вартістю 2 300 грн. 00 коп.; будівля складу по АДРЕСА_3 , вартістю 5 331 грн. 65 коп.; 28/100 частин квартири АДРЕСА_4 , вартістю 72 806 грн. 00 коп.; житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_5 , вартістю 17 406 грн. 00 коп.; автомобіль КІА RIO, седан-В, легковий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2014 року випуску, вартістю 246 605 грн. 00 коп.; автомобіль ACG АХY 1 на шасі ГАЗ 3302, вантажний фургон, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2007 року випуску, вартістю 107 355 грн. 00 коп.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Оскільки майно було придбано у шлюбі і за спільні кошти подружжя, просила суд визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 ідеальну частку вищевказаного майна.
У червні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно.
В зустрічному позові зазначали, що ОСОБА_4 не має права на 28/100 частин квартири АДРЕСА_4 з підстав, зазначених у відзиві на первісну позовну заяву.
Вищезазначене майно не є спільною сумісною власністю, оскільки воно є особистою приватною власністю чоловіка, все майно придбане за його особисті кошти.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 зазначила не повний перелік спадкового майна, представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , враховуючи все майно спадкодавця, запропонувала два варіанти його поділу, які передбачають поділ спадкового майна між всіма спадкоємцями на цілі об'єкти, а не на частини.
Просили суд визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 10,62 га, що розташований на території Нововасилівської селищної ради Приазовського району Запорізької області; право власності на автомобіль КІА RIO, седан-В, легкового, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2014 року випуску, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , видане 12 лютого 2014 року центром ДАІ 2302; визнати за ОСОБА_2 право власності на 28/100 частку квартири АДРЕСА_4 ; право власності на будівлю магазину № НОМЕР_7 по АДРЕСА_6 .
Рішенням Приазовського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2021 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.
Поділено майно, що є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ ідеальну частину:
-будівлі магазину № НОМЕР_7 по АДРЕСА_6 ;
-будівлі магазину (колишньої будівлі будинку побуту) по АДРЕСА_2 ;
-будівлі складу по АДРЕСА_3 ;
-житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_5 ;
-автомобіля KIA RIO, седан-В, легкового, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2014 року випуску, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 , видане 12 лютого 2014 року центром ДАІ 2302;
-автомобіля ACG AXY 1 на шасі ГАЗ 3302, вантажного фургона, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_9 , білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2007 року випуску, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 , видане 23 серпня 2007 року РЕВ МРВ ДАІ № 6 при УМВС України в Запорізькій області.
Визнано за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного сумісного майна право власності 14/100 частин квартири АДРЕСА_4 .
Зустрічний позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/3 частину земельної ділянки, площею 10,62 га, розташовану на території Нововасилівської селищної ради Приазовського району Запорізької області, яка належала померлому ОСОБА_5 на підставі державного акту серії ІІІ-ЗП № 016122 від 30 вересня 2002 року.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/6 частину автомобіля KIA RIO.
Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 7/150 частин квартири АДРЕСА_4 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину будівлі магазину № НОМЕР_7 по АДРЕСА_6 .
В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частинах на користь ОСОБА_4 суму судового збору в загальному розмірі 7050 грн. 91 коп., тобто по 3525 грн. 45 коп. з кожної.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму судового збору в розмірі 1929 грн. 64 коп.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 2951 грн. 21 коп.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норм матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норми процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
ОСОБА_4 , в особі представника ОСОБА_7 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 19 вересня 1997 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_5 зареєстровано шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
ОСОБА_4 була зареєстрована разом з померлим за адресою: АДРЕСА_7 , з 2000 року і по день смерті.
На момент смерті ОСОБА_5 був власником наступного майна:
- будівля магазину АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 04 травня 2001 року, реєстровий номер 758;
- будівля магазину (колишня будівля будинку побуту) по АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу будівлі шляхом викупу від 10 лютого 2001 року, реєстровий номер 266, та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02.06.2011 року;
- будівля складу по АДРЕСА_3 (1-4 склад), що складає 1/5 частку від нежитлової будівлі, на підставі договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 09 червня 2004 року, реєстровий номер 1008;
- 28/100 частин квартири АДРЕСА_4 , на підставі рішення Приазовського районного суду Запорізької області у справі № 2-723/09 від 06 листопада 2009 року (72/100 частики квартири за договором дарування від 30.11.2009 року перейшли до ОСОБА_9 );
- житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_5 , на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 22 листопада 2007 року, реєстровий номер 2363;
- автомобіль КІА RIO, седан-В, легковий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2014 року випуску, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , видане 12 лютого 2014 року центром ДАІ 2302;
- автомобіль ACG АХY 1 на шасі ГАЗ 3302, вантажний фургон, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2007 року випуску на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 , видане 23 серпня 2007 року РЕВ МРВ ДАІ № 6 при УМВС України в Запорізькій області.
- земельна ділянка площею 10,62 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Нововасилівської селищної ради, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗП № 016122 від 30.09.2009 року.
Відповідно до матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення договору дарування частки квартири від 30.11.2009 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 був укладений зазначений договір, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_9 72/100 часток квартири АДРЕСА_4 (а.с. 181-195).
У договорі зазначено, що предмет договору належить ОСОБА_5 на підставі рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 06.11.2009 року у справі № 2-723/09.
Крім того, в матеріалах вказаної нотаріальної справи міститься заява-згода від ОСОБА_4 , як дружини, на дарування 72/100 частин квартири.
Згідно матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , його спадкоємцями, які прийняла спадщину шляхом подання заяв, є дружина ОСОБА_4 , і діти - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Постановою нотаріуса від 02.12.2020 року, ОСОБА_4 відмовлено у виділенні частки в спільному майні подружжя після її померлого чоловіка ОСОБА_5 , через відсутність згоди інших спадкоємців - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які прийняли спадщину.
За приписами ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Положеннями статті 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Згідно ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).
В силу приписів статті 61 Сімейного кодексу України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
Відповідно до ст.ст. 69, 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення про спільну сумісну власність майна, набутого у період шлюбу і рівність часток подружжя, містились у ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, чинного на момент придбання у власність частини спірного майна.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірні об'єкти нерухомого майна і автомобілі були придбані в період зареєстрованого шлюбу ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ..
Таким чином, в силу приписів статті 60 СК України на них розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя. При цьому, смерть одного зі співвласників не припиняє права іншого співвласника на виділення своєї частки у праві спільної сумісної власності.
Доказів, які би спростовували презумпцію спільної сумісної власності майна, придбаного у період шлюбу, відповідачами надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції надано не було.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Приазовського районного суду Запорізької області у справі № 2-723/09 від 06 листопада 2009 року за ОСОБА_5 визнано право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_8 .
Згідно вищевказаного рішення, ОСОБА_5 на праві власності належали дві квартири: АДРЕСА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 14.11.1995 року та квартира АДРЕСА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.1996 року. Рішенням виконавчого комітету Нововасилівської селищної ради № 47 від 25.08.2009 року, ОСОБА_5 надано дозвіл на реконструкцію вказаних квартир з їх об'єднанням в одну квартиру і присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_7 . Таке переобладнання ним здійснено і реконструкція завершена.
Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Положеннями ч.1 ст. 332 ЦК України визначено, що переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що незважаючи на те, що дві квартири АДРЕСА_9 і АДРЕСА_10 належали ОСОБА_5 до укладення шлюбу, але реконструкцію було здійснено в період шлюбу, внаслідок якої дві квартири АДРЕСА_9 і АДРЕСА_10 , як об'єкти нерухомого майна припинили існування, і були перетворені у новий об'єкт нерухомого майна з іншою площею і іншими технічними характеристиками.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право власності на такий об'єкт нерухомого майна було визнано рішенням суду і виникло у ОСОБА_5 відповідно до положень статей 331, 332 ЦК України, з моменту державної реєстрації - 20.11.2009 року (а.с. 45), тобто в період шлюбу.
Матеріали справи не містять доказів того, що здійснення реконструкції відбувалось за особисті кошти ОСОБА_5 .
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що при даруванні ОСОБА_5 72/100 часток квартири на користь ОСОБА_10 , ОСОБА_4 як дружина надавала згоду ОСОБА_5 на розпорядження майном спільної сумісної власності (а.с. 189).
Враховуючи вище встановлені обставини, які підтверджені належними доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на квартиру АДРЕСА_4 також розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя. Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до наданих представником позивача копій документів з інвентарної справи БТІ, квартира АДРЕСА_9 була викуплена саме позивачкою у радгоспу імені Калініна в 1995 році.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що ОСОБА_4 не зверталась до нотаріуса для виділення їй частки у праві спільної сумісної власності в позасудовому порядку.
З цього приводу судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонами існує спір про право власності на майно, оформлене на померлого ОСОБА_5 .
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 було надано копію постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії через відсутність згоди інших спадкоємців, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Судом першої інстанції надана належна правова оцінка вказаним вище обставинам.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що не тільки позивачка за первісним позовом, а й позивачі за зустрічним позовом до моменту звернення до суду в позасудовому порядку порушене право не реалізували. При цьому предметом первісного позову є поділ спільного майна, а предметом зустрічного - саме право на майно у порядку спадкування.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про доведеність ОСОБА_4 її право на виділення Ѕ ідеальної частини майна, придбаного у період шлюбу з ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності подружжя.
Вирішуючи заявлений відповідачами зустрічний позов, судом першої інстанції вірно встановлено, що він ґрунтується на праві відповідачів як спадкоємців померлого ОСОБА_5 на отримання у власність спадкового майна.
Правовідносини щодо спадкування регулюються нормами статей 1216, 1217, 1223, 1261, 1267, 1268, 1269 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_11 було викладено два варіанти поділу майна між спадкоємцями та ОСОБА_4 , але самі позовні вимоги заявлено: про визнання в порядку спадкування за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, площею 10,62 га, та автомобіль КІА RIO, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; про визнання за ОСОБА_2 права власності на 28/100 часток квартири АДРЕСА_4 , та на будівлю магазину № НОМЕР_7 по АДРЕСА_6 .
Вирішуючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що суд не має права самостійно розпоряджатись предметом позову і розподіляти майно на власний розсуд, оскільки як позивач так і відповідачі мають право на певну частку кожного виду майна, яке є предметом спору.
Відповідно до приписів статей 1261, 1268 ЦК України відповідачами доведено право на спадкування після смерті ОСОБА_5 .
Визначаючись з обсягом спадкової маси, судом вірно враховано, що ОСОБА_4 має право на Ѕ частину всього майна (крім земельної ділянки) придбаного у період шлюбу. Таким чином, спадкова маса складає іншу Ѕ частину всього майна, придбаного в період шлюбу, а також земельну ділянку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що як відповідачі так і позивач на підставі ст. 1261 ЦК України є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 , і їх частки у праві спадкування є рівними, то відповідачі мають право на отримання по 1/6 частині об'єктів нерухомого майна і автомобілів, а також по 1/3 частині земельної ділянки.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції вирішено спірні правовідносини відповідно до вимог Закону та обґрунтовано ухвалено рішення відповідно до якого за ОСОБА_1 визнано в порядку спадкування право власності на 1/3 частину земельної ділянки та на 1/6 частину автомобіля KIA RIO; за ОСОБА_2 визнано право власності на 7/150 частин квартири АДРЕСА_4 , та на 1/6 частину будівлі магазину АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги про безпідставне не застосування судом першої інстанції звичаю у спірних правовідносинах колегією суддів відхиляються з огляду на те, що відповідно до чинного законодавства (ст.7 ЦК України) звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.
Відносини у сфері спадкування та у сфері поділу спільного сумісного майна подружжя є одними з найбільш врегульованих чинним цивільним законодавством. Тим більше, що у сфері спадкування та поділу майна подружжя всі спірні відносини врегульовані ще й чисельними правовими висновками Верховного Суду.
Судом першої інстанції повно та об'єктивно досліджені надані сторонами докази, вивчені та проаналізовані обставини справи, та їм надана належна правова оцінка, за результатами якої ухвалене законне та справедливе судове рішення.
Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини, ні які посилаються скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Приазовського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 23 червня 2021 року.
Головуючий
Судді: