17 червня 2021 року справа № 160/1744/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 160/1744/19 (суддя Віхрова В.С., повний текст рішення складено 04.10.2019р.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді,
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі відповідач-1), Управління МВС України на Придніпровській залізниці (далі відповідач-2), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ міністра МВС України Авакова А.Б. від 16.01.2019 “По особовому складу” № 26 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці у запас Збройних Сил за п.64 “г” (через скорочення штатів) відповідно до пунктів 10,11 розділу XI Закону України “Про Національну поліцію” та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 16 січня 2019 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці з 16.01.2019 року;
- стягнути з управління МВС України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16.01.2019 року по день ухвалення судового рішення;
- стягнути з управління МВС України на Придніпровській залізниці користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 серпня 2018 року по 16 січня 2019 року в сумі 66 825 грн.;
- стягнути з відповідачів - МВС України та управління МВС України на Придніпровській залізниці його користь моральну шкоду в сумі 10 000 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Так, судом:
- визнано протиправним та скасовано наказ міністра МВС України Авакова А.Б. від 16.01.2019 року “По особовому складу” № 26 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці у запас Збройних Сил за п.64 “г” (через скорочення штатів) відповідно до пунктів 10, 11 розділу XI Закону України “Про Національну поліцію” та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 16.01.2019 року.
-поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці з 16.01.2019 року;
-стягнуто з управління МВС України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 17.01.2019 р. по 25.09.2019 року;
-стягнуто з управління МВС України на Придніпровській залізниці користь ОСОБА_1 належну йому заробітну плату за період з 01.08.2018р. по 16.01.2019р. з розрахунку грошового забезпечення начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці на момент звільнення.
В решті позовних вимог було відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці заробітної плати. Рішення в зміненій резолютивній частині викладено в наступній редакції:
“Стягнути з Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 17 січня 2019 року по 20 лютого 2020 року у розмірі 82 106,84 грн без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 1 серпня 2018 року по 16 січня 2019 року у розмірі 34 760,56 грн без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів”. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суди першої та апеляційної інстанції мотивували своє рішення в частині задоволених позовних вимог тим, що відповідачами не було дотримано встановленого законодавством порядку звільнення працівника у зв'язку із скороченням штату.
Верховний Суд, переглядаючи справу в касаційному порядку, своєю постановою від 21.04.2021 року касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишив без задоволення, а касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі №160/1744/19 у частині позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасував, а справу в цій частині направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У решті рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10 червня 2021 року.
За відсутності доказів належного повідомлення сторін, розгляд справи було перенесено на 17.06.2021 року.
Судом апеляційної інстанції здійснюється новий судовий розгляд апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2019 року у справі №160/1744/19 в частині позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що відповідачами не були вчинені всі належні дії щодо працевлаштування позивача як особи, яку поновлено на посаді державного органу за рішенням суду, що мало наслідком його недопущення до роботи, звільнення всупереч нормам законів та невиплату заробітної плати.
Для обчислення середнього заробітку на час ухвалення судового рішення неможливо обрахувати складові грошового забезпечення у зв'язку з відсутністю самого грошового забезпечення, яке мало бути обраховано відповідно до займаної посади з 1 серпня 2018 року. Тому суд не зазначав суми компенсації, лише визначив період стягнення.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що позивачем не зазначено розрахунок та належне обґрунтування розміру заявленої суми у співвідношенні до кожного відповідача, а суд не може на власний розсуд вирішувати ступінь спричиненої моральної шкоди кожним з них.
Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що мало місце заподіяння органом державної влади своїм протиправним рішенням, діями чи бездіяльністю моральної шкоди позивачу. З метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди. Позивач наполягає, що ним було доведено факт заподіяння йому моральної шкоди, оскільки незважаючи на обізнаність про судове рішення про поновлення на службі відповідачі не вжили жодних дій щодо його добровільного виконання; його не було допущено до виконання посадових обов'язків, не нараховувалась заробітна плата, не було запропоновано жодної вакантної посади при звільненні; проігноровано бажання продовжити службу в поліції. Негативні наслідки свавільності відповідачів примушують позивача вживати додаткових заходів для організації свого життя та життя сім'ї.
Щодо стягнення сум заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на думку позивача, не вказавши розмір сум, що підлягають стягненню, суд порушив принцип верховенства права та норми матеріального права.
Просить скасувати рішення суду першої інстанцій в частині відмови у стягненні з відповідачів на його користь моральної шкоди та в частині стягнення сум заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з ухваленням нового рішення про задоволення його позовних вимог.
Позивач в судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної скарги на підставах, що в ній зазначені, скасувати рішення суду першої інстанції в оскарженій частині і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Представник Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці заперечував відносно задоволення апеляційної скарги позивача, вказав, що на виконання рішення суду - постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020року позивачу вже виплачені 82 106,84 грн. грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 17.01.2019р по 20.02.2020р та 34 760,56 грн. грошового забезпечення за період з 01.08.2018року по 16.01.2019року .
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Судом було встановлено, що при прийнятті спірного наказу, Міністерство внутрішніх справ України не врахувало, що фактично функції міліції перейшли до Національної поліції України та не встановлювало можливість подальшого перебування позивача на службі відповідно до його кваліфікації, як і не визначало можливість переведення позивача на іншу посаду, саме до Національної поліції України, а зворотнього відповідачем, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено, що в свою чергу свідчить про порушення останнім приписів п. 64 “г” Положення № 114 та п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України та нівелює пропозицію зайняття вакантних посад в органах МВС України.
Встановлені обставини стали підставою для скасування оскарженого позивачем наказу про звільнення та прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді начальника управління МВС України на Придніпровській залізниці з 16.01.2019року.
При цьому, суд також встановив, що з часу поновлення позивача на посаді на виконання рішення суду (1 серпня 2018 року) до проведення особистої зустрічі 15 листопада 2018 року сплинув значний проміжок часу упродовж якого відповідачами питання про фактичне поновлення на посаді не вирішувалося, грошове забезпечення не виплачувалося, з кадровими документами позивача не було ознайомлено, тобто до виконання посадових обов'язків він не приступив не з власної вини чи в результаті його небажання.
Навпаки, після ухвалення рішення суду про поновлення на посаді позивач неодноразово звертався як до ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці, так і до Міністра внутрішніх справ України з приводу фактичного поновлення на посаді та виконання функціональних обов'язків.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Пунктом 24 Положення № 114 встановлено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Статтею 236 КЗпП України передбачено оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).
Як свідчать встановлені обставини справи, ОСОБА_1 не був допущений до роботи за наказом про поновлення від 01.08.2018 р. № 979 о/с, прийнятого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року у справі №804/19009/14 та свої службові обов'язки не виконував.
Отже, поновлення позивача на посаді мало формальний характер, оскільки останній не міг виконувати свої посадові обов'язки з вини роботодавця та, відповідно, не отримував грошове забезпечення.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що, виходячи зі змісту ст. 236 Кодексу законів про працю України, працівник має право вимагати виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня, коли він фактично приступить до роботи.
Згідно абз. 3 п. 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз. 1 п. 8 цього порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Ліквідаційною комісією Управління МВС України на Придніпровській залізниці 18 вересня 2019 року на вимогу Дніпропетровського окружного адміністративного суду було видано довідку, відповідно до якої, через те, що усі законодавчі та нормативно-правові акти, які регулюють питання структури, розмірів, порядку нарахування та виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу територіальних органів внутрішніх справ та органів внутрішніх справ на залізницях втратили чинність, визначення розміру складових грошового забезпечення позивачу на посаді начальника Управління на теперішній час не є можливим.
Як свідчать встановлені обставини справи, первинно позивач був звільнений на підставі наказу міністра МВС України № 2238 о/с від 27.10.2014 року.
Відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року у справі № 804/19009/14, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.10.2019 року, місячний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 становив 9 289,31 грн., а середньоденне грошове забезпечення - 299,66 грн..
Наведені суми, на що не звернув увагу суд першої інстанції, враховувались судом під час розрахунку суми розміру вимушеного прогулу.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, середньоденне грошове забезпечення у справі № 804/19009/14 було обраховано відповідно до кількості календарних, а не робочих днів. Середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу був обрахований шляхом множення середньоденного грошового забезпечення 299,66 грн на 44 місяці та 10 календарних днів вимушеного прогулу, тобто з урахуванням кількості календарних днів вимушеного прогулу.
Відтак, з огляду на встановлені обставини та те, що кількість календарних днів вимушеного прогулу за період з 01.08.2018 року по 16.01.2019 року становить 169 днів, то відповідно належною до стягнення сумою грошового забезпечення є 50 642.54 грн. (169 х 299.66 грн.= 50 642.54грн).
Щодо розміру грошового забезпечення, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за період вимушеного прогулу з 17.01.2019 року (наступного дня, після дня звільнення - 16.01.2019 року) по день ухвалення судового рішення (20.02.2020 року), то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що оскільки середньоденний розмір грошового забезпечення останнього, який підлягав виплаті за останні два календарні місяці, які передували його звільненню, становив 299.66 грн., а кількість календарних днів вимушеного прогулу становили 400 днів, то відповідно, розмір грошового забезпечення за наведений період становить 119 864.00 грн. (299.66 х 400 = 119864.00.).
Таким чином, з урахуванням ч.5 ст.111 Цивільного кодексу України, саме з Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці на користь позивача підлягало стягненню грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 17.01.2019 р. по 20.02.2020 року у розмірі 119 864.00 грн. та за період з 01.08.2018 р. по 16.01.2019 р. у розмірі 50 642.54 грн. без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів.
В той же час, колегією суддів встановлено, і це підтверджується як позивачем, так і представником Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці, останньою на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020року ОСОБА_1 вже виплачені 82 106,84 грн. грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 17.01.2019р по 20.02.2020р та 34 760,56 грн. грошового забезпечення за період з 01.08.2018року по 16.01.2019року з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
Тобто, на час прийняття рішення судом апеляційної інстанції, має бути врахована різниця між сумами, що підлягали виплаті позивачу, та сумами, що вже були виплачені йому за рішенням суду.
Відповідно, з Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці на користь позивача має бути стягнуто грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за спірні періоди з 17.01.2019р по 20.02.2020р - 37 757,16 грн. (119864.00 грн - 82 106,84 грн.= 37 757,16 грн.) та за період з 01.08.2018року по 16.01.2019року - 15 881,98 грн (50 642.54 грн. - 34 760,56 грн.= 15 881,98 грн.) без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів.
Що стосується обґрунтованості вимоги про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 10 000.00 грн., то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю.
З матеріалів справи вбачається, що фактично позивача так і не було поновлено на посаді, на роботі. Незаконно звільнений позивач тривалий час був позбавлений можливості працювати згідно отриманої ним освіти та набутого досвіду, отримувати гідну заробітну плату, необхідну в тому числі і для утримання сім'ї. Відчуття несправедливості, тривала невизначеність, призвели до стресів та інших негативних переживань, існування яких не має бути підтверджене тільки документально.
З урахуваням встановлених обставин у справі та викладеного вище, колегія суддів вважає адекватним заявлений позивачем до відшкодування розмір моральної шкоди 10 000 грн., а тому в цій частині його позовні вимоги підлягають задоволенню.
Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити в частині стягнення з Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці на користь позивача грошового забезпечення у визначених сумах за час вимушеного прогулу, та скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування за рахунок відповідачів моральної шкоди, з прийняттям нового про їх задоволення в цій частині.
Керуючись п.2 ч.1 ст.315, ч.4 ст.317, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 160/1744/19 - змінити, виклавши абзац четвертний та п'ятий резолютивної частини рішення наступній редакції:
«Стягнути з Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці (код ЄДРПОУ 08602833) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 17 січня 2019 року по 20 лютого 2020 року, з урахуванням проведених раніше виплат, в розмірі 37 757,16 грн. (тридцять сім тисяч сімсот п'ятдесят сім гривень шістнадцять копійок), без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці (код ЄДРПОУ 08602833) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за період з 01 серпня 2018 року по 16 січня 2019 року, з урахуванням проведених раніше виплат, в розмірі 15 881,98 грн. (п'ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня дев'яносто вісім копійок) без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів».
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 160/1744/19 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди та прийняти нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684) та Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Придніпровській залізниці (код ЄДРПОУ 08602833) солідарно на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. (десять тисяч гривень).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак