23.06.21
22-ц/812/1206/21
Справа №488/4740/17 Головуючий суду першої інстанції - Селіщева Л. І.
Провадження №22-ц/812/1206/21 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О. В.
23 червня 2021 року м.Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Локтіонової О. В.,
суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,
із секретарем судового засідання - Горенко Ю. В.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана через її представника ОСОБА_2 , на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2021 року, ухвалене о 14 год 58 хв під головуванням судді Селіщевої Л. І. в приміщенні суду в м. Миколаєві, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Чернікова Олена Євгеніївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу,
У грудні 2017 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала до суду зазначений позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , який обґрунтовувала наступним.
Позивач зазначала, що вона та відповідач ОСОБА_5 з 20 січня 2017 року були співвласниками квартири АДРЕСА_1 .
24 лютого 2017 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу придбала вказану квартиру.
Позивач вказувала, що вона з дитинства є особою з інвалідністю, викликаною психічною хворобою. Вона не розуміє, як вчинявся правочин, підписувала вона його чи ні, грошей за наслідками його укладення вона не отримувала.
Посилаючись на вказані обставини та норми ст.225 ЦК України, позивач просила визнати недійсним укладений між нею, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказане житлове приміщення.
Приватний нотаріус Чернікова О. Є. та ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечували та зазначали, що посвідчення оспорюваного договору було здійснено з дотриманням норм цивільного законодавства, а позивачем не надано доказів на підтвердження того, що особи, які вчиняли правочин були недієздатними або страждали психічним розладом. У зв'язку з цим просили у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 грудня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2018 року у порядку забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6 залишено без розгляду на підставі заяви представника позивача.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відмовлено.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив із того, що під час укладення спірного договору від імені ОСОБА_1 діяла ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Скарга мотивована тим, що внаслідок упереджених дій суду першої інстанції вона не змогла у повному обсязі реалізувати свої процесуальні права, зокрема щодо уточнення позовних вимог та надання доказів на їх обґрунтування.
Відповідач ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошувала на тому, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а рішення суду законним та обґрунтованим.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Стаття 225 ЦК України регламентує, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Згідно з вимогами статей 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторони. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Норми статей 12, 13 ЦПК України передбачають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з вимогами ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 20.01.2017 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 ( Ѕ частка за кожною).
З нотаріально посвідченої довіреності від 23 лютого 2017 року випливає, що ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_5 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями під час продажу належної їй 1/2 частки вказаної квартири.
24 лютого 2017 року ОСОБА_5 , діючи від свого імені та від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірної квартири.
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 04.10.2019 ОСОБА_1 страждає помірною розумовою відсталістю з вираженою емоційно-вольовою нестійкістю. За психічним станом вона не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. На момент укладення договору купівлі-продажу від 24 лютого 2017 року за своїм психічним станом вона не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Позов про визнання договору купівлі-продажу від 24.02.2017 недійсним на підставі ст.225 ЦК України позивачем через представника ОСОБА_2 подано 21 грудня 2017 року.
26 грудня 2017 року було подано клопотання про призначення щодо ОСОБА_1 судово-психіатричної експертизи.
22 травня 2018 року приватний нотаріус Чернікова О. Є., яка посвідчувала спірний договір, надіслала суду відзив на позов, у якому зазначала про те, що позивач не укладала вказаного договору, а від її імені на підставі довіреності діяла її матір ОСОБА_5
22 червня 2018 року судом першої інстанції було отримано від нотаріуса копію спірного договору та документи, на підставі яких було посвідчено договір купівлі-продажу квартири.
З моменту подання позову представник позивача з матеріалами справи не знайомилася.
Першу заяву про бажання ознайомитися з матеріалами справи нею було подано суду 28 травня 2019 року. Ознайомлення з матеріалами справи відбулося 07 червня 2019 року.
Заяв про ознайомлення з матеріалами справи до вказаної дати представником позивача суду не подавалося.
24 вересня 2019 року представником позивача без дотримання вимог ч.5 ст.49 ЦПК України було подано заяву про уточнення позовних вимог, у якій було додано вимогу про визнання недійсним довіреності від 23.02.2017.
Ухвалою Корабельного районного суду м.Миколаєва від 11.12.2019 у зв'язку з вищевказаним заява була повернута позивачу.
Повторно заяву із збільшеними позовними вимогами з дотриманням вимог ч.5 ст.49 ЦПК України представником позивача було подано до суду 24 лютого 2020 року.
Ухвалою Корабельного районного суду м.Миколаєва від 24.02.2020 позовна заява була залишена без руху для надання доказів звільнення від сплати судового збору.
24 лютого 2020 року позивач сплатила судовий збір та 26 лютого 2020 року представила суду квитанцію про його оплату.
Протокольною ухвалою Корабельного районного суду м.Миколаєва від 03 березня 2020 року за участі представника позивача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 відмовлено у прийняті заяви про збільшення позовних вимог, оскільки, на думку суду, зміст заяви свідчить не про збільшення позовних вимог, а про зміну підстав і предмета позову.
Вказана ухвала в апеляційному порядку оскаржена не була.
01 лютого 2021 року представником позивача була подана заява про зупинення провадження у справі до розгляду судом цивільної справи про визнання недійсною довіреності від 23.02.2017 (справа №488/3684/20).
Ухвалою Корабельного районного суду м.Миколаєва від 01.02.2021 року у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі відмовлено, по-перше, на підставі ст.210 ЦПК України, норми якої не містять посилання на можливість судом зупиняти провадження на стадії розгляду по суті за п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України, по-друге, у зв'язку з недоведеністю об'єктивної неможливості розгляду справи без вирішення вказаної представником позивача справи, по-третє, у зв'язку з недопущенням затягування розгляду справи.
Згідно з розпискою (т.1 а.с.228) представник позивача ОСОБА_2 була обізнана про дату і час судового засідання, коли було ухвалено оскаржуване рішення.
Відповідно до її заяви, яка надійшла до суду у день розгляду справи, представник позивача не могла бути присутньою у судовому засіданні через сімейні обставини. Доказів поважності її відсутності представником додано не було.
Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
З огляду на встановлені судом обставини та досліджені докази суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за вказаних підстав і предмету позову, він є необґрунтованим.
Доводи позивача про те, що суд не надав їй можливості уточнити позовні вимоги, наслідком чого стало ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, не може бути взято до уваги, оскільки заяви представника позивача щодо уточнення позовних вимог судом першої інстанції розглядалися та поверталися позивачу відповідними ухвалами, які оскаржені не були.
Відмова суду у зупиненні провадження у справі з урахуванням вимог статті 210 ЦПК України та розгляду справи з грудня 2017 року є обґрунтованою.
Як свідчать матеріали справи представник позивача протягом тривалого часу не цікавилася долею справи, належних процесуальних дій у порядку і строки, передбачені цивільним процесуальним законом не вчиняла, а тому перекладання всієї відповідальності за ухвалення рішення з негативним для позивача результатом на суд, на думку колегії суддів, є неправильним.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Крім того, колегія суддів наголошує, що право позивача на захист її інтересів не втрачено, оскільки вона може захистити свої права шляхом подання нового позову.
Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана через її представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий О. В. Локтіонова
Судді С. Ю. Колосовський
О. О. Ямкова
Повний текст постанови складено 23 червня 2021 року.