22 червня 2021 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , на ухвалу Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 травня 2021 року, якою
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Первозванівка Кіровоградського району Кіровоградської області, українцю, громадянину України, раніше судимому
- відмовлено в задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення.
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_7
захисник ОСОБА_5
Короткий зміст вимог апеляційної скарги захисника.
Захисник просить скасувати ухвалу Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 травня 2021 року та постановити нову, якою звільнити ОСОБА_6 умовно-достроково від подальшого відбування покарання.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 травня 2021 року, відмовлено засудженому ОСОБА_6 в задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі
.
Узагальнені доводи апеляційної скарги захисника.
Захисник не погоджується з постановленою ухвалою, вважає її незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Апелянт вказує, що засуджений ОСОБА_6 відбув строк визначений п. 3 ч. 3 ст. 81 КК України, тобто 2/3 строку призначеного покарання.
Зазначає, що засуджений ОСОБА_6 має одне заохочення, а накладені на нього стягнення погашені у встановленому законом порядку.
Вказує, що згідно характеристик, наявних в матеріалах справи, відсліджується тенденція виправлення засудженого ОСОБА_6 .
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
08 квітня 2021 року засуджений ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
ОСОБА_6 відбуває покарання за вироком Петрівського районного суду Кіровоградської області від 01 червня 2018 року за ч. 2 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України, за сукупністю вироків до покарання призначеного за даним вироком йому приєднано невідбуте покарання за вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 лютого 2016 року і остаточно визначено покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі. Строк відбування покарання згідно вироку належить рахувати з моменту взяття під варту 13 березня 2018 року. Відповідно до розпорядження Петрівського районного суду Кіровоградської області вирок набрав законної сили 03 липня 2018 року.
Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд першої інстанції дійшов висновку, про відсутність достатніх підстав стверджувати, що ОСОБА_6 за час відбування покарання став на шлях виправлення, а також те, що зміни у особистості засудженого є достатньо позитивними і він повністю готовий до самокерованої правослухняної поведінки.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідача про зміст оскаржуваної ухвали, доводи, викладені в апеляційній скарзі, пояснення захисника пі підтримку вимог апеляційної скарги, думку прокурора, який просив залишити ухвалу суду без змін, вивчивши матеріали судового провадження та особової справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, суд приходить до наступного.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до осіб, що відбувають покарання, зокрема, і у виді позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Відповідно до положень п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого, при цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Згідно до вимог ст. 6 КВК України, виправлення засудженого це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Системний аналіз Кримінального та Кримінально-виконавчого законодавства України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не відбутої частини покарання більш м'яким», свідчить про те, що висновок про можливість застосування умовно-дострокового звільнення засудженого повинен ґрунтуватися на аналізі даних про його поведінку за весь час відбуття покарання, в тому числі й даних, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину і особу засудженого в цілому. При цьому основним, вирішальним є не факт відбуття певної частини покарання, а виправлення засудженого. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання є заохочувальною нормою кримінального та кримінально-виконавчого законодавства, оскільки має на меті стимулювання засуджених до чіткого виконання правил внутрішнього розпорядку, дотримання вимог режиму відбування покарання, прагнення до продуктивної праці, відшкодування матеріальних збитків, нанесених злочином, каяття у скоєному злочині. Доцільність умовно-дострокового звільнення визначається тим, що засуджений за певний час перебування у місцях позбавлення або обмеження волі виправився, змінив поведінку, з огляду на що відсутня необхідність повного відбування призначеного судом строку покарання. Отже, виправлення засудженого передбачає такі зміни у його поведінці та особистості, які дають підстави вважати, що він у разі застосування цієї пільги спроможний свідомо дотримуватись соціальних норм життя та не має установок на повернення до злочинної діяльності. Оцінка ступеню виправлення повинна ґрунтуватися не лише на юридичних критеріях, але й враховувати весь комплекс педагогічних та психологічних аспектів оцінки особистості, які мають підстави вважати, що у засудженого сформувалась соціально визначена самоврегульована поведінка. Сумлінна поведінка засудженого передбачає не тільки наявність у останнього заохочень, застосованих у порядку, визначеними статтями 67, 130 Кримінально-виконавчого кодексу України (надалі КВК України), але й те, що засуджений подає позитивний приклад для поведінки інших засуджених. При цьому, під сумлінною поведінкою слід розуміти зразкове додержання засудженим вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях, безперечне виконання законних вказівок та розпоряджень адміністрації установи виконання покарань, корисну ініціативу, соціальну активність, участь у вирішенні питань організації навчання, відпочинку, побуту, вплив на виправлення інших засуджених, розвиток корисних соціальних зв'язків, відсутність порушень дисципліни. Сумлінне ставлення до праці це чесне та повне виконання засудженим своїх трудових обов'язків відповідно до статей 59, 60, 118 КВК України, покращення кількісних та якісних показників роботи, підвищення робітничої кваліфікації, бережливе ставлення до обладнання та інструментів, суворе дотримання правил техніки безпеки тощо. Сумлінне ставлення до праці передбачає прагнення засудженого до перевиконання встановлених норм виробітку або зразкового виконання робіт, участь у вирішенні питань організації праці, відшкодування збитків, заподіяних злочином, та надання матеріальної допомоги сім'ї або виплати аліментів.
Висновок про виправлення засудженого має ґрунтуватися на аналізі даних про його поведінку за весь період відбування покарання, а не за час, що безпосередньо передує розгляду питання про можливість застосування умовно-дострокового звільнення від покарання.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні клопотання засудженого про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі, ухвалив рішення у відповідності з вимогами ст. 81 КК України та статей 537, 539 КПК України.
ОСОБА_6 відбуває покарання за вироком Петрівського районного суду Кіровоградської області від 01 червня 2018 року за ч. 2 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України, за сукупністю вироків до покарання призначеного за даним вироком йому приєднано невідбуте покарання за вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 лютого 2016 року і остаточно визначено покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі. Строк відбування покарання згідно вироку належить рахувати з моменту взяття під варту 13 березня 2018 року. Відповідно до розпорядження Петрівського районного суду Кіровоградської області вирок набрав законної сили 03 липня 2018 року.
Початок строку 13 березня 2018 року, кінець строку 13 квітня 2022 року.
Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність достатніх підстав стверджувати, що ОСОБА_6 за час відбування покарання став на шлях виправлення, а також те, що зміни у особистості засудженого є достатньо позитивними і він повністю готовий до самокерованої правослухняної поведінки.
Як слідує із матеріалів особової справи, а саме характеристики на засудженого ОСОБА_6 від 22 квітня 2021 року, за період відбування покарання він 2 рази притягувався до дисциплінарної відповідальності, з них 1 раз поміщався до ДІЗО, допущені порушення виражались у зберіганні заборонених предметів, що згідно ст. 133 КВК України, допустив злісне порушення встановленого порядку відбування покарання. У взаємовідносинах з іншими засудженими не конфліктний, дотримується правомірних та ввічливих правовідносин з персоналом установи з метою пристосування. Спальне місце та приліжкову тумбочку намагається утримувати у чистоті і порядку, завжди має охайний зовнішній вигляд, дбайливо ставиться до майна установи і предметів, якими користується у побуті, здійснює за ними належний догляд. До виконання передбачених законом вимог персоналу установи ставиться посередньо. Намагається самостійно виконувати роботи із самообслуговування, достатніх навичок для цього не має. Приймає особисту участь в організації виховних заходів, які проводяться в установі. Залучений до участі у програмі диференційованого виховного впливу «Творчість».
Як слідує з ухвали Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 квітня 2020 року засудженому ОСОБА_6 відмовлено у заміні невідбутої частини покарання більш м'яким. (а.о.с. 46,47).
Згідно витягу з протоколу №8 засідання комісії від 14 квітня 2020 року Арбузинської виправної колонії № 83 з розгляду матеріалів про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким на засудженого ОСОБА_6 , комісією було відмовлено йому у заміні невідбутої частини покарання більш м'яким, як такому, що не став на шлях виправлення (а.о.с. 81).
Згідно витягу з протоколу №26 засідання комісії від 09 грудня 2020 року Арбузинської виправної колонії № 83 з розгляду матеріалів про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання на засудженого ОСОБА_6 , комісією було відмовлено йому у умовно-достроковому звільненні від відбування покарання, як такому, що не довів свого виправлення (а.о.с. 92).
Доводи апелянта, щодо відбутого засудженим ОСОБА_6 строку призначеного судом покарання та наявність у нього заохочення, не заслуговують на увагу, оскільки були враховані судом першої інстанції.
З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що засуджений ОСОБА_6 своєю поведінкою та ставленням до праці не довів свого виправлення, що виключає можливість його умовно-дострокового звільнення від подальшого відбування покарання.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на матеріалах особової справи засудженого, даних щодо його особи та поведінки під час відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства, також рішення суду постановлене з урахуванням вимог кримінального матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а тому підстав для його скасування немає.
Окрім того, апелянт не навів жодної достатньо переконливої підстави для скасування ухвали суду першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 376, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 травня 2021 року, якою відмовлено засудженому ОСОБА_6 в задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді: