Справа № 263/4869/21
Провадження №2/263/1644/2021
22 червня 2021 року м. Маріуполь
Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі: головуючої судді Хараджа Н.В., при секретарі Зарудній А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Маріуполя, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, -
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування вимог посилався на те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09.02.2017 року з нього стягуються аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь відповідачки. На теперішній час в нього народилась дитина, мати дитини перебуває у декретній відсусці, він має заборгованість по сплаті аліментів у зв'язку з відсутністю трудового (страхового) стажу з грудня 2016 року по вересень 2019 року, та з квітня 2020 року по липень 2020 року( сам знаходився на утриманні) У зв'язку з чим, просить суд зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього, на підставі рішення суду з ј частини до 1/6 частини.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 05 травня 2021 року по справі призначено підготовче судове засідання.
25.05.2021 року від відповідачки на адресу суду надійшов відзив, згідно якого остання з позовними вимогами позивача не погодилась, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав. Станом на 13 травня відповідач має перед нею заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 125 561,03 грн. Позивач є особою без обмежень фізичними вадами, а тому має змогу і зобов'язаний утримувати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач не надав суду належних доказів про погіршення свого матеріального стану, крім підтвердження факту народження ще однієї дитини. Вказана обставина не звільняє позивача від сплати аліментів на сина відповідно до попереднього рішення суду, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 09.06.2021 року по справі закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі, у подальшому надав заяву про ухвалення рішення на розсуд суду.
Від відповідачки надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, заперечувала проти задоволення позову у повному обсязі, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що сторони є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 18.11.2016 року шлюб між ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 було розірвано.
На підставі заочного рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09.02.20217 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13.12.2016 р. до повноліття дитини. Позивач ОСОБА_1 є також батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження останньої серія НОМЕР_1 , актовий запис 31.
Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 12.10.2020 року було звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_1 .
На підтвердження відсутності трудового та страхового стажу у ОСОБА_1 за період з грудня 2016 року по вересень 2019 року та з квітня 2020 року по липень 2020 року суду було надано індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з довідки від 02.02.2021 року ОСОБА_1 з 06.08.2020 року працює молодшим приймальником товарів маг. Продукти 136 у ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» з серпня 2020 року по грудень 2020 року його заробітна плата складала 50 968,89 грн., з яких було сплачено аліменти у розмірі 13 447,95 грн.
Відповідно до розрахунку державного виконавця про заборгованість зі сплати аліментів від 13.05.2021 року ОСОБА_1 має заборгованість перед відповідачкою ОСОБА_2 у розмірі 125 561,03 грн.
Положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини та приписи ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України зобов'язують суд при вирішенні будь - яких питань щодо дітей виходити із якнайкращого забезпечення їх інтересів.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 181 СК України, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР України №789-ХІІ від 27.02.1991 року визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ з відповідними змінами та доповненнями кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789- XII і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття визначено ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України. Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька
В даному випадку норми закону передбачають обов'язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей.
Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно ч.1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Частиною 5 ст. 183 СК України встановлено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Вказана норма узгоджується з положеннями, викладеними в п. 4 ч.1 ст. 161 ЦПК України
Згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач має постійне місце роботи, за період з серпня 2020 року по грудень 2020 року його заробітна плата складала 50 968,89 грн. Наявність у позивача доньки від іншої жінки не свідчить про доцільність зменшення розміру аліментів на утримання ОСОБА_4 .
Позивачем не надано доказів на підтвердження погіршення свого матеріального стану чи стану здоров'я.
Наявність змін у його сімейному стані не свідчать про відсутність у нього можливості сплачувати аліменти на утримання дитини від першого шлюбу у розмірі, визначеному судовим рішенням.
Крім суд вважає, що зменшення розміру аліментів, які стягуються з позивача на його дитину, неодмінно потягне за собою погіршення матеріального стану дитини, що, з огляду на вищевказані судом норми Вітчизняного чи Європейського права, є неприпустимим.
Слід зазначити, що відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789X11 (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Аліменти, у присудженому розмірі, які регулярно, без затримок сплачуються позивачем, дають змогу порівняно повноцінно забезпечувати та утримувати дитину, створити належні умови для її зростання та розвитку, а задоволення позову значно погіршить матеріальний стан дитини позивача, що є неприпустимим.
Враховуючи викладене, суд вважає, позовні вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 180, 182, 183 СК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про зменшення розміру аліментів - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти діб з дня проголошення рішення суду.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області до Донецького апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.В. Хараджа