Справа № 317/3181/20
Провадження № 2/317/185/2021
22 червня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Яркіної С.В.,
за участю секретаря судового засідання Колесник Ю.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Безрукової С.О.,
представника відповідача адвоката Надворної О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
У вересні 2020 року до Запорізького районного суду Запорізької області надійшла вказана позовна заява, яка мотивована тим, що позивачка ОСОБА_1 з 15 вересня 2007 року перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , який рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 березня 2018 року було розірвано.
В період шлюбу сторорнами набуто спірне майно, а саме: на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 2013 року - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,3 кв.м., житловою площею 28,3 кв.м.; на підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2014 року - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 71 кв.м., житловою площею 31,3 кв.м.; на підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2014 року - земельну ділянку, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2322155300:04:012:0271, загальною площею 0,0600 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Загальна вартість спільного набутого майна за час шлюбу становить 1252811,00 грн.
Від шлюбу з відповідачем сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з позивачкою.
Позивачка стверджує, що її колишній чоловік - відповідач ОСОБА_2 вчиняв дії, направлені на витрачання майна, що належить до спільної сумісної власності колишнього подружжя, на шкоду інтересам сім'ї, що виражалось у наступних його діях. З метою оформлення права власності на спірні квартиру, будинок та земельну ділянку на ім'я свого батька, а також з метою уникнення поділу спільного сумісного майна, відповідач уклав договори позики від 20.01.2014 та 27.11.2014 зі своїм батьком - ОСОБА_5 , відповідно до умов яких ОСОБА_5 надав ОСОБА_2 позику у розмірі 30000,00 доларів США та 50000,00 доларів США, яку відповідач зобов'язався повернути. Про укладення зазначених договорів відповідач позивачку не повідомляв.
В подальшому рішеннями Запорізького районного суду Запорізької області від 14.12.2017 та Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2017 звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме на: спірні квартиру, будинок та земельну ділянку, після чого батько відповідача оформив право власності на вказане нерухоме майно на своє ім'я.
Разом з тим, за результатами апеляційного розгляду скарг позивачки на вказані вище судові рішення, рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 14.12.2017 та Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2017 було скасовано та допущено поворот їх виконання.
На підставі вищевикладеного, беручи до уваги те, що з позивачкою проживають малолітні діти, а також те, що колишній чоловік витрачав майно на шкоду інтересам сім'ї, уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд відступити від принципу рівності часток подружжя та визнати за нею право власності на 2/3 частини спірних квартири, будинку та земельної ділянки, а також визнати за відповідачем право власності на 1/3 частини спірного нерухомого майна, вказаного вище.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник у судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, просили його задовольнити. Раніше представник позивачки - адвокат Безрукова С.О. надала до суду відповідь на відзив. Також у судовому засіданні представник позивачки наголошувала на тому, що з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути судові витрати по справі, які включають: судовий збір у розмірі 10510,00 грн., витрати на проведення дослідження ринку про орієнтовну вартість по трьом об'єктам нерухомого майна у розмірі 1350,00 грн., а також витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн..
Відповідач ОСОБА_2 до суду не з'явився, його представник - адвокат Надворна О.С. у судовому засіданні зазначила про часткове визнання відповідачем позову, а саме: в частині визнання права власності на спірне майно за сторонами у рівних частках, тобто по 1/2. Раніше представник відповідача - адвокат Черкашин І.І. надав до суду відзив на позовну заяву та заперечення до відповіді на відзив, відповідно до яких просив позовні вимоги задовольнити частково та поділити спільне сумісне майно сторін по справі відповідно до визначених Сімейним кодексом засад рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи учасників справи, вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбних відносинах у період з 15 вересня 2007 року по 21 квітня 2018 року, тобто з моменту укладення шлюбу (відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , а.с. 76) до набрання законної сили рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 березня 2018 року по справі № 336/5518/17 про розірвання шлюбу між сторонами. (а.с. 78-79).
Відповідно до копії Свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 , ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_7 » (а.с. 77).
Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 80, 81).
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 11 грудня 2013 року, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І.І. за реєстровим № 14422, була придбана квартира за АДРЕСА_3 , загальною площею 44,3 кв.м., житловою площею 28,3 кв.м. Відповідно до відомостей, викладених у договорі, вартість квартири, що відчужувалася, становила 237127,00 грн., продавцем квартири була ОСОБА_8 , а покупцем - ОСОБА_2 (а.с. 83, 84-85).
Згідно з договором купівлі-продажу від 14 жовтня 2014 року, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Кияницею Н.В. за реєстровим № 3117, був придбаний житловий будинок літ. А № 10 з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 71,0 кв.м., житловою площею 31,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до відомостей, викладених у договорі, вартість будинку, що відчужувався, становила 202100,00 грн., продавцем будинку виступав ОСОБА_9 , а покупцем - ОСОБА_2 (а.с. 86-87, 88, 92-94).
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 жовтня 2014 року, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Кияницею Н.В. за реєстровим № 3120, була придбана земельна ділянка, площею 0,0600 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2322155300:04:012:0271. Згідно з відомостями, викладеними у договорі, вартість земельної ділянки, що відчужувалась, становила 33400,00 грн., продавцем земельної ділянки був ОСОБА_9 , а покупцем - ОСОБА_2 (а.с. 89-90, 91, 92-94).
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до ст.ст. 69, 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
У ч. 2 ст. 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що спірне майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,3 кв.м., житловою площею 28,3 кв.м.; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 71 кв.м., житловою площею 31,3 кв.м. та земельна ділянка, площею 0,0600 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , сторонами придбані за час перебування у шлюбі, а відтак, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними, що повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та не заперечується відповідачем по справі ОСОБА_2 .
Відтак, сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, є правильним та не суперечить нормам матеріального права, що в свою чергу й створює правовий режим спільного сумісного майна подружжя, закріпленого законодавцем в ЦК України та в СК України. Вказана позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18 (провадження № 61-7911св19).
Будь-яких обставин, які б давали підстави вважати, що спірне майно не належить до спільної сумісної власності сторін, учасниками справи заявлено не було.
При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч. 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК України).
Проживання дітей з позивачкою та наявність судових процесів за участю відповідача, з огляду на встановлені судом обставини та положення ст. 70 СК України, саме по собі не є підставою для збільшення частки у майні одному з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, позивачка не довела.
Вказана позиція сформульована у постанові Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17 (провадження № 61-7846св19), а також у постанові Верховного Суду: від 02 березня 2020 року у справі № 448/1722/16-ц (провадження № 61-22380св19).
Твердження позивачки про те, що спільні діти знаходяться лише на її утриманні, спростовуються наданими стороною відповідача доказами про сплату аліментів на її користь на утримання двох дітей, а також додаткових коштів на їх утримання.
Доводи позивавки про те, що відповідач витрачав спільне майно на шкоду інтересам сім'ї також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, так як з рішень про визнання права власності на майно вбачається, що ОСОБА_2 був відповідачем і заперечував проти позовних вимог.
Отже, спірне майно було придбано подружжям у період шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю, частки сторін є рівними, а підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України немає.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає доцільним задовольнити частково вимоги позивачки про поділ спільного майна подружжя, а саме у рівних частках, оскільки стороною позивача не надано суду належних доказів існування обставин, що мають істотне значення, для відступлення від засади рівності часток подружжя.
Стосовно розподілу судових витрат слід вказати наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання вказаної позовної заяви до суду позивачка сплатила 10510,00 грн. судового збору (а.с. 10, 61), відтак, відповідно до ст. 141 ЦПК України, беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, судовий збір у сумі 5255,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Беручи до уваги те, що ані позивачем, ані його представником до позовної заяви, а також під час судового розгляду та до судових дебатів не було надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., про які заявляла позивачка, не підлягають стягненню з відповідача на її користь.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 ЦПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Згідно з квитанцією (а.с. 206), ОСОБА_1 сплатила 1350,00 грн. за проведення експертного дослідження ринку про орієнтовну ринкову вартість по трьом об'єктам нерухомого майна (а.с. 95-97).
З огляду на часткове задоволення позову, судові витрати, пов'язаних з розглядом справи, у сумі 675,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись Пленумум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 57, 60, 69, 70, ст.ст. 368 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76-82, 89, 133, 137, 139, 141, 258-259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ) про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 ) право власності на 1/2 частини:
- квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,3 кв.м., житловою площею 28,3 кв.м.;
- житлового будинку літ. А № 10 з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 71,0 кв.м., житловою площею 31,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;
- земельної ділянки, площею 0,0600 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2322155300:04:012:0271.
Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН: НОМЕР_4 , АДРЕСА_5 ) право власності на 1/2 частини:
- квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,3 кв.м., житловою площею 28,3 кв.м.;
- житлового будинку літ. А № 10 з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 71,0 кв.м., житловою площею 31,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;
- земельної ділянки, площею 0,0600 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2322155300:04:012:0271.
Решту позовних вимог залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН: НОМЕР_4 , АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 ) судовий збір у розмірі 5255,00 грн. (п'ять тисяч двісті п'ятдесят п'ять грн. 00 коп.) та витрати, пов'язані з розглядом справи у розмірі 675,00 грн. (шістсот сімдесят п'ять грн. 00 коп.).
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно з ч. 1 ст. 355 ЦПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
У відповідності до п.п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Яркіна