Справа № 236/2060/21
23 червня 2021 року Краснолиманський міський суд Донецької області в складі:
головуючої судді Шаньшиної М.В.
за участю:
секретаря судового засідання Коломацького О.А.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Лиман цивільну справ за позовом об'єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Лиманської міської ради, про скасування реєстрації права власності,
До Краснолиманського міського суду Донецької області 20.05.2021 звернувся представник позивача об'єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Лиманської міської ради, про скасування реєстрації права власності.
Позовну заяву обґрунтував тим, що відповідно до пункту 5 рішення Краснолиманської міської ради від 23.07.2015 року № 6/44-3461 "Про добровільне об'єднання територіальних громад" - правонаступником активів і пасивів (зобов'язань) міської ради визначено Краснолиманську міську раду, утворену внаслідок добровільного об'єднання, (теперішня назва-Лиманська міська рада Донецької області). Відповідно до частини 1 пуніоу 3 Постанови Верховної Ради України № 984-19 від 04.02.2016 року місто Красний Лиман перейменовано у місто Лиман.
11.02.2008 року на підставі розпорядження Краснолиманського міського голови № 65 ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на вищевказану квартиру за ОСОБА_2 було зареєстровано КП "Бюро технічної інвентаризації" м. Слов'янск 10.03.2008 року, реєстраційний номер 22425135.
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 24.12.2009 року по справі № 2-1734-09 було визнано недійсним свідоцтво про право власності видане ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 .
На підставі викладеного, посилаючись на ст. 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», просив скасувати реєстрацію права власності, реєстраційний номер 22425135 від 10.03.2008 року за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване в реєстрі прав власності; припинити право власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 .
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала заявлені вимоги, зазначивши, що рішення суду про скасування реєстрації права власності на квартиру є обов'язковою умовою внесення відповідного запису державним реєстратором.
Відповідач ОСОБА_2 відзив на позов не подала, в судовому засіданні висловила незгоду з тим, що для скасування реєстрації права власності потрібен судовий розгляд за її участю.
Третя особа - Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Лиманської міської ради була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання, однак представник в судове засідання не прибув. Заяву про відкладення розгляду справи до суду не направив, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовну заяву просив задовольнити.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши їх поданими доказами, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Приписами п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950 року) встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті6та статті13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п. 36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених нею вимог; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
За приписами ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній установлюються законом.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно з п. 1 ч. 1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому п.п. "а" п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Відповідно до п. 52 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26жовтня 2011року №1141 у разі коли внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється щодо державної реєстрації прав, у результаті якої закрито розділ Державного реєстру прав та реєстраційну справу, в Державному реєстрі прав проставляється відмітка про скасування державної реєстрації прав і відкривається закритий розділ Державного реєстру прав та відповідна реєстраційна справа.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Тобто, закон містить імперативну норму, яка у випадку скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, зобов'язує державного реєстратора внести відповідний запис про скасування державної реєстрації речових прав.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 24.12.2009 року в справі № 2-1734-09 позовну заяву Краснолиманського міжрайонного прокурора в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 задоволено, визнано недійсним свідоцтво про право власності від 11.02.2008 року, видане виконавчим комітетом Краснолиманської міської ради Донецької області ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 .
Відтак, рішення суду про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно є самостійною підставою для скасування запису про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та при отриманні державним реєстратором відповідного рішення суду, що набрало законної сили, він зобов'язаний скасувати відповідний запис про державну реєстрацію прав, а в разі відмови скасування такого запису заінтересовані особи не позбавлені права звернутися до суду з відповідними вимогами зобов'язального характеру.
У контексті спірних правовідносин та з огляду на необхідність визначення належного та ефективного способу захисту прав власника земельної ділянки положення п.1, 2, 3 ч. 3ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(у редакції, чинній з 16.01.2020) необхідно застосовувати таким чином.
За змістом пунктів 1, 2, 3 ч. 3ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній з 16.01.2020), на відміну від ч. 2 ст. 26 цього Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Крім того, суд враховує, що згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", згідно з яким судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"до набрання чинності цим Законом."
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог об'єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача (ч. 1, п.2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
На підставі викладеного, керуючись ст. 41,129 Конституції України, ст. 2,10,18,24,26,27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 182 ЦК України, ст. 4,10,13,18,76,81,141,223,247,282, суд
У задоволенні позову об'єднаної територіальної громади в особі Лиманської міської ради Донецької області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Лиманської міської ради, про скасування реєстрації права власності - відмовити.
Судові витрати в справі віднести за рахунок позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Текст рішення виготовлено 23.06.2021 року.
Головуюча суддя -