П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/57/20
Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.
Дата і місце ухвалення 12.03.2021р., м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Миколаївській області про скасування постанови,
У січні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Управління Держпраці у Миколаївській області про скасування постанови № МК1971/588/АВ/П/ТД-ФС від 04.12.2019 року про накладення штрафу в розмірі 125 190 грн.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.03.2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
В поданій апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що між позивачем та ОСОБА_2 на момент проведення інспекційного відвідування були відсутні трудові відносини. Договір. На умовах якого ОСОБА_2 надавав послуги позивачу має виключно характерні риси договору цивільно-правового характеру, так як договір укладений на обмежений строк, його предметом є визначений результат, а не процес праці, ОСОБА_2 самостійно організовує свою роботу за договором, винагорода виплачується за фактом виконання роботи і не носить системного характеру.
Апелянт наголошував на тому, що на момент проведення інспекційного відвідування між позивачем та ОСОБА_2 був укладений та виконувався договір № 1/9/9 від 01.09.2019 року, згідно якого в період з 01.09.2019 року по 01.02.2020 року замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати такі роботи: надати допомогу по послугах у викладці та фасуванню продуктів та інгредієнтів, а також продаж виготовлених кави та чаю на мобільній точці торгівлі кавою та чаєм з автотранспортного засобу за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі та кількості відповідно до заявок Замовника. Навність цивільно-правових відносин між Скаржником та ОСОБА_2 , окрім договору, підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт від 01.02.2020 року, чеком від 19.03.2020 року про оплату податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковим агентом із доходів по договору цивільно-правового характеру та чеком від 19.03.2020 року про оплату військового збору по договору цивільно-правового характеру.
Апелянт посилався на те, що зазначений вище цивільно-правовий договір виконання робіт від 01.09.2019 року не був оскаржений, визнаний нікчемним, недійсним або фіктивним.
З огляду на викладене апелянт вважає, що наданими ним доказами підтверджено той факт, що відносини між ним та ОСОБА_2 виникли відносини саме на підставі цивільно-правового договору, а тому підстави для застосування до нього штрафу відсутні.
В апеляційній скарзі апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу № 310 від 16.10.2019 року та направлення № 622 на проведення інспекційного відвідування суб'єкта господарювання, посадовими особами Управління Держпраці у Миколаївській області було проведено інспекційне відвідування мобільної точки торгівлі кавою та чаєм з автотранспортного засобу, де здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого складено Акт № МК1971/588/АВ.
В акті інспекційного відвідування зафіксовано, що 16 жовтня 2019 р. приблизно о 14.05 год. за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 , з мобільної точки торгівлі кавою та чаєм з автотранспортного засобу фізична особа чоловічої статі здійснювала приготування та продаж кави. Інспекторам праці дана особа повідомила, що в даний час працює на підміні іншого працівника. Надати інспекторам письмові чи усні пояснення щодо виконуваної ним роботи на мобільній точці торгівлі кавою та чаєм, підстав її здійснення, наявних правовідносин (оформлення трудових відносин) з фізичною особою-підприємцем, який здійснює підприємницьку діяльність за вищезазначеною адресою, дана особа відмовилась.
Також в акті зазначено, що в ході інспекційного відвідування 16.10.2019 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , який прибув за місцем здійснення своєї підприємницької діяльності 16.10.2019 року приблизно о 14.30 год., інспекторам праці надано усні та письмові пояснення щодо здійснення господарської діяльності за цією адресою та особи, яка 16.10.2019 року здійснювала приготування та продаж кави/чаю з автотранспортного засобу за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з письмовими поясненнями ФОП ОСОБА_1 від 16.10.2019 року, найманих працівників він не має, підприємницьку діяльність з торгівлі кавою та чаєм здійснює самостійно, 16.10.2019 року з 12 години по 17 годину з мобільної точки торгівлі кавою та чаєм з автотранспортного засобу за вищезазначеною адресою торгівлю здійснював ОСОБА_2 , який підміняє ФОП ОСОБА_1 . У своїх письмових поясненнях ОСОБА_1 також вказав, що ОСОБА_2 підміняє його один-два рази на тиждень по три-чотири години на день.
З наданих пояснень працівники Управління Держпраці у Миколаївській області дійшли висновку про систематичне залучення ФОП ОСОБА_1 . ОСОБА_2 до роботи з приготування та продажу напоїв (кави та чаю) з мобільної точки торгівлі кавою та чаєм з автотранспортного засобу за місцем здійснення ним господарської діяльності.
Також з огляду на довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 65 «Торгівля та громадське харчування», погодженого Міністерством праці та соціальної політики України, затвердженого наказом міністерства зовнішніх економічних зв'язків та торгівлі України від 30.11.1999 року № 918, перевіряючі дійшли висновку, що ОСОБА_2 16.10.2019 року з мобільної точки торгівлі кавою та чаєм з автотранспортного засобу за адресою: АДРЕСА_1 , фактично виконував трудові функції готувача напоїв, однак, будь-яких документів, які підтверджують трудові чи цивільно-правові взаємовідносини між ФОП ОСОБА_1 та працівником ОСОБА_2 інспекторам праці не надано.
З огляду на викладене інспектори Управління Держпраці у Миколаївській області встановили, що в порушення вимог ч. 1 ст. 21 КЗпП України, ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України, постанови КМУ № 413, фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 працівник ОСОБА_2 був допущений до роботи без оформлення трудового договору та відповідного повідомлення про прийняття працівника на роботу.
На підставі акту перевірки посадовими особами Управління Держпраці у Миколаївській області було прийнято припис про усунення виявлених порушень № МК 1971/588/АВ/П від 17.10.2019 року та постанову про накладення штрафу уповноваженими особами № МК 1971/588/АВ/П/ТД-ФС від 04.12.2019 року, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 125 190 грн. відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач оскаржив її до суду першої інстанції, посилаючись на незаконність та необґрунтованість.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що між позивачем та ОСОБА_2 мали місце саме трудові, а не цивільно-правові відносини, оскільки наданим позивачем договором на виконання робіт на ОСОБА_2 покладається виконання необмеженого і невизначеного (не індивідуалізованого) обсягу роботи, що відповідає змісту та суті трудового договору. Суд дійшов висновку, що в даному випадку предметом договору є саме процес праці - продаж товарів, а не наперед визначений результат.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність прийнятої Управлінням Держпраці у Миколаївській області постанови № МК1971/588/АВ/П/ТД-ФС від 04.12.2019 року про накладення на позивача штрафу.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що заходи контролю здійснюються, серед іншого, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. №1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. №1986-IV, та Законом України «Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019р. №823 (далі - Порядок №823).
Згідно п. 2, 3 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).
Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.
Згідно п.п. 1, 2, 3, 6 п.10 Порядку №823 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, серед іншого, мають право: під час проведення інспекційних відвідувань за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, без попереднього повідомлення о будь-якій годині доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги; наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування, іншим особам, що володіють необхідною інформацією, запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення, фіксувати проведення інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото- та відеотехніки.
Відповідно до ч.1 ст.265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
З оскаржуваної постанови вбачається, що позивача було притягнуто до відповідальності шляхом накладення штрафу у розмірі 125 190 грн. згідно абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
У відповідності до абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України, у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Як встановлено в ході розгляду справи, під час інспекційного відвідування працівниками Управління Держпраці у Миколаївській області було зафіксовано здійснення фізичною особою ОСОБА_2 приготування та продажу кави за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 з мобільної точки торгівлі кавою та чаєм з автотранспортного засобу без оформлення трудових відносин, що є порушенням законодавства про працю.
Заперечуючи проти вказаного порушення, позивач вказував на те, що між ним та зазначеною вище особою існують цивільно-правові відносини на підставі укладеного з фізичною особою ОСОБА_2 договору виконання робіт № 1/9/9 від 01.09.2019 року, який він надав до суду першої інстанції. Зазначене на думку позивача, виключає можливість притягнення його до відповідальності згідно абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Крім того, позивач надав до суду акт прийому-передачі виконаних робіт від 01.02.2020 року за договором виконання робіт № 1/9/9 від 01.09.2019 року. А також квитанції АТ «ПриватБанк» від 19.03.2020 року про сплату податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів по договору ЦПХ за ОСОБА_2 та військового збору по договору ЦПХ.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне:
Предметом договору виконання робіт, укладеного 01.09.2019 року між ФОП ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 є зобов'язання останнього виконати такі роботи: надати допомогу по послугах у викладці та фасуванню продуктів та інгредієнтів, а також продаж виготовлених кави та чаю на мобільній точці торгівлі кавою та чаєм з автотранспортного засобу за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі та кількості відповідно до заявок Замовника.
Умовами договору визначено, що за надані послуги Замовник сплачує Виконавцеві винагороду у розмірі 100 грн. за 10 реалізованих готових напоїв. Оплата здійснюється в готівковій формі по факту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт в останній день дії договору. Строк дії договору -до 01.02.2020 року (п. 2.1, 2.2, 6.1 Договору).
Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 24.12.2019 у справі №823/1167/16, від 05.02.2020 у справі №620/3913/18, від 06.02.2020 у справі №0840/3690/18, від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18.
У той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами, зокрема, статті 208 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
При цьому виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 2140/1810/18.
У постанові від 31.10.2018 року у справі № 541/459/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що головна відмінність договорів полягає у предметі. У цивільно-правовому договорі роботодавця цікавить результат, отриманий внаслідок проведених робіт. Предметом трудових договорів є сам процес трудової діяльності працівника.
З дослідженого в ході розгляду справи договору виконання робіт встановлено, що його предметом є виконання таких робіт, як надання допомоги по послугах у викладці та фасуванню продуктів та інгредієнтів, а також продаж виготовлених кави та чаю на мобільній точці торгівлі кавою та чаєм з автотранспортного засобу за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі та кількості відповідно до заявок Замовника.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що з огляду на положення ст. 901 ч. 1 ЦК України, договір про надання послуг (виконання робіт), на відміну від трудового договору, характеризується тим, що особа ситуативно виконує якусь строкову індивідуально-визначену роботу на замовлення, яка має визначений при укладенні договору кінцевий результат і після виконання такої роботи (досягнення кінцевого результату) правовідносини між сторонами припиняються.
Зі змісту наданого позивачем договору не вбачається, що робота, яку повинен був виконувати ОСОБА_2 є індивідуально-визначеною, повинна мати якийсь кінцевий матеріально-визначений результат.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виконання робіт з приготування та продажу кави і чаю фактично є процесом праці, так як така робота не має конкретно визначеного кінцевого результату. При цьому, ОСОБА_2 в процесі праці використовує торгову точку, устаткування і товари ФОП ОСОБА_1 , тобто його праця не є самостійною, що притаманно цивільно-правовому договору.
Згідно Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 65 Торгівля та громадське харчування), затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 30.11.1999 року № 918, погодженого Міністерством праці та соціальної політики України така професія як «готувач напоїв» передбачає такі завдання та обов'язки: готування за встановленими рецептурами та технологією обмеженого асортименту чаю, кави, какао, розлив готових напоїв на порції та реалізація виготовлених напоїв.
З огляду на викладене судом встановлено, що робота, яку виконував ОСОБА_2 відповідає функціям та обов'язкам окремої професії «готувач напоїв» за Класифікатором професій України ДК 003:2010 (код 5123).
В свою чергу, у письмових поясненнях, наданих ФОП ОСОБА_1 під час інспекційного відвідування зазначено, що він займається продажем кави сам та найманих працівників не має. Також вказано, що іноді він залучає знайомого - ОСОБА_2 до виконання зазначеної роботи, щоб останній підмінив його. Позивач повідомив, що 16.10.2019 року він запросив ОСОБА_2 підмінити його з 12:00 год. по 17:00 год. На запитання як часто залучається ця людина для підміни, позивач зазначив, що один-два рази на тиждень на 3-4 години.
Таким чином, відповідач з наданих позивачем письмових пояснень встановив систематичність залучення позивачем ОСОБА_2 до роботи з приготування та продажу напоїв (кави та чаю) з мобільної точки торгівлі кавою та чаєм з автотранспортного засобу за місцем здійснення ним господарської діяльності.
При цьому, під час інспекційного відвідування позивач не повідомив працівників Управління Держпраці у Миколаївській області про наявність між ним та ОСОБА_2 укладеного цивільно-правового договору, будь-яких доказів у підтвердження цивільно-правового характеру їхніх взаємовідносин позивач не надав.
Такі докази не були їм надані і в ході розгляду відповідачем справи про накладення штрафу, хоча позивач був заздалегідь повідомлений про дату, час та місце її розгляду, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.
Про наявність такого договору позивач зазначив лише у поданій ним позовній заяві під час звернення до суду першої інстанції про скасування оскаржуваної постанови.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що шляхом укладення з особою цивільно-правового договору порушуються права такої особи, оскільки юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №815/5427/17, від 04.09.2020 у справі №160/8039/18 та від 07.09.2020 у справі №520/526/19.
Колегія суддів наголошує, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.
Зважаючи на наведене вище правове регулювання та встановлені обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем здійснено фактичний допуск працівника ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору. Предметом договору, укладеного позивачем з ОСОБА_2 є процес праці, що є ознакою трудових відносин та суперечить природі договору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Натомість, уклавши цивільно-правовий договір з ОСОБА_2 , позивач фактично здійснив спробу підміни трудових відносин цивільно-правовими.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно правомірності та обґрунтованості постанови Управління Держпраці у Миколаївській області № МК1971/588/АВ/П/ТД-ФС від 04.12.2019 року про накладення на ОФП ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та відсутності підстав для її скасування.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 311, 316, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук