Справа № 236/2259/21
18 червня 2021 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:
головуючої судді Шаньшиної М.В.,
за участю секретаря Коломацького О.А.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Лиман Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Об'єднаної територіальної громади м. Лиман в особі Лиманської міської ради Донецької області про визнання права власності на спадкове майно,
21.12.2020 року до Краснолиманського міського суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Об'єднаної територіальної громади м. Лиман в особі Лиманської міської ради Донецької області про визнання права власності на спадкове майно(а.с. 1-8).
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, проте надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача Об'єднаної територіальної громади м. Лиман в особі Лиманської міської ради Донецької області, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, просить справу розглянути без його участі, про що надав відповідну заяву.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд вважає можливим розглянути справу без особистої участі позивача та представника відповідача, оскільки матеріали справи містять всі необхідні відомості про права та взаємовідносини сторін.
Дослідивши зібрані у справі докази, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши письмові докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив фактичні обставини та відповідні їм цивільні правовідносини.
Судом встановлено, підтверджується наявними у справі доказами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Нове, Лиманського району, Донецької області, помер батько позивача ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 12.08.2020 року, актовий запис № 562.
Після ОСОБА_2 залишилось спадкове майно, яке складається з: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Положеннями статей 1261, 1268 ч.3 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємцем першої черги за законом, відповідно до ст. 1261 ЦК України, після смерті спадкодавця ОСОБА_2 на теперішній час є позивач ОСОБА_1 , який прийняв спадщину, що підтверджується повідомленням державного нотаріуса Лиманської державної нотаріальної контори Алексєєвої В.Є. від 09.06.2021 року.
Згідно постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 12.02.2021 року, позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки відсутні правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності на ім'я померлого на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .
Тобто на сьогоднішній день позивач позбавлений можливості в позасудовому порядку - шляхом отримання нотаріального свідоцтва про право на спадщину за законом - оформити свої права на вказане майно.
Матеріалами справи встановлено, що виконавчий комітет Рідкодубівської сільської ради рішенням від 12.05.1990 року закріпив в постіне користування згідно земельно-кадастрової книги сільської ради земельну ділянку загальною площею 0,29 га для обслугоування житлового будинку і господарчих споруд, в АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 .
Строк закінчення будівельних робіт у виписці з погосоподарської книги було вказано 1951 року, головою домогосподарства вказаний ОСОБА_2 .
Оскільки рік побудови будинку АДРЕСА_3 , господарські будівлі та споруди, побудовані також до 05.08.1992 року про що свідчить також копія технічного паспорту, відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних(садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних будівельні споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 19.03.2013 №95, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийнято в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. Крім того, п.3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Держбуду України 24.05.2001 № 127, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001р.за № 582/5773, не належать до самочинного будівництва індивідуальні ( садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 5 серпня 1992 року.
Отже, вищезазначений спадковий житловий будинок не можна віднести до категорії самочинних.
Згідно з п.3.4, 3.5, 3.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 за №7/5(у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 №1692/5), листом Міністерства юстиції України від 21.02.2005 №19-32/319, у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку. З цього ж положення вбачається, що рішення суду є правовстановлюючим документом, на основі якого може бути проведена реєстрація права власності на нерухоме майно.
Технічний паспорт виготовлено відповідно до вимог Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держкомітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року № 127.
Згідно п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (із змінами та доповненнями) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553) - для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
За життя спадкодавець не встиг, відповідно до діючого законодавства, зареєструвати своє право власності на вищезазначене нерухоме майно в КП «БТІ» м. Слов'янськ.
Відповідно до інформаційного листа № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року ОСОБА_3 Суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» звернув увагу на те, що при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.
З 1948 року питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" та постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків".
Згідно зі статтею 1 Указу кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.
Тобто ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
У 1966 році було затверджено Інструкцію про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).
«Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності» - згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування».
Відповідно до роз'яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в постанові № 6 від 01.03.2013 року «Про узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування», при вирішенні питання про визнання права власності на житлові будинки, споруди в порядку успадкування, записи в погосподарських книгах оцінюються в сукупності з іншими доказами, наприклад, прийнятими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відвід в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
У період чинності Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, що затверджена Міністерством комунального господарства Українського РСР 31 січня 1966 року, державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості. Право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради. Інструкція втратила чинність згідно із наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56.
За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. Виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.
До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.
Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.
На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свої власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.
Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Верховний Суд України, зазначив у своїй постанові від 10.02.2016 року у справі №6-2124цс15, оскільки відповідно до ст. 328 ЦК Українинабуття права власностіце певний юридичний склад, з яким закон повязує виникнення у особи субєктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на відповідний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеномуст.392 цього Кодексу. Також, у постанові від 23.12.2014 року у справі №3-199гс14 Верховний Суд України зазначив, що за змістом ст.392 ЦК України, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інший спосіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли позивач не може реалізувати своє право власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правоустановчого документу. При цьому, передумовою для застосування положень ст.392 ЦК України,є відсутність іншого, крім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
Згідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав є визнання права.
Спадщина вважається належною спадкоємцю з часу її прийняття.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни №7 від 30 травня 2008р. «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.
Згідно до п.3.1 Постанови Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», до ст.67 Закону України «Про нотаріат» Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.
Без звернення спадкоємців до нотаріальної контори за одержанням свідоцтва про право на спадщину збільшується ймовірність порушення прав інших осіб, спадкоємців за заповітом, спадкоємців, які прийняли спадщину.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30травня 2008року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до п. 37 Постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Відповідно до п. 3 Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 оскільки спір про визнання права власності на нерухоме майно - є спором про спадкування, належним відповідачем у зазначених спорах є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності відповідна територіальна громада.
Умови для отримання Свідоцтва про право на спадщину у нотаріальній конторі в мене немає, тому, відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» його вимога про визнання права на спадщину підлягає судовому розгляду.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Відповідно до п. 4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням викладених позивачем обставин та досліджених у судовому засіданні письмових доказів, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 223, 263-265 ЦПК України, ст. 25, 328, ст. 1216, 1218, 1258, ст. 1268-1270, 1296 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, Інформаційним листом ВССУ від 16.05.2013 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», ст. 41 Конституції України,суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Об'єднаної територіальної громади м. Лиман в особі Лиманської міської ради Донецької області про визнання права власності на спадкове майно- задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , право власності на спадкове майно за законом, яке залишилося після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та складається з:
житлового будинку «А», загальною площею 50,3 кв.м., в тому числі житловою 24,3 кв.м., з господарсько- побутовими будівлями та спорудами: сарай "Б", сарай "В", льох "Г", паркан №1, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Повний текст рішення виготовлений 23.06.2021 року.
Головуюча суддя -