Номер провадження: 22-ц/813/8749/21
Номер справи місцевого суду: 520/14132/18
Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
23.06.2021 м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
Головуючого - Сєвєрової Є.С.,
суддів: Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я.,
перевіривши в порядку вирішення питання про відкриття апеляційного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2020 року,
встановив:
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2020 року клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи та витребування доказів залишено без задоволення.
ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів та призначення експертизи.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України.
У частині першій статті 353 ЦПК України передбачено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, зокрема щодо призначення експертизи.
Системне тлумачення положень частини першої статті 353 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець використав різні конструкції, визначаючи перелік ухвал, зокрема, в одних випадках вживається слово: «відмови» (пункти 1, 4, 7, 10 та інші), а в інших - вказується на сутність процесуального рішення (пункти 3, 6, 11 та інші).
Законодавець передбачив право оскаржувати в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише ухвали суду першої інстанції про призначення експертизи (пункт 12 частини першої статті 352 ЦПК України).
Отже, ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотань про призначення експертизи не можуть бути оскаржені в апеляційному порядку до ухвалення судового рішення по суті спору й окремо від цього рішення.
Оскарження таких ухвал в апеляційному порядку можливе лише разом з судовим рішенням по суті спору.
Частиною першою статті 353 ЦПК України не передбачено можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про витребування доказів.
Відповідно до пункту 2 частини першої 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.
Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим (частина перша статті 16 ЦПК України).
Процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.
Забезпечення доказів - це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмету доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об'єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
Разом з цим, за змістом статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Зі змісту заяви вбачається, що позивач, звертаючись до суду із клопотанням, просила витребувати докази, посилаючись на неможливість самостійно надати такі докази, оскільки вказана у них інформація має статус інформації з обмеженим доступом, надання якої можливо виключно у передбачених законом випадках, в тому числі, на підставі ухвали суду за клопотанням особи про витребування доказів.
Таким чином, метою звернення позивача до суду першої інстанції із клопотанням була неможливість самостійно надати докази, а тому відсутні підстави вважати, що позивач зверталася до суду першої інстанції із клопотанням про забезпечення доказів.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що неможливо припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов'язків цивільного характеру буде остаточно вирішено (справа «Балатський проти України» (BALATSKYY v. UKRAINE), рішення від 25 жовтня 2007 року). Також Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (справа «Шульга проти України» (SHULGA v. UKRAINE), рішення від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (справа «Мусієнко проти України» (MUSIYENKO v. UKRAINE), рішення від 20 січня 2011 року).
Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 61-19138сво18 дійшов висновку, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення.
Такого ж висновку дійшла й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц.
Верховний Суд виходить з того, що заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для призначення експертизи та витребування доказів мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору.
У зв'язку із цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження ухвал про відмову у призначенні експертизи та відмови у витребування доказів, підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
З огляду на вищезазначене, ухвали про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи та відмову у витребуванні доказів підлягають оскарженню в апеляційному порядку одночасно з оскарженням рішення суду першої інстанції, ухваленого по суті спору.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення.
Аналогічні правові висновки щодо порядку оскарження окремо від рішення суду по суті спору ухвал суду першої інстанції висловлено Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 13 червня 2018 року у справі № 522/14750/16 (провадження № 14-205цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 761/6099/15-ц (провадження № 14-184цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц (провадження № 14-259цс18).
В ухвалі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, якої намагаються досягти.
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою та запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. UnitedKingdom, заява 8225/78, § 57, від 13 лютого 2001 року у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v.France, заява 29731/96, § 96).
Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не передбачених у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентується процесуальним законом. Звертаючись із апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може виступати самостійним об'єктом апеляційного оскарження, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункту 4 частини п'ятої статті 357 цього Кодексу. Так, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/13362/13-ц (провадження 61-14123св19); від 15 квітня 2020 року у справі № 757/30485/19 (провадження 61-3648ск20); від 22 лютого 2021 року у справі № 720/2072/19 (провадження 61-2157ск21).
За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2020 року підлягає поверненню апелянту.
Керуючись п.4 ч.5 ст.357, ст. 358 ЦПК України, суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2020 року повернути апелянту.
Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту її підписання.
Головуючий: Є.С. Сєвєрова
Судді: Л.Г.Ващенко
Г.Я.Колесніков