П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/5157/20
Головуючий в 1 інстанції: Фульга А. П.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шляхтицького О.І.
суддів: Семенюка Г.В. , Домусчі С.Д.
розглянувши можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року по справі № 400/5157/20 за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центра комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Короткий зміст позовних вимог.
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому позивач просив:
- визнати протиправними дії Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо невиплати індексації грошового забезпечення;
- визнати протиправними дії Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, індексацію грошового забезпечення;
- визнати протиправними дії Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та невиплати компенсації вартості належних предметів повсякденної форми одягу, встановлених нормою 4 «Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особовий період » затверджених наказом Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту» за період з 31.10.2017 по 31.08.2020;
- зобов'язати Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, яка не була виплачена під час проходження військової служби;
- зобов'язати Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити нарахування та виплату різниці одноразової грошової виплати у разі звільнення з урахуванням суми індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити нарахування та виплату компенсації вартості належних предметів повсякденної форми одягу, встановлених нормою 4 «Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особовий період » затверджених наказом Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту» за період з 31.10.2017 по 31.08.2020;
- зобов'язати Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.08.2020 по дату фактичного розрахунку;
- зобов'язати Одеський обласний територіальнийцентр комплектування та соціальної підтримкивиплатити компенсаціюу розмірі суми податку на доходи фізичних осіб, по всім виплатам за цим судовим рішенням, по яким передбачено утримання податку на доходи фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу, відповідач не в повній мірі провів з ним розрахунки та не виплатив грошове забезпечення та компенсацію вартості речового майна. Індексація грошового забезпечення не виплачувалась в установленому законом розмірі відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати індексації та середній заробіток за час затримки розрахунку за весь час затримки виплати індексації, вказане слугувало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.
Відповідач проти задоволення позову заперечувало, надав до суду першої інстанції відзив, у якому зазначив, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік, однак у спірний період такі кошти не виділялись , у зв'язку з чим не було можливості виплатити індексацію. Також відповідачем зазначено, що до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби не входить сума індексації грошового забезпечення. При цьому, на період наявності особливого періоду в Україні, позивача не мав права на отримання повсякденної форми одягу, у зв'язку з чим, останній не мав права на отримання грошової компенсації за повсякденну форму одягу і при звільненні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 11 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав протиправними дії Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.
Визнав протиправними дії Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ОСОБА_2 до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, індексацію грошового забезпечення.
Визнав протиправними дії Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації вартості належних предметів повсякденної форми одягу, встановлених нормою 4 забезпечення «Норм речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особовий період» затверджених наказом Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016 року «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту» за період з 31.10.2017 року по 31.08.2020 року.
Зобов'язав Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, яка не була виплачена під час проходження військової служби ОСОБА_1 .
Зобов'язав Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити нарахування та виплату різниці одноразової грошової виплати у разі звільнення з урахуванням суми індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Зобов'язав Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації вартості належних предметів повсякденної форми одягу, встановлених нормою 4 «Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особовий період » затверджених наказом Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016 року «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту» за період з 31.10.2017 по 31.08.2020.
Зобов'язав Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати ОСОБА_1 згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.08.2020 по дату фактичного розрахунку;
В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмови, Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, а саме не досконало проаналізовано доводи сторін та надані ними докази, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- судом першої інстанції не взято до уваги що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік, однак у спірний період такі кошти не виділялись, у зв'язку з чим не було можливості виплатити індексацію, при цьому, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби не входить сума індексації грошового забезпечення.
- судом 1-ї інстанції не враховано, що на період наявності особливого періоду в Україні, позивача не мав права на отримання повсякденної форми одягу, у зв'язку з чим, останній не мав права на отримання грошової компенсації за повсякденну форму одягу і при звільненні.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 31.07.1998 року по 31.08.2020 року знаходився на всіх видах забезпечення в Одеському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки .
Проте, позивачу під час проходження військової служби не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. Після звільнення зі служби йому було виплачено компенсацію неотриманого речового забезпечення, одна к при цьому , не було враховано компенсацію речового забезпечення за період з 31.10.2017 по 31.08.2020 за нормою 4 (повсякденною формою одягу військовослужбовців ЗСУ) “Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців ЗСУ та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період” затверджених наказом Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016 року “Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту”.
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному обсязі коштів, на які мав право за час проходження військової служби звернувся до суду для захисту своїх порушених прав.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а заробітна плата підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін. Складна фінансово-економічна ситуація в державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення. Також, оскільки індексація є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця, то, відповідно, остання повинна включатися і до розрахунку грошової допомоги при звільненні. В свою чергу, не нарахування позивачу компенсації речового забезпечення за період з 31.10.2017 по 31.08.2020 є протиправним оскільки позивач не відноситься до переліку осіб, щодо яких встановлено такі обмеження.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Законом України від 03 липня 1991 року №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення", Законом України від 05 жовтня 2000 року №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", з наступними змінами та доповненнями.
Відповідно до абзацу другого частини 4 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частинами 2, 3статті 9 Закону №2011-XIIвизначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та підлягає індексації відповідно до закону.Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Преамбулою Закону України від 3 липня 1991 року №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цейЗакон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією Українигарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Приписами статті 1 Закону №1282-XIIвизначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 статті 2 Закону №1282-XII, який визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону №1282-XII).
Положеннямистатті 18 Закону України від 5 жовтня 2000 року №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженийПостановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078).
Пунктом 6 Порядку №1078, визначено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннямистатті 4 Закону №1282-XIIвизначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону №1282-XII передбачено, що у разі виникнення обставин, передбаченихстаттею 4 цього Законугрошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу восьмого пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
З вказаного вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Отже, заробітна плата підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін. Право на індексацію виникає тоді, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком перевищить поріг індексації в 103%.
У свою чергу обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.
Базовим вважається місяць прийняття на роботу або місяць підвищення заробітної плати. Індекс споживчих цін наростаючим підсумком починає розраховуватися у місяці, наступному за базовим (крім місяця прийняття на роботу).
Враховуючи викладене, індексація є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні та згідно положень Закону України №2011, у відповідача наявний обов'язок проводити індексацію грошового забезпечення у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі №638/9697/17, від 19.03.2020 року у справі №820/5286/17.
Щодо ненарахування компенсації речового забезпечення за нормою 4 в період з 31.10.2017 року по 31.08.2020 року також необхідно зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначає позивач, після звільнення зі служби йому було виплачено компенсацію неотриманого речового забезпечення, одна к при цьому , не було враховано компенсацію речового забезпечення за період з 31.10.2017 по 31.08.2020 за нормою 4 (повсякденною формою одягу військовослужбовців ЗСУ) “Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців ЗСУ та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період” затверджених наказом Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016 року “Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту”.
Так, згідно примітки за вказаною нормою не забезпечуються: військовослужбовці, які підписали короткострокові контракти або до закінчення особливого періоду.
При цьому, можливість укладання під час дії особливого періоду у всіх військових частинах (установах) короткострокового контракту, до закінчення особливого періоду, або до оголошення рішення про демобілізацію була введена Законами України “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час мобілізації ” від 20.05.2014 №1275-VII “Про внесення змін до Законів України “Про військовий обов'язок і військову службу” та “Про засади запобігання і протидії корупції” від 12.08.2014 №1634-VII.
Вказаними нормативними актами було впроваджено можливість укладання під час дії особливого періоду у всіх військових частинах (установах) короткострокового контракту, до закінчення особливого періоду, або до оголошення рішення про демобілізацію, для наступних осіб: військовослужбовців військової служби за призивом під час мобілізації, на особливий період; військовослужбовців строкової військової служби (які вислужили встановлені строки військової служби, або ті, яким залишилось менше одного місяця до завершення строків військової служби); громадян України призовного віку; громадян України (військовозобов'язаних та жінок).
Позивач жодного з наведених вище контрактів не укладав, оскільки з 2012 року позивачем було укладено строковий контракт, дія якого продовжувалась автоматично на підставі ч.9 ст.23 ЗУ “Про військовий обов'язок та військову службу”, що унеможливлювало укладання вказаних в примітці до норми 4 контрактів.
Таким чином, позивач не відноситься до переліку осіб, щодо яких встановлено відповідне обмеження, а отже невиплата при звільненні з військової служби компенсації вартості належних предметів повсякденної форми одягу, встановлених нормою 4) “Норм забезпечення речовим майном військовослужбовцівЗСУ та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період” затверджених наказом Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016 “Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту” за період з 31.10.2017 року по 31.08.2020 є протиправною.
Щодо вимог про нарахувати та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31.08.2020 по дату фактичного розрахунку слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пунктами 1-3 Порядку № 159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з правилами, встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, що спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Ураховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. Насамперед, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».
Водночас указані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, необхідно застосувати нормистаттей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Як встановлено з матеріалів справи, в день звільнення позивача (31.08.2020 року), з останнім не було проведено розрахунку всіх належних сум, які підлягали до виплаті при звільненні сума індексації грошового забезпечення, компенсації речового забезпечення за нормою 4, виплачена не була.
Отже, відповідачем допущено порушення строку розрахунку з позивачем при звільненні, що є підставою для виплати позивачеві середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби.
Таким чином, зважаючи на непроведення 31.08.2020 року остаточного розрахунку при звільненні позивача зі Збройних Сил України, ефективним способом захисту порушеного права позивача буде стягнення на користь позивача середнього заробітку
Аналогічна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 року по справі №240/11214/19.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який виходив з того, що оскільки предметом даного судового спору є виплата позивачу індексації, компенсація речового забезпечення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Така виплата відповідно до приписів статті 117 КЗпП України є мірою відповідальності роботодавця, який несвоєчасно виплатив належні працівникові суми при звільненні.
Отже, відсутні підстави для зобов'язання відповідача одночасно з виплатою середнього заробітку за затримку розрахунку виплатити компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб., оскількисередній заробіток за час затримки розрахунку не є грошовим забезпеченням, грошовою винагородою чи іншою виплатою, право на які виникло у позивача у зв'язку з виконанням ним обов'язків під час проходження служби.
Право позивача на отримання відповідної виплати виникло у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків щодо своєчасності та повноти проведення виплат при звільненні військовослужбовця.
Доводи апеляційної скарги
Апелянт вважає, що відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення і підставою для не здійснення таких дій, однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне .
Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, щосуд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
З огляду на вищевикладене, складна фінансово-економічна ситуація в державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
Таким чином, посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації судом не приймається до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Щодо обґрунтування відповідачем своєї позиції роз'ясненнями директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України, зокрема від 4 січня 2016 року №248/3/9/1/2 за змістом яких, індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувалась та не виплачувалась через відсутність коштів, а також на відсутність механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди, то слід вказати, що відповідач має керуватися та діяти відповідно доЗакону №1282-XII, який має вищу юридичну силу, ніж вказані роз'яснення.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Одеського обласного територіального центра комплектування та соціальної підтримки - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Шляхтицький О.І.
Судді Семенюк Г.В. Домусчі С.Д.