П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 червня 2021 р.м. ОдесаСправа № 420/12076/20
Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса;
Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:
29.01.2021 року;
Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - ОСОБА_1
- Танасогло Т.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2012 року по 2017 року як учаснику бойових дій.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є учасником бойових дій, проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Під час звільнення зі служби відповідачем в порушення вимог Законів України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про відпустки», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не включено у наказ відомості про нарахування грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та не проведено її виплату. Зазначені обставини свідчать про порушення прав позивача та соціальних гарантій військовослужбовця, у зв'язку із чим позивач вимушений звернутись до із цим позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2012 року по 2017 року як учаснику бойових дій.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення військовослужбовця зі служби у разі невикористання ним щорічної основної або додаткової відпустки виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Норми вказаного Закону не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
У зв'язку із чим, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2012 по 2017 роки.
В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції надано неналежної правової оцінки нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та помилково не враховано, що надання військовослужбовцям в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, під час дії воєнного стану припиняється надання інших видів відпусток. З огляду на те, що виплата грошової компенсації безпосередньо пов'язана із наявністю права військовослужбовця на відповідну відпустку, а такі обставини на позивача під час проходження служби не поширювались, у відповідача були відсутні правові підстави для забезпечення позивача цією компенсацією під час звільнення. У тому числі, заслуговують на увагу ті обставини, що на відповідну соціальну гарантію військовослужбовець набув право з червня 2015 року у зв'язку із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 року №426-VIII, головним розпорядником бюджетних коштів являється Міністерство оборони України, а військова частина не уповноважена на розпорядження бюджетними коштами та зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 . Під час звільнення зі служби позивачу проведено повний і належний розрахунок, будь-яких зауважень чи вимог щодо розрахунку від нього не надходило. Наведені обставини у сукупності, а також те, що позов поданий до неналежного відповідача та із пропуском установленого строку, свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Судом першої інстанції з'ясовано, що ОСОБА_2 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та згідно посвідчення від 16.08.2012 року Серії НОМЕР_3 є учасником бойових дій.
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 21.12.2017 року №226 позивача звільнено з військової служби у запас за п. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту).
З огляду на те, під час звільнення з військової служби відповідачем не проведено компенсацію додаткової відпустки за період 2012 по 2017 роки, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року №504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно із пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України».
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
З огляду на зазначене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Натомість, доходячи правильного висновку про наявність у позивача такого права, судом першої інстанції помилково не враховано, що з 2012 року пункт 12 статті 12 Закону №3551-ХІІ передбачав, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереженням заробітної плати строком до двох тижнів на рік.
Пільги щодо надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати введені в дію з 06.06.2015 року у зв'язку із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 року №426-VIII.
Із прийняттям вказаного акту також зазнали змін положення Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року №504/96-ВР шляхом його доповнення ст. 16-2.
Отже, в силу приписів вказаних актів та положень пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ право на компенсацію невикористаної додаткової відпустки позивач набув за період з 06.06.2015 року.
При цьому, колегія суддів враховує, що право на компенсацію невикористаних відпусток передбачене як спеціальним законодавством так і прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Вказаними положеннями не передбачається застережень щодо одержання відповідної компенсації лише за зверненням військовослужбовця, а навпаки визначається, що така соціальна гарантія реалізується на підставі відповідного наказу.
Обов'язок щодо проведення усіх необхідних виплат покладається на відповідача під час звільнення позивача зі служби.
Вказане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) та, з огляду на типовість цієї справи, відповідно ч. 3 ст. 291 КАС України має бути врахований при вирішенні спору у даній справі.
З огляду на те, що на законодавчому рівні визначено право позивача на компенсацію невикористаної додаткової відпустки під час звільнення, це право не обмежене жодними нормами закону, а відповідач свого обов'язку щодо забезпечення позивача соціальною гарантією не виконав, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про допущення суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності, що є безумовною підставою для його зобов'язання вчинити певні дії в судовому порядку, але за період з 2015 року по 2017 рік.
Разом з цим, судом першої інстанції вірно враховано, що спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
У зв'язку із чим, стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. Зокрема, на час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною та зазначене стосується компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Враховуючи наведене, оскільки висновки суду першої інстанції не у повній мірі відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2015 року по 2017 року як учаснику бойових дій.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: О.О. Димерлій
Т.М. Танасогло