23 червня 2021 року справа №360/482/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Міронової Г.М., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Луганській області, адвоката Компанієць Вячеслава Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року у справі № 360/482/21 (головуючий І інстанції Петросян К.Є., повний текст складений у м. Сєвєродонецьку Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - ГУНП в Луганській області, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік (1 день), 2018 рік (14 днів) та 2019 рік (14 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 29.07.2019 року;
- зобов'язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік (1 день), 2018 рік (14 днів) та 2019 рік (14 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 29.07.2019 року.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 року позов задоволений частково:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 02.08.2019 року;
- зобов'язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 02.08.2019 року;
- у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено;
- стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, у сумі 1000 грн. (а.с. 81-86).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та відмовити у задоволенні позову. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 06.02.2020 року у справі 520/692/19, від 06.02.2020 року у справі № 818/1276/17, від 16.04.2020 року у справі № 2а-5178/12/1470, апелянт вважає, що відсутні підстави для виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за спірний період (а.с. 90-98).
Представник позивача не погодився з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення в частині стягнення суми витрат на правничу допомогу 1000 грн. та прийняти нове рішення в цій частині про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 3000 грн., посилаючись на те, що розгляд справи за правилами спрощеного провадження, представництво інтересів представником позивача по інших аналогічних справах не спростовує наявності витрат на правничу допомогу. Також, просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції в сумі 2000 грн. (а.с. 101-103).
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, яку просив залишити без задоволення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційних скарг, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.
З 07.11.2015 року по 02.08.2019 року позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області (а.с. 8,71-74).
Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 29.07.2019 року № 641 о/с «По особовому складу» звільнено капітана поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора сектору кадрового забезпечення Новопсковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням), з 02.08.2019 року (а.с.54,56).
Статус учасника бойових дій підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 06.11.2015 року (а.с.10).
Відповідно до довідки від 06.01.2021 року № 116/111/110-2021 позивач у додатковій відпустці із збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій перебував з 20.10.2016 року по 02.11.2016 року згідно наказу ГУНП в Луганській області від 21.10.2016 року № 732 о/с, з 13.10.2017 року по 26.10.2017 року згідно з наказом ГУНП в Луганській області від 26.10.2017 року № 758 о/с. З приводу виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 06.11.2015 по 28.12.2020 позивач не звертався. Наведене, також, підтверджено довідкою відповідача від 08.02.2021 року № 213/111/40-2021 (а.с.14,55,57).
Згідно ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За змістом п. 19 ч. 1 статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Згідно статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно ч. 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580) поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Статтями 91-93 Закону № 580 визначений службовий час і час відпочинку поліцейських.
Згідно ч.2 статті 92 Закону № 580 поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до ч.ч. 9,10 статті 93 Закон № 580 поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Згідно абзацу 8 пункту 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 6 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260) виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
У частині десятій статті 93 Закону № 580 та абзаці 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова).
Відповідно до частини першої та другої статті 94 Закон № 580 поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно ст. 162 Закону № 580 учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Закон України «Про відпустки» (далі - Закону № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Ч. 1 ст. 4 Закону № 504/96-ВР, установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Таким чином, у випадку звільнення поліцейських-учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а.
Також, при вирішені справи суд враховує висновки викладені в рішенні Європейського суду з прав людини від 30 квітня 2013 року у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
З огляду на неврегулювання положеннями Закону № 580 та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом МВС України від 6 квітня 2016 року № 260, питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 826/8185/18.
Згідно ч. 1 статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Згідно статті 4 Закону України «Про відпустки» до щорічних відпусток належать додаткові відпустки, передбачені законодавством, зокрема додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В разі невикористання такої відпустки особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація.
Згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1).
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Водночас, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Крім того, на позивача поширюється дія Закону України «Про Національну поліцію», який містить в собі аналогічні норми законодавства щодо виплати грошової компенсації у разі звільнення зі служби в Національній поліції.
Оскільки під час проходження служби позивач додаткову відпустку учасника бойових дій за 2018-2019 роки не використовував, грошову компенсацію не отримував, тому, на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2018-2019 роки.
Апеляційний суд не застосовує при вирішенні цієї справи висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 06.02.2020 року у справі 520/692/19, від 06.02.2020 року у справі № 818/1276/17, від 16.04.2020 року у справі № 2а-5178/12/1470, від 13.06.2018 року у справі 545/1881/16, на які посилається апелянт, оскільки вони не узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладені в постановах від 23 жовтня 2019 року в справі № 826/8185/18, від 04.04.2018 року у справі № 805/5111/15-а та Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.01.2021 року у справі № 160/10875/19, які й враховує апеляційний суд при вирішенні цієї справи.
Щодо посилання відповідача на те, що позивач під час проходження служби в спірний період не звертався з відповідними рапортами щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд вважає безпідставними з мотивів викладених у рішенні.
Посилання відповідача, що неоскарження наказу про звільнення позивача є підставою для визнання позову передчасним, судом першої інстанції обгрунтовано не взято до уваги, оскільки відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу позивача про звільнення, при цьому, розрахунок кількості днів та сум компенсації за невикористані дні відпусток також належить до повноважень відповідача.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 02.08.2019 року; зобов'язання Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 02.08.2019 року.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, на підтвердження здійснення правової допомоги суду має бути надано докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 1 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.
Позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн. (а.с. 26-37)
В якості доказів надання та оплати адвокатських послуг позивачем наданий:
- договір про надання правової допомоги від 24.12.2020 року № 0091;
- акт наданих послуг (опрацювання законодавчої бази - 2 год., вартість 1000 грн., підготовка позову - 4 год., вартість - 2000 грн.);
- квитанція до прибуткового касового ордеру від 26.01.2021 року на суму 3000 грн.
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.
Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 рішення суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У той же час, аналізуючи здійснені адвокатом послуги за критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 134 КАС України та на предмет неминучості - критерію, що застосовується Європейським судом з прав людини, суд зазначає наступне.
Відповідачем подано заяву про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв'язку з необгрунтованістю (а.с. 39-42).
Враховуючи те, що справа є незначної складності, наявне рішення Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразкової справи № 620/4218/18, предметом якої є невиплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, часткове задоволення позовних вимог, а також представництво інтересів адвокатом Компанієць В.В. в аналогічних справах (зокрема № 360/1609/20, 360/3425/20), суд першої інстанції обгрунтовано зменшив розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами до 1000 грн та визнав неспівмірним розмір витрат на оплату послуг адвоката -3000 грн.
Враховуючи відмову у задоволенні апеляційної скарги представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в апеляційній інстанції в сумі 2000 грн.
Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Луганській області, адвоката Компанієць Вячеслава Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року у справі № 360/482/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 23 червня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: Г.М. Міронова
Е.Г. Казначеєв