П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 червня 2021 р. Категорія: 1120102000м.ОдесаСправа № 540/2940/20
Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О.
час і місце ухвалення: 16:27:55, м.Херсон
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Семенюка Г.В.
суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області в якому просив: - визнати протиправним припинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонської області нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком; - зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2020 року; - стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.; - стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору за подання до адміністративного суду позовної заяви немайнового характеру у розмірі 840,80 грн.; - рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за віком за один місяць, мотивуючи його тим, що йому припинено виплату пенсії з 01.04.2020 року тільки з відповіді від 19.06.2020 року. З відповіді від 19.06.2020 року вбачається, що відповідачем окремого рішення про припинення нарахування позивачу пенсії з 01.04.2020 року не приймалося.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонської області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2020 року. Допущено негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що при переселенні пенсіонера в межах держав-учасниць Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія такого ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера. Постановою Правління Пенсійного фонду України від 08.08.2019 №11-2 "Про реалізацію завдань щодо розвитку інформаційних систем Пенсійного фонду України", переведення паперових пенсійних справ в електронну форму здійснюється поступово та планується завершити до 2024 року. Станом на 23.04.2020 (дату вибуття) електронна пенсійна справа ОСОБА_1 не створювалась.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що з 01.12.2019 року ОСОБА_1 перебував на обліку в Бериславському сервісному центрі Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області як одержувач пенсії за віком.
14.05.2020 року адвокат Семенова М.В. звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області з метою з'ясування обставин нарахування пенсії позивачу.
Листом Головного управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області № 2110-0201-8/20316 від 27.05.2020 року було повідомлено про те, що ОСОБА_1 на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонської області як одержувач пенсії не перебуває.
10.06.2020 року адвокат Семенова М В. звернулася до відповідача з адвокатським запитом № 10/06/02-2020аз, в якому просила:
1) надати інформацію, в якому періоді ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонської області як одержувач пенсії;
2) надати інформацію щодо дати формування електронної пенсійної справи ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 );
3) надати інформацію, з якого часу ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонської області як одержувач пенсії;
4) надати інформацію з якого часу ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) здійснювалася виплата пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонської області;
5) надати інформацію, на підставі якого нормативно-правового акту та з якого часу була припинена виплата пенсії ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 );
6) надати інформацію щодо розміру пенсійних виплат ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) в період 2019-2020 рр.
19.06.2020 року відповідачем було надано відповідь на адвокатський запит від 10.06.2020 року, відповідно до якої ОСОБА_1 перебував на обліку в Бериславському сервісному центрі Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області як одержувач пенсії за віком з 01.12.2019 по 31.03.2020. З 01.04.2020 року ОСОБА_1 на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області не перебуває.
На підставі запиту Державної установи - відділення Пенсійного фонду Російської Федерації по Красноярському краю від 17.02.2020 № 10.4 - 2604 щодо направлення на їхню адресу пенсійної справи гр. ОСОБА_1 та з урахуванням вимог статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплату пенсії гр. ОСОБА_1 Бериславським сервісним центром припинено з 01.04.2020 року.
Не погоджуючись із вищевказаним, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з 01 квітня 2020 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.
П'ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною першою ст. 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою ст. 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно із ч. 2 ст. статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано ст. 49 Закону № 1058-IV.
Так, ч. 1 ст. 49 Закону N 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
При цьому положення п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, "У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених п. 1, 3-5 ст. 49 Закону № 1058-IV.
Отже, закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.
За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Призначення, виплата, припинення пенсійних виплат має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував на обліку в Бериславському сервісному центрі Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонської області як одержувач пенсії за віком з 01.12.2019 по 31.03.2020 року, виплата пенсії здійснювалася Бериславським сервісним центром Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонської області з 01.12.2019 року по 31.03.2020 року. З 01.04.2020 року виплату пенсії ОСОБА_1 припинено.
Відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2020 року не виносилось. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав припинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не за застосований та не доведений.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, що відповідачем порушено вимоги ст. 19 Конституції України, ч.1 ст. 49 Закону №1058-VI, оскільки з 01 квітня 2020 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Також, слід застосувати практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви N 68385/10 та N 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30). Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою.
Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви N 23759/03 та N 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, суд вважає, що відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачу з 01 квітня 2020 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки визначена ним підстава припинення сплати пенсії не ґрунтується на законі як виді нормативно-правового акта України.
Відповідачем не надано суду доказів правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.
З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу є протиправними, а тому відповідача слід зобов'язати поновити та виплатити позивачу пенсію з 01.04.2020 року.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст.134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення судових витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір № 07/02/01-2020-У про надання правової допомоги від 07.02.2020 року, додаткову угоду № 2 від 14.05.2020 року до договору № 07/02/01-2020-У про надання правової допомоги від 07.02.2020 року, ордер серія АХ № 1026437 від 06.10.2020 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЗР № 21/1332, рахунок-фактуру № Б-02007 від 21.08.2020 року на суму 6000,00 грн., платіжне доручення № 38555410 від 26.08.2020 року на суму 6000,00 грн.
Щодо заперечення апелянта щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закон України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Відповідно до п. 3.1 договору № 07/02/01-2020 про надання правової допомоги від 07.02.2020 року клієнт зобов'язується своєчасно та у повному обсязі оплатити послуги Бюро.
Відповідно до п.3.1 додаткової угоди № 2 від 14.05.2020 року до договору № 07/02/01-2020-У про надання правової допомоги від 07.02.2020 року гонорар визначається наступним чином, зокрема у розмірі 6000,00 грн. за підготовку адвокатського запиту, захист прав та інтересів у Херсонському окружному адміністративному суді.
Отже, розмір винагороди за надання правничої допомоги визначений у додатковій угоді № 2 від 14.05.2020 року до договору № 07/02/01-2020-У про надання правової допомоги від 07.02.2020 року у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді, а саме представником позивача складені та підписані наступні документи: позовна заява з додатками, заява про судові витрати з додатками, відповідь на відзив відповідача на позовну заяву з додатками, Копія платіжного доручення № 38555410 від 26.08.2020 підтверджує сплату ОСОБА_1 суми 6000,00 грн. (Призначення платежу: надання правої допомоги дог 07/02/01-2020-У рах Б-02007 від 21.08.2020).
Апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, що за умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правничу допомогу в сумі 6000,00 грн. є реальними, підтвердженими матеріалами справи.
Також, представником позивача надано до суду апеляційної інстанції клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу саме в апеляційній інстанції.
Відповідно до п.3.2 додаткової угоди № 2 від 14.05.2020 року до договору № 07/02/01-2020-У про надання правової допомоги від 07.02.2020 року гонорар визначається наступним чином, зокрема у розмірі 6000,00 грн. за підготовку адвокатського запиту, захист прав та інтересів у П'ятому апеляційному адміністративному суді.
На виконання даної угоди представником позивача виконано таке: - здійснений правовий аналіз позиції, який викладений в апеляційній скарги; - підготовка та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу від 19.05.2021 року; - підготовка та подання до суду клопотання про відсутність відзиву в системі "Електронний суд" та долучення до матеріалів справи; - підготовка та подання до суду попереднього розрахунку судових витрат.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 грудня 2020 року по справі № 640/18402/19 зазначив, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Таким чином, витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, - залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року по справі № 540/2940/20, - залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонської області (код ЄДРПОУ 21295057, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73036) витрати на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції у сумі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
суддя-доповідач Семенюк Г.В.
судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.