Справа № 242/1217/21
Провадження № 2/242/651/21
22 червня 2021 року м. Селидове
Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Владимирської І.М., при секретарі Гандзюк К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Селидове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мабаракшина Ельміра Дамирівна, до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
Позивач ОСОБА_1 02.03.2021 року звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка мотивована тим, що він з 31.12.2018 року по 27.08.2019 року перебував з відповідачем у трудових відносинах, працював на відокремленому підрозділі «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля». 28.08.2019 року його було звільнено за ст..38 ч.3 КпЗП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником колективного договору(несвоєчасною виплатою заробітної плати) з виплатою вихідної допомоги у розмірі трьохмісячного середнього заробітку. Відповідач заборгував йому заробітну плату, яку не виплатив до теперішнього часу. Вважає, що відповідач таким чином порушив трудове законодавство. Просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 18755 грн. 42 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 139621,86 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1613,77 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн..
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 03.03.2021 року відкрито провадження по справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали суду заяви, в яких просять суд слухати справу у їх відсутність.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час слухання справи належним чином повідомлений, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги визнають частково, а саме заборгованістю по вихідній допомозі за невиконання умов колективного договору у розмірі 18755 грн. 42 коп., середній заробіток не визнають, оскільки позивач не працював в день звільнення, тому вважає, що відповідальність, встановлена ч.1 ст.117 КЗпП України, щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку не повинна застосовуватись. При визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, просять суд поміж іншим звернути увагу і на процесуальну поведінку позивача, який звернувся до суду із позовом 01.03.2021 року, тобто майже через півтори роки після свого звільнення, а саме 27.08.2019 року, тому просять застосувати принцип справедливості та співмірності та зменшити розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
З матеріалів справи, вбачається, що згідно витягу з наказу №1226-к ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля» від 13.12.2018 року ОСОБА_1 прийнято учнем гірника підземного з годинною тарифною ставкою 35,85 грн. з 1-денними проходженням інструктажу в УП та направити на дільницю підготовчих робіт № 1 з 14.12.2018 року.
Згідно витягу з наказу № 695-к ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля» від 27.08.2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи, гірника підземного дільниці підготовчих робіт №1 за власним бажанням згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням умов колективного договору(несвоєчасною виплатою заробітної плати) з 27.08.2019 року з виплатою вихідної допомоги у розмірі 3-місячного середнього заробітку.
Як вбачається з довідки № 322 від 23.07.2020 року, виданої ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля», станом на 27.07.2020 року ОСОБА_1 заборгованість по вихідній допомозі за невиконання умов колективного договору складає 18 755,42 грн.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, обов'язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.
Оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов'язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідно до роз'яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Суд, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, вважає їх такими, що підлягають задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 18 755 грн. 42 коп.
Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд встановив до наступне.
Згідно довідки № 323 від 28.07.2020 року, виданої ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля», середньоденний заробіток ОСОБА_1 на день звільнення складає 369 грн. 37 коп.
Позивач в позовній заяві зазначив розрахунок середнього заробітку з моменту звільнення до моменту звернення до суду, що складає 378 робочих днів та просить стягнути середній заробіток на момент звернення до суду 139621,86 грн.(139621,86=369,37 х 378).
Відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29 липня 1993 року № 58, де прямо зазначається, що «днем звільнення вважається останній день роботи».
Тобто, день звільнення ОСОБА_1 це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.
Отже, оскільки останнім днем роботи ОСОБА_1 був «27 серпня 2019 року», тому суд вважає необхідно здійснити розрахунок середнього заробітку з наступного дня після його звільнення 28.08.2019 року.
Згідно листів N 78/0/206-18 від 08.08.2018 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2019 році», № 1133/0/206-19 від 29.07.2019 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2020 році» та № 3501-06/219 від 12.08.2020 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2021 році» кількість робочих днів позивача з 28.08.2019 року (наступний день звільнення) по 02.03.2021 року (день звернення до суду) виходячи із зазначеного листи складає 379 днів, тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 139 991 грн. 23 коп. з розрахунку 369 грн. 37 коп.(середньоденна заробітна плата) Х 380 (кількість робочих днів з наступного дня звільнення по день звернення до суду).
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд, надаючи оцінку сумі середнього заробітку за час затримки розрахунку, яку просить стягнути позивач у розмірі 139621,86 грн., приходить до висновку про непропорційнійсть і неспівмірність вказаної суми, що має надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця, в порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача, в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати.
Вирішуючи питання щодо належного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає компенсації працівникові, суд враховує, що його розмір в понад 7 разів перевищує розмір недовиплаченої частини сум, які належали позивачу при звільненні, в чому полягає очевидна неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості.
Як наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц: встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п.п. 71-72).
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […] оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач (п.п. 81, 86). […] зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (п.п. 91, 91.1-91.4). Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (п. 89).
Для приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, суд враховує мінімальну заробітну плату встановлену Законом України «Про державний бюджет України на 2019 року», тобто на день звільнення позивача. У зв'язку з чим, суд вважає, що можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг отримати як мінімальну заробітну плату по Україні, яка складала 4173 грн. 00 коп. за кожен місяць затримки розрахунку.
Тому з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить максимально наближено до суми 75 114 грн. 00 коп. (18 місяців затримки * 4173 грн. 00 коп. = 75 114 грн. 00 коп.)
Суд звертає увагу, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.
Виведена сума, на переконання суду, відповідатиме меті відшкодування, передбаченій ст. 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, та ґрунтуватися на задекларованих п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальних засадах цивільного законодавства, як от справедливість, добросовісність та розумність.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини по справі, надані суду докази, які були досліджені в судовому засіданні, прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. 00 коп., суд встановив наступне.
Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України. За приписами статті 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат. Відповідно до статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд звертає увагу, що позивачем надано: договір про представництво інтересів особи в суді (надання правничої допомоги від 20.11.2020 року, укладений між адвокатом Мабаракшиною Е.Д. та ОСОБА_1 про надання юридичних послуг; акт приймання-передачі наданих послуг до договору від 20.11.2020 року на надання правової допомоги від 20.11.2020 року, з якого вбачається, що позивач ОСОБА_1 та адвокат Мабаракшина У.Д. підписали зазначений акт про надання правової допомоги та за даним актом підлягає сплаті сума у розмірі 3000 грн. 00 коп..
Разом з тим, позивачем не надано підтвердження про сплату зазначеної суми.
Таким чином, суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача має бути стягнуто витрати, пов'язані із сплатою судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, від сплати судового збору звільняються.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», якою закріплені ставки судового збору, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач ОСОБА_1 у відповідності до положень п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення заробітної плати, тому відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 908 грн. 00 коп., згідно до ставки судового збору передбаченої Законом України «Про судовий збір» в редакції на час звернення позивача до суду (02.03.2021 р.).
Враховуючи те, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» не поширюється на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тому відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір з урахуванням пропорційності до задоволеної частини позовних вимог, а саме в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку у сумі 868 грн. 21 коп. (53,80%)
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 38, 40, 116, 117, 232, 237-1, 264, 430 КЗпП України,ст.ст. 12, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), в інтересах якого діє адвокат Мабаракшина Ельміра Дамирівна(місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) до Державного підприємства «Селидіввугілля» (місцезнаходження: Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, б.41, ЄДРПОУ 33426253) про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (місце знаходження: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, буд. 41, ЄДРПОУ 33426253) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 18 755 (вісімнадцять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять) грн. 42 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 75 114 (сімдесят п'ять тисяч сто чотирнадцять) грн. 00 коп.
Суми, що підлягають стягненню, визначені без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.
Допустити негайне виконання рішення в межах платежів за один місяць.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (місце знаходження: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, буд. 41, ЄДРПОУ 33426253) на користь держави судовий збір у розмірі 908(дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (місце знаходження: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, буд. 41, ЄДРПОУ 33426253) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 868(вісімсот шістдесят вісім)грн. 21 коп.
В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після початку її функціонування, безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.М. Владимирська