Справа № 127/17499/20
Провадження № 22-ц/801/1423/2021
Категорія: 56
Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.
Доповідач:Сопрун В. В.
23 червня 2021 рокуСправа № 127/17499/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Міхасішина І.В., Шемети Т.М.
за участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р.,
за участю сторін: представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/17499/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих коштів,
за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2021 року та на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2021 року, які ухвалені суддею Венгрин О.О. в Вінницькому міському суді Вінницької області, повний текст рішення складено 30 квітня 2021 року, повний текст додаткового рішення складено 06 травня 2021 року,
В серпні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих коштів, мотивуючи позовні вимоги тим, що 15 січня 2012 року позивач ОСОБА_1 отримав у позику від відповідача 45000 дол. США, терміном до 15 вересня 2012 року зі сплатою 3,5% щомісяця, про що була написана розписка.
До 15 вересня 2012 року позивач ОСОБА_1 не повернув відповідачу позичені кошти, тому 29 вересня 2012 року під тиском відповідача ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 переписав розписку на суму 74000 дол. США з урахуванням щомісячного нарахування 4% за користування коштами, терміном до 29 вересня 2013 року.
29 вересня 2013 року ОСОБА_1 повернув відповідачу позику у сумі 45000 дол. США та відсотки за користування позикою з 15 січня 2012 року по 29 вересня 2013 року в розмірі 64600 дол. США, розписки про позику від 15 січня 2012 року та 29 вересня 2012 року відповідач ОСОБА_4 повернув позивачу ОСОБА_1 .
В 2014 року стан здоров'я позивача ОСОБА_1 погіршився, він переніс інсульт, в зв'язку з відсутністю коштів на лікування, а також в зв'язку з проблемами в бізнесі (необхідність закупівлі добрив, дизпалива, посівного матеріалу) позивач ОСОБА_1 у серпні 2014 року в ОСОБА_4 позичив 100000 дол. США терміном на рік, зі сплатою відсотків, про що написав розписку.
10 січня 2016 року під психологічним тиском відповідача ОСОБА_4 та після перенесеного інсульту, в машині на дорозі біля смт. Шпиків Тульчинського району Вінницької області, ОСОБА_1 написав розписку про отримання у ОСОБА_4 позики в розмірі 150000 дол. США, яка складалась із 100000 дол. США неповернутих коштів за попередньою позикою та 50000 дол. США - відсотків.
15 серпня 2016 року позивач ОСОБА_1 повернув відповідачу ОСОБА_4 позику в сумі 100000 дол. США, а 15 серпня 2017 року повернув 50000 дол. США нарахованих відсотків. ОСОБА_4 запевнив ОСОБА_1 про відсутність у нього будь-яких фінансових претензій, але розписки про позику не були повернуті позивачу.
Відповідач ОСОБА_4 через декілька місяців почав вимагати від позивачів додаткові кошти, здійснював психологічний тиск, через що 07 листопада 2017 року позивач ОСОБА_2 віддав ОСОБА_4 16000 дол. США власних заощаджень, а відповідач після одержання цих коштів обіцяв, що ніяких претензій до позивачів мати не буде, про що написав розписку.
14 серпня 2019 року відповідач ОСОБА_4 звернувся до Тульчинського районного суду Вінницької області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за позикою.
Позивачі вказали, що грошові кошти в сумі 150000 дол. США не були одержані ОСОБА_1 від ОСОБА_4 в позику, розписка від 10 січня 2016 року написана під впливом тяжких обставин, а саме погіршення стану здоров'я позивача ОСОБА_1 та його скрутного матеріального стану. Тому просили стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в розмірі 50000 дол. США, що еквівалентно 1379910 грн та на користь ОСОБА_2 безпідставно отримані кошти в розмірі 16000 дол. США, що еквівалентно 441571,20 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2021 року в задоволені позову відмовлено.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 по 2000 грн з кожного витрат на правничу допомогу. В стягненні решти витрат відповідача на правничу допомогу відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позові вимоги, а також стягнути судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції повинен був до спірних правовідносин застосувати положення ч.2 ст.640 та абз.2 ч.1 ст.1046 ЦК України. Крім того, вважає, що судом неправильно тлумачено положення ст.1212 ЦК України, що на думку скаржника є підставою для скасування рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2021 року та задоволення позовних вимог.
Крім того, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2021 року, в якій посилається на незаконність та необґрунтованість рішення, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та порушення норм процесуального права. Просив скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 в стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судові рішення відповідають.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до розписки від 15 січня 2012 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_4 кошти в розмірі 45000 дол. США на строк до 15 вересня 2012 року з нарахуванням 3,5 % щомісяця на суму боргу. У випадку несвоєчасного повернення боргу та відсотків ОСОБА_1 зобов'язався сплачувати 5% за кожен місяць від суми боргу з урахуванням відсотків (т.1 а.с.175).
Згідно розписки від 29 вересня 2012 року, ОСОБА_1 отримав у ОСОБА_4 позику в розмірі 74000 дол. США на строк до 29 вересня 2013 року з щомісячним нарахуванням 4% на суму боргу. У випадку несвоєчасного повернення боргу та відсотків ОСОБА_1 додатково зобов'язався сплачувати 5% за кожен місяць від суми боргу з урахуванням відсотків (т.1 а.с.176).
Обидві сторони стверджують, що кошти за цими розписками повернуто.
Відповідно до розписки від 10 січня 2016 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_4 150000 дол. США. Половину суми з щомісячним нарахуванням 2,75% ОСОБА_1 зобов'язався повернути до 15 серпня 2016 року, а решту суми зобов'язався повернути до 15 січня 2017 року з нарахуванням відсотків. В разі непередбачуваних обставин відповідальність за повернення боргу та відсотків покладається на сина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і зятя ОСОБА_5 (т.1 а.с.16 - 17).
Сторони пояснили, що оригінал зазначеної розписки знаходиться в цивільній справі про стягнення боргу, що розглядається Тульчинським районним судом Вінницької області.
Розписки про позику ОСОБА_1 у ОСОБА_4 100000 дол. США, про існування якої пояснювала сторона позивачів, суду не надано.
Як вбачається з розписок від 15 серпня 2017 року та 07 листопада 2017 року, ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 частини боргу в сумі 50000 дол. США та 16000 дол. США (т.1 а.с.18, 19).
Згідно виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 10 серпня 2014 року переніс інсульт - гостре порушення мозкового кровообігу по ішемічному типу в басейні правої СМА на ґрунті гіпертонічної хвороби (т.1 а.с.26 - 27). В матеріалах справи також наявні, копії виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 та копія епікризів ОСОБА_1 (т.1 а.с.28 - 50).
02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Томашпільського ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області з заявою про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_4 .
В постанові про закриття кримінального провадження ст. слідчого СВ Томашпільського ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області від 03 квітня 2020 року (т.1 а.с.52 - 56) зазначено, що ОСОБА_4 пояснив слідчому, що кошти в сумі 150000 дол. США він позичив ОСОБА_1 , які передавав у салоні автомобіля ОСОБА_1 на дорозі в смт. Шпиків Тульчинського району Вінницької області, окрім них в салоні автомобіля нікого не було. ОСОБА_1 повернув йому 15 серпня 2016 року 100000 дол. США позики, 15 серпня 2017 року повернув 50000 дол. США, а 16000 дол. США - повернув син ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . На теперішній час позивач заборгував ОСОБА_4 27060,16 дол. США, з яких: 25445,61 дол. США - позика, 1614,55 дол. США - 3% річних (т.1 а.с.55).
Кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 жовтня 2019 року за №12019020290000278, закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України (т.1 а.с.52 - 56).
Згідно ст. 1212 ч. 1 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
В постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року (справа №753/20514/16-ц) зазначено, що аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів). Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Відповідно до ст. 639 ч. 1 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно ст. 638 ч. 2 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно ст. 640 ч. 1 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ст. 1047 ч. 2 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1049 ч. 1 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 1048 ч. 1 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки як встановлено судом, між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 був укладений 10 січня 2016 року договір позики, всі умови договору в розписці були сторонами обговорені, кошти в сумі 50000 дол. США та 16000 дол. США сплачувались ОСОБА_4 позивачами в рахунок погашення частини боргу за договором позики, тобто, у виконання умов договору, що підтверджується розписками від 15 серпня 2017 року та від 07 листопада 2017 року (т.1 а.с.18, 19).
Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та необґрунтованими, оскільки у відповідача ОСОБА_4 була достатня та належна правова підстава набуття (отримання) спірних коштів від позивача ОСОБА_1 в сумі 50000 дол. США та від позивача ОСОБА_1 (в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 ) в сумі 16000 дол. США, у зв'язку із тим, що такі кошти набуто за наявності правової підстави (розписки), а тому їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставно набуті.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.
Договір позики від 10 січня 2016 року не скасований, є дійсним, а тому є надуманими доводи скаржника, що він є неукладений. ОСОБА_1 виконував умови договору позики (укладеного в письмовій формі), повертаючи борг сумами 50000 дол. США і 16000 дол. США (через сина).
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2014 року № 6-122цс14.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно застосував вище вказані норми матеріального та процесуального права, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки наявність договірного характеру правовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України, з чим і погоджується апеляційний суд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Коротя Р.О. звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, яка мотивована тим, що рішенням суду від 23 квітня 2021 року не вирішено питання щодо понесених витрат відповідача на правничу допомогу, докази чого додавались до відзиву на позовну заяву. Просив стягнути з позивачів на користь відповідача по 12500 грн витрат на правничу допомогу з кожного.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що надані адвокатом Коротя Р.О. послуги та виконання робіт не співмірні з розміром гонорару, а тому стягнув з позивачів на користь відповідача 4000 грн витрат на правничу допомогу в рівних частках.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву представником відповідача зазначено, що витрати відповідача на правничу допомогу складають 25000 грн (т.1 а.с.124 -125).
Згідно витягу з договору про надання правової (правничої) допомоги від 13 жовтня 2020 року, укладеного між адвокатом Коротя Р.О. та відповідачем ОСОБА_4 , у п. 4.1 витягу з договору зазначено, що гонорар адвоката становить 25000 грн, який сплачений відповідачем в повному обсязі 13 жовтня 2020 року (п. 4.2 договору) (т.1 а.с.136).
Згідно детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у справі №127/17499/20, адвокатом Коротя Р.О. були надані послуги з зазначенням їх вартості: аналіз позовних документів та судової практики - 7000 грн: написання та подання відзиву, а також необхідних процесуальних документів - 10000 грн, участь у судових засіданнях - 8000 грн (т.1 а.с.137).
Відповідно до ст. 133 ч. 1 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст. 133 ч. З п. 1 ЦПК України).
Згідно ст. 137 ч. 2 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно ст. 137 ч. 4, 5, 6 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Доводи апеляційної скарги в тому, що наведений розмір витрат відповідача за надання професійної правничої допомоги є неспівмірним з наведеним у описі робіт (наданих послуг), не заслуговує на увагу, оскільки суд першої інстанції встановив, з чим і погоджується апеляційний суд, що обсяг наданих адвокатом Коротя Р.О. послуг та виконаних робіт не співмірний з розміром гонорару, а тому правильно стягнув з позивачів на користь відповідача по 2000 грн з кожного витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, судом першої інстанції, враховано подане представником позивачів - адвокатом Головчуком В.А. клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (т.1 а.с.205 - 208).
Зокрема, у відповіді на відзив представник позивачів - адвокат Головчук В.А. (т.1 а.с.113 - 115), також заначив, що визначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 грн, не узгоджується з вимогами п.1-3 ч.4 ст.137 ЦПК України та є завищеним.
Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2021 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 23 червня 2021 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Міхасішин І.В.
Шемета Т.М.