Номер провадження: 22-ц/813/4182/21
Номер справи місцевого суду: 495/10482/18
Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
23.06.2021 м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого - Сєвєрової Є.С.,
суддів: Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я.,
за участю секретаря - Чепрас А.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2019 року у складі судді Прийомової О.Ю.,
встановив:
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування 25/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 від 31.05.2002, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу 25/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу 25/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 від 24.02.2012, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; визнання за ОСОБА_1 право власності на 25/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що є підставою для реєстрації за нею права власності на 25/100 частин зазначеного житлового будинку в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 1982 року по 25.03.2003 позивач знаходилась у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . В період шлюбу ОСОБА_4 було придбано житлове приміщення - 25/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Продавцем даного житла був ОСОБА_3 . Позивач зазначила, що оскільки її чоловік був адвокатом, то всі правовстановлюючі документи на зазначене майно зберігались у нього, вона не знала за яким саме договором було придбано вищевказане майно. Після розірвання шлюбу зазначає, що проживала в квартирі АДРЕСА_2 , а ОСОБА_4 проживав в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Стверджує, що вільного доступу до квартири де проживав колишній чоловік, вона не мала. Після розірвання шлюбу колишнє подружжя не зверталось до суду щодо поділу спільно нажитого майна. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, а ІНФОРМАЦІЯ_2 зателефонувала ОСОБА_2 та зазначила, що вона на даний час є вдовою ОСОБА_4 та є власницею спірного житлового будинку. Позивач зазначила, що в той же день були виявлені документи: копія договору дарування від 31.05.2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та угода про завдаток від 25.01.2002 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , та інші документи, зокрема щодо продажу квартири /технічний паспорт, рекламні листи/, що свідчать про намір ОСОБА_2 продати спірну квартиру, про що був складений письмовий акт. Згодом позивачу стало відомо про наявність договору купівлі-продажу від 24.02.2012, на підставі якого ОСОБА_2 придбала квартиру за адресою: м. Білгород-Дністровський. Разом з тим, позивач стверджує, що до того моменту, вона не знала на яких саме підставах ОСОБА_4 була придбана спірна квартира та вважала, що ця квартира є сумісною власністю її та ОСОБА_4 . Відповідно до знайденої угоди про завдаток ОСОБА_6 передав ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в рахунок вартості квартири за майбутнім договором купівлі-продажу суму завдатку у розмірі 2000 доларів США. Однак, 31.05.2002 на прохання ОСОБА_4 був укладений договір дарування, а не договір купівлі-продажу на думку позивача з метою надати даному житлу статус особистого майна ОСОБА_4 , яке б не підлягало поділу. Окрім того, відповідач ОСОБА_3 підтвердив, що отримав від ОСОБА_4 в якості оплати за житлове приміщення по АДРЕСА_1 суму у розмірі 3500 доларів США.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2019 року в задоволені позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове, яким в позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом не пропущений з підстав того, що про порушення свого права позивач довідалась тільки 26.10.2018 і не могла знати раніше, оскільки відповідні документи знаходились у покійного ОСОБА_4 та про їх наявність позивачці не було відомо.
ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.
01.06.2021 від представника апелянта надійшла заява про перенесення розгляду справи у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому засіданні.
Проте клопотання про відкладення розгляду справи є третім з часу відкриття апеляційного провадження. Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, судові засідання апеляційним судом неодноразово відкладалися за клопотанням апелянта, справа перебуває в провадженні суду з 2018 року, в апеляційному суді - більше року, а її відкладення через надмірне навантаження можливе лише на кінець 2021 року, що є порушенням розумного строку розгляду справи, суд розглянув справу без участі сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 23.06.2021.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Матеріали справи свідчать, що 06.03.1982 між позивачем та ОСОБА_4 було укладено шлюб.
25.01.2002 між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , ОСОБА_3 підписано згоду про завдаток відповідно до якої ОСОБА_4 надав ОСОБА_7 , ОСОБА_3 завдаток у загальному розмірі 2000 доларів США в рахунок майбутнього укладання договору купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1 .
31.05.2002 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування за яким ОСОБА_4 прийняв в дар 25/100 частин житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 .
Згідно акту опитування адвокатом від 04.11.2018 ОСОБА_3 зазначив, що в 2002 році він уклав фактично не договір дарування, а договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 25/100 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та в якості оплати за це житлове приміщення він отримав 3500 доларів США. Договір дарування сторони уклали за проханням ОСОБА_4
25.03.2003 шлюб між позивачем та ОСОБА_4 розірвано.
Відповідно до договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 24.02.2012 ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купила 25/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т.Ю., зареєстрований в реєстрі за №376.
31.05.2012 ОСОБА_2 за договором дарування житлового будинку передала безоплатно у власність ОСОБА_4 належні їй 25/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Отже, вказані вище обставини свідчать про те, що шлюбні відносини між позивачем та ОСОБА_4 припинилися ІНФОРМАЦІЯ_3 , придбання спірних 25/100 частин житлового будинку за договором дарування відбулось 31.05.2002. З часу розірвання шлюбу спірне нерухоме майно було продано та подаровано за угодами купівлі-продажу та договору дарування та наразі воно є власністю ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . З часу розірвання шлюбу минуло більше 16 років, з позовом до суду позивач звернулася в листопаді 2018 року.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування строків позовної давності до вимог позивача в частині визнання договору дарування від 31.05.2002 удаваним та визнання за позивачем права власності на 25/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Доводи апелянта про те, що вона дізналась про існування договору дарування у жовтні 2018 року, після смерті колишнього чоловіка, є безпідставними так як позивач у позові зазначала, що її колишній чоловік ОСОБА_4 після розірвання між ними шлюбу проживав у належних йому 25/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Вказане свідчить про обізнаність позивача щодо факту придбання ОСОБА_4 спірної частини будинку з часу розірвання шлюбу ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), однак, як вказувала позивач, їй не було відомо саме за яким правочином колишній чоловік придбав нерухоме майно.
Разом з тим, протягом більше 16 років позивач не зверталася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, а тому підстави вважати, що спірне нерухоме майно є об'єктом права спільної часткової власності відсутні так як загальний строк позовної давності позивачем пропущено.
Враховуючи, що матеріали справи будь-яких доказів на підтвердження вимог щодо недійсності договору купівлі - продажу 25/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 від 24.02.2012, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не містять, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.
З огляду на викладене, апеляційний суд прийшов до висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 23.06.2021.
Головуючий:
Судді: