"22" серпня 2006 р.
Справа № 28/120-06-2993
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,
Суддів: Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,
(згідно розпорядження Голови Одеського апеляційного господарського суду Балуха В. С. №63 від 04.07.2006 р., склад колегії суддів змінений з колегії суддів у складі суддів: Разюк Г. П., Петрова М. С. та Колоколова С. І. на колегію суддів у складі суддів: Мирошниченко М. А., Бєляновського В.В. та Шевченко В.В.),
при секретарі - Волощук О.О.,
за участю представників:
від Чорноморського транспортного прокурора -Мелеш Н.М.,
від позивача -Міністерства транспорту та зв'язку України - не з'явився,
від позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України -Калиновська О.С.,
від відповідача -Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» -Корецька Н.О.,
від відповідача - Дочірнього підприємства «Люмар (Одеса) С.А.» -Петрова Н.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційне подання Чорноморського транспортного прокурора та апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області і Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство»
на рішення господарського суду Одеської області від 23 червня 2006 року
у справі № 28/120-06-2993
за позовом Чорноморського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області
до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» та Дочірнього підприємства «Люмар (Одеса) С.А.«
про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень та їх повернення,
28.03.2005 р. (вх. №3719) Чорноморським транспортним прокурором (далі - Прокурор) у господарському суді Одеської області пред'явлено позов в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України (далі - Міністерство) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (далі - РВФДМУ) до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» (далі - ДСК «ЧМП») та Дочірнього підприємства «Люмар (Одеса) С.А.» (далі - ДП) про визнання недійсним, укладеного між житлово-комунальним відділом ДСК «ЧМП» та ДП договору оренди нежитлових приміщень №81 від 01.03.1999р. щодо оренди приміщень загальною площею 429 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул.Дерибасівська,4, та їх повернення (а.с.2-3). Свої вимоги Прокурор мотивував тим, що при укладенні цього договору були порушені приписи чинного на той час законодавства щодо отримання дозволу на його укладання з Міністерством та РВФДМУ, а також не погоджено розмір орендної плати з Міністерством. В обґрунтування позову Прокурор послався на Закон України «Про оренду державного та комунального майна», Постанову КМ України №786 від 04.10.1995р., ст.48 ЦК УРСР, ст.ст.215, 216, 1212, 1213 ЦК України.
12.04.2006р. РВФДМУ звернулось до суду з уточненням та доповненням до позову Прокурора, в якому просило визнати вищезазначений договір недійсним на майбутнє (а.с.17-18).
Відповідач -ДП зазначений позов не визнав, пославшись у своєму відзиві на те, що при укладенні договору законодавство порушено не було. Крім того, Прокурор пропустив встановлений ст.257 ЦК України строк позовної давності і відповідач просив застосувати до вимог Прокурора позовну давність (а.с.41-43).
Відповідач -ДСК «ЧМП» у своєму відзиві на позов Прокурора визнав його обґрунтованим (а.с.204-205).
30.05.2006р. Прокурор надав уточнення до позову, в якому додатково обґрунтував свої позовні вимоги (а.с.206-209).
Рішенням господарського суду Одеської області від 23.06.2006р. (підписаним суддею Гуляк Г.І. - 29.06.2006р.) у задоволенні позову відмовлено, у зв'язку з пропуском Прокурором строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом. Свою позицію суд обґрунтував тим, що спірний договір було укладено ще у 1999р., тобто з моменту укладення пройшло сім років і з матеріалів справи вбачається, що прокурору було відомо про його укладення, але він своєчасно не звернувся до суду з цим позовом.
Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням Прокурор, РВФДМУ та ДСК «ЧМП» звернулись до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням та скаргами, в яких просили скасувати це рішення і прийняти нове, яким задовольнити позов. Свою позицію вони мотивували тим, що місцевий суд в порушення вимог ГПК України не дав правової оцінки доводам Прокурора щодо невідповідності спірного договору приписам чинного на момент його укладення законодавства. Крім того, скаржники вважать, що Прокурором не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.
Розгляд справи було призначено на 22.08.2006р., про що Прокурор і сторони, згідно приписів ст.98 ГПК України, були належним чином повідомлені.
ДП «Люмар (Одеса) С.А.» 22.08.2006 р. надало суду відзив на подання та скарги, в якому просить суд відмовити у їх задоволенні та залишити рішення без змін.
Представник Міністерства у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив і судова колегія, враховуючи думку інших учасників процесу, прийняла рішення про перегляд справи за його відсутністю.
Представник скаржника -Прокурора в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав апеляційне подання Прокурора і просив суд його задовольнити на викладених у ньому підставах.
Представник скаржника -РВФДМУ в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав свою апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити на викладених у ній підставах.
Представник скаржника -ДСК «ЧМП» в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав свою апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити на викладених у ній підставах.
Представник відповідача - ДП в усних поясненнях наданих апеляційному суду просив суд відмовити у задоволенні апеляційних подання та скарг і залишити рішення без змін.
За згодою представників Прокурора та сторін, згідно ст.85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.
Заслухавши усні пояснення представників Прокурора та сторін, ознайомившись з доводами апеляційних подання і скарг та запереченнями на них, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, відповідність викладеним у рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Відповідно до вимог ст.84 ГПК України та Постанови Верховного суду України №11 від 29.12.1976р. (з наступними змінами та доповненнями) «Про судове рішення», мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
У порушення вищезазначених приписів, місцевий суд, зазначивши в описовій частині рішення позиції та доводи прокурора та сторін, взагалі не дав у мотивувальній його частині оцінки доводам прокурора та його позиції щодо порушення сторонами при укладенні договору конкретних норм діючого на час його укладення законодавства України. Кім того, відмовляючи Прокурору в позові, у зв'язку з пропуском ним строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, місцевий суд не встановив та не зазначив у рішенні, з якого часу (рік, місяць, день) він відраховував перебіг цього строку, хоча ця обставина має важливе значення для вирішення цього спору та застосування строків позовної давності. При цьому, суд не врахував приписи вищезазначеної Постанови Верховного суду України «Про судове рішення» про те, що, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений. З рішення місцевого суду не можливо встановити, до якого він дійшов висновку щодо доведеності позову.
З викладеного вбачається, що місцевий суд, розглянувши справу по суті та ухваливши з неї рішення, припустився неповноти з'ясування обставин, що мають значення для справи, що відповідно до ст.104 ГПК України є підставою для скасування ухваленого ним судового рішення.
Розглядаючи, відповідно до вимог ст.101 ГПК України, справу повторно та перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення у повному обсязі, судова колегія встановила наступне.
Угоду, яка є предметом цього спору, було укладено 01.03.1999р., тобто до набрання 01.01.2004р. чинності нового ЦК України (в редакції від 16.01.2003р.), а тому при вирішенні питання її недійсності необхідно враховувати приписи ЦК УРСР (в редакції від 18.07.1963р). Необхідність застосування до цих відносин саме норм ЦК УРСР підвереджується позицією Верховного суду України в його постановах по конкретних справах, у т.ч. у постанові від 20.01.2004р.. Крім того, при визнанні угод недійними необхідно перевіряти не відповідність нормам права (закону) в редакціях, які діяли на момент укладення цих угод.
Прокурор у позові зазначає, що спірну угоду було укладено у порушення приписів Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (далі -Закон) та Постанови КМ України №786 від 04.10.1995р. (дали - Постанова КМУ).
Стороною спірної угоди, яка виступала в якості орендодавця, був житлово-комунальний відділ ДСК ЧМП, тобто державне підприємство, і, відповідно, майно, що було предметом цієї угоди належало до державною власності України, а тому ця угода повинна відповідати нормам і приписам вищезазначеному Закону.
Статтею 5 Закону в редакції, що діяла на момент укладання спірного договору, встановлено коло орендодавців державного та комунального майна. Відповідно до приписів зазначеної статті орендодавцями нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень -ст.4 Закону), що є державною власністю, виступають ФДМ України, його регіональні відділення та представництва. Державні підприємства можуть виступати орендодавцями нерухомого майна лише з дозволу ФДМ України, його регіональних відділень та представництв. Зазначена норма носить імперативних характер, тобто обов'язкова для виконання, а тому не дотримання її є порушенням вимог законодавства України.
Стаття 9 Закону регламентує порядок отримання дозволу на укладання договору оренди нерухомого майна від ФДМ України, його регіональних відділень та представництва, тобто ще раз підтверджує необхідність отримання такого дозволу для дійсності та можливості укладення договору оренди нерухомого майна, що є державною власністю.
Як свідчать матеріали справи, і цю обставину не оспорюють сторони за спірним договором, при його укладенні вищезазначений порядок не було дотримано, тобто ДСК «ЧМП» не узгодило надання в оренду нерухомого майна (приміщень загальною площею 429 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська,4) з ФДМ України та його регіональним відділенням в Одеській області.
Вищезазначеною Постановою КМУ, на яку послався Прокурор у позові, затверджено «Методику розрахунку і порядок використання орендної плати державного майна» (далі -Методика). Пунктом 2 цієї Методики (в редакції від 18.05.1998р., яка діяла на момент укладення спірного договору) передбачено, що у випадках, коли орендодавцем державного нерухомого майна виступає державне підприємство, то розмір орендної плати за це майно необхідно погоджувати з органом, уповноваженим управляти майном підприємства (в даному випадку з Міністерством транспорту та зв'язку України, якому згідно статуту підпорядковано ДСК «ЧМП»), та органом, визначеним в абзаці другому ст.5 Закону, тобто у даному випадку ФДМ України (його регіональними відділеннями).
Зазначена норма також носить імперативний характер, тобто обов'язкова для виконання, а тому не дотримання її є порушенням вимог законодавства України.
Як свідчать матеріали справи, і цю обставину не оспорюють сторони за спірним договором, при його укладенні вищезазначений порядок узгодження орендної плати також не було дотримано, тобто ДСК «ЧМП» не узгодило розмір орендної плати з уповноваженим управляти його майном державним органом - Міністерством, а також з ФДМ України (його регіональним відділенням в Одеській області).
З викладеного вбачається, що при укладенні угоди, що є предметом цього спору, сторони грубо порушили норми чинного на той час законодавства.
За правилами ст.48 ЦК УРСР угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки закону, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Ця стаття застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45-47, 49-58 ЦК УРСР).
З огляду на викладене, спірну угоду при наявності такої вимоги необхідно визнати недійсною.
Оцінюючи строки звернення Прокурора до суду з цією вимогою та висновок місцевого суду щодо пропуску строку позовної давності, судова колегія встановила таке.
Відповідно до приписів ст.71 ЦК УРСР, якій діяв на момент укладання спірної угоди, загальний строк для захисту встановлюється в три роки. Початок перебігу строку позовної давності, відповідно до ст.76 цього Кодексу, починається з дня виникнення права на позов. При цьому, право на позов виникає з для, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення цього права.
Відповідно до п.6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України в редакції від 16.01.2003р., який набув чинності з 01.01.2004р., правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються для позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Статтею 257 ЦК України також передбачено, що загальний строк для захисту встановлюється в три роки.
Відмовляючи Прокурору в позові, у зв'язку з пропуском ним строку позовної давності, місцевий суд виходив з того, що договір було укладено ще в 1999 році, а Прокурору більш ніж за три роки до звернення до суду з цим позовом було відомо про наявність цього договору, що, на думку місцевого суду, підтверджується наявним у матеріалах справи листуванням.
Проте, з таким висновком погодитись не можна, виходячи з такого.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
ДП, обґрунтовуючи у відзиві пропуск Прокурором строку звернення до суду з цим позовом, послалось на те, що договір було укладено ще в 1999 році і Прокурору більш ніж за три роки до звернення до суду з цим позовом було відомо про наявність цього договору. При цьому, в обґрунтування своєї позиції відповідач послався на листи Заступника прокурора Одеської області та приписи Чорноморського транспортного прокурора датовані 11.07.2003р., 12.02.2004р. та 31.01.2006р..
Проте, наявні у матеріалах справи лист Заступника прокурора Одеської області та приписи Чорноморського транспортного прокурора датовані 11.07.2003р., 12.02.2004р. та 31.01.2006р. (а.с.87-89) свідчать про те, що Прокуратура дізналась про існування цього договору не з моменту його укладення, а лише в липні 2003р.. Доказів того, що Прокуратура, в тому числі Прокурор, який звернувся до суду з цим позовом, раніше цього терміну знала про існування цього договору відповідачі у порушення ст.33 ГПК України суду не надали і в матеріалах справи такі докази відсутні.
Припущення відповідача - ДП та висновок суду про те, що Прокурор більше ніж за три роки до звернення до суду з позовом знав про наявність цього договору, об'єктивно не підтверджується будь-якими доказами, а тому є хибними та не можуть прийматись до уваги.
З викладеного вбачається, що матеріали справи підтверджують, що Прокурор дізнався про існування цього договору і, відповідно, міг дізнатись про порушення сторонами при укладанні цього договору вимог законодавства лише в липні 2003р., а тому перебіг строку позовної давності для пред'явлення ним цього позову відповідно до ст.76 ЦК УРСР почався з цього терміну, тобто з липня 2003р..
З позовом до місцевого суду Прокурор звернувся 23.03.2006р., тобто не пропустивши строк позовної давності передбачений як ст.71 ЦК УРСР, так і ст.257 ЦК України, а тому висновок місцевого суду щодо пропуску Прокурором зазначеного строку не відповідає фактичним обставинам справи і є помилковим.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що вимоги Прокурора щодо визнання цього договору недійсним вмотивовані і Прокурор при зверненні з цим позовом до суду не пропустив строку позовної давності, а тому його позов в цій частині підлягає задоволенню.
Згідно приписів ст.59 ЦК УРСР та судової практики щодо застосування ст.48 та 59 цього Кодексу (як приклад, Постанова Верховного суду України від 13.01.2004р. у справі №7/85/4/68-81), фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює, у разі його недійсності проведення між сторонами реституції, оскільки використання майна - «річ» безповоротна і відновити сторони в первісне положення практично неможливо, а тому такий договір повинен бути визнаний недійсним і припинятися на майбутнє.
Приймаючи до уваги, що судова колегія дійшла висновку щодо обґрунтованості вимог прокурора про визнання договору недійсним, а Відповідач -ДП займає приміщення передані йому за цим договором, тобто займає їх без правових підстав, також підлягають задоволенню вимоги Прокурора про зобов'язання цього відповідача повернути ці приміщення ДСК «ЧМП».
Враховуючи викладене, апеляційне подання та апеляційні скарги підлягають задоволенню, рішення місцевого суду, відповідно до приписів ст.103-104 ГПК України, - скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову Прокурора в повному обсязі.
Приймаючи до уваги, що Прокурора звільнено від сплати судових витрат при зверненні до суду з позовом та апеляційним поданням, а його позов і апеляційне подання задовольняються судом апеляційної інстанції, ці витрати відповідно до ст.49 ГПК України підлягають стягненню з відповідачів до державного бюджету України (стосовно державного мита) та на користь ДП «Судовий інформаційний центр» (стосовно витрат на ІТЗ судового процесу). Враховуючи, що РВ ФДМУ також звільнено від сплати держмита при зверненні до суду з апеляційною скаргою, а його апеляційна скарга задовольняється судом апеляційної інстанції, ці витрати відповідно до ст.49 ГПК України підлягають стягненню з відповідачів до державного бюджету України.
Крім того, відповідно до вимог ст.84 ГПК України судова колегія вважає за необхідне встановити для ДП строки, в межах яких необхідно і реально можливо здійснити дії, пов'язані зі звільненням приміщень та передачі їх ДСК «ЧМП».
Враховуючи викладене та керуючись ст. 5 і ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п.2 Методики розрахунку і порядку використання орендної плати державного майна, затвердженої Постановою КМ України №786 від 04.10.1995р., ст.ст. 48, 59, 71, 76 ЦК УРСР (в редакції від 16.01.2003р.), п.6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (в редакції від 16.01.2003р.), ст. 257 ЦК України та ст.ст. 32-34, 43, 49, 84, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -
1) Апеляційне подання Чорноморського транспортного прокурора та апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області і Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» -задовольнити.
2) Рішення господарського суду Одеської області від 23 червня 2006 року у справі № 28/120-06-2993 - скасувати.
3) Позов Чорноморського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України і Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» та Дочірнього підприємства «Люмар (Одеса) С.А.» -задовольнити.
Договір оренди нежитлових приміщень №81 від 01.03.1999р., укладений між ЖКВ Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» та Дочірнім підприємством «Люмар (Одеса) С.А.», щодо нежитлових приміщень загальною площею 429 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 4 -визнати недійсним та припинити його дію на майбутнє.
Дочірньому підприємству «Люмар (Одеса) С.А.» у строк до 10 вересня 2006 року звільнити та передати Державній судноплавній компанії «Чорноморське морське пароплавство» нежитлові приміщення загальною площею 429 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 4.
4) Стягнути до державного бюджету України:
- з Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» 42,50 грн., 21,25 грн. та 21,25 грн. - державне мито, від сплати якого при поданні позову, апеляційного подання та апеляційної скарги звільнено Чорноморського транспортного прокурора та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області.
- з Дочірнього підприємства «Люмар (Одеса) С.А.» 42,50 грн., 21,25 грн. та 21,25 грн. - державне мито, від сплати якого при поданні позову, апеляційного подання та апеляційної скарги звільнено Чорноморського транспортного прокурора та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області.
5) Стягнути на користь ДП «Судовий інформаційний центр» (р/р № 26002014180001 у ВАТ «Банк Універсальний» м. Львів, МФО 325707, ЄДРПОУ 30045370)
- з Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» 59,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.
- з Дочірнього підприємства «Люмар (Одеса) С.А.» 59,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.
6) Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.
Постанова, згідно ст.105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий: Мирошниченко М. А.
Судді: Бєляновський В. В.
Шевченко В. В.