23 червня 2021 року справа №200/2385/21-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Казначеєва Е.Г., Міронової Г.М., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 200/2385/21-а (головуючий І інстанції Голошивець І.О., повний текст складений у м. Слов'янську Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (далі - УПФУ у м. Краматорську, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати заборгованості з пенсії за період з 01.07.2016 року по 30.09.2018 в сумі 72773,16 грн.; стягнення заборгованості з пенсії за період з 01.07.2016 року по 30.09.2018 в сумі 72773,16 грн.; стягнення моральної шкоди в сумі 2000 грн.; стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 10125 грн (в разі складання відповіді на відзив - 11625 грн.).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12.04.2021 року позов задоволений частково:
- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості позивачу з нарахованої пенсії за період з 01.07.2016 року по 30.09.2018 року в сумі 72773,16 грн.;
- стягнуто з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену пенсію за період з 01.07.2016 року по 30.09.2018 року в сумі 72773,16 грн.;
- стягнуто з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн.;
- в іншій частині позовних вимог - відмовлено (а.с. 86-90).
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення в цій частині та прийняти нове, яким задовольнити позов про стягнення моральної шкоди в сумі 20000 грн. та витрат на правничу допомогу в сумі 13875 грн., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає обгрунтованою суму моральної шкоди 20000 грн., оскільки заборгованість з пенсії не сплачується відповідачем 4,5 років, протягом яких позивач зазначав моральних страждань. Хибним є висновок суду щодо відмови у стягнення витрат на правничу допомогу у зв'язку з ненаданням доказів оплати послуг адвоката, оскільки Верховним Судом сформульовано висновок в постановах від 29.10.2020 року у справі № 686/5064/20, від 05.03.2021 року у справі № 200/10801/19-а, від 16.03.2021 року у справі № 520/12065/19, від 15.04.2021 року у справі № 160/6899/20, згідно якого відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того чи їх сплачено фактично чи має бути сплачено. Також, просив стягнути з відповідача витрат на правничу допомогу в апеляційній інстанції в сумі 3000 грн.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи, доводи апеляційної скарги і дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
05.02.2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою про погашення заборгованості з пенсії в сумі 72773,16 грн. (а.с. 24).
Листом від 18.02.2021 року відповідач повідомив про те, заборгованість з пенсії виплачується на умовах окремого порядку, визначеного КМУ, який не прийнято (а.с. 27).
За довідкою відповідача від 18.02.2021 вих. 1468-02-25/7 виплату пенсії припинено з липня 2016 по вересень 2018 року, за вказаний період пенсія нараховувалась та не виплачувалась. Загальна сума нарахованої пенсії складає 72773,16 грн. (а.с. 29).
Спірним у справі при апеляційному перегляді, з урахуванням вимог апеляційної скарги, є наявність правових підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 20000 грн., витрат на правничу допомогу у І інстанції - 13875 грн., апеляційній інстанції - 3000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо моральної шкоди.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом п. 4, п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
За матеріалами справи позивач 05.02.2021 року звертався до відповідача із заявою про виплату заборгованості з пенсії в сумі 72773,16 грн., на що листом від 18.02.2021 року відповідач повідомив про те, заборгованість з пенсії виплачується на умовах окремого порядку, визначеного КМУ, який не прийнято.
05.03.2021 року позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 20000 грн. позивач пов'язує з бездіяльністю відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії з липня 2016 по вересень 2018 року, яка спричинила йому моральну шкоду у вигляді душевних страждань.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 27.11.2019 року у справі № 750/6330/17, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Отже, за висновками Верховного Суду у вищенаведеній справі, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір; не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).
Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції вірно визначено розмір моральної шкоди в сумі 10000 грн., враховуючи період виникнення заборгованості з пенсії та її суму.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні витрат на правничу допомогу, виходив з того, що документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами; доказами, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги повинні бути оформлені у встановленому законом порядку документи: квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо, зазначеного до матеріалів справи надано не було.
Такий висновок суду є хибним, враховуючи висновки Верховного Суду в постанові від 15.04.2021 року у справі № 160/6899/20, за якими відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, на підтвердження здійснення правової допомоги суду має бути надано докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 1 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.
Позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в суді І інстанції, які позивач сплатив або має сплатити адвокату в сумі 13875 грн.
В якості доказів надання та оплати адвокатських послуг позивачем наданий:
- договір про надання правничої допомоги від 01.03.2021 року;
- додаток №1 до договору від 01.03.2021 року (вартість послуг розраховується на підставі погодинної ставки вартості роботи адвоката 1500 грн/год);
- акт виконаних робіт від 02.03.2021 року (надання усної консультації 0,5 год., аналіз судової практики - 1 год., складання позову - 5 год., складання заяви про видачу виконавчих листів - 0,25 год., у разі складання відповіді на відзив - 1500грн/год.) (а.с. 41-44).
У відповіді на відзив позивач просив стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 13875 грн. (а.с. 52-60).
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.
Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 рішення суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У той же час, аналізуючи здійснені адвокатом послуги за критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 134 КАС України та на предмет неминучості - критерію, що застосовується Європейським судом з прав людини, суд зазначає наступне.
У відзиві на позов відповідач посилався на відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу (а.с. 68).
Виходячи з конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції вважає, що визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді І інстанції в сумі 13875 грн. є явно завищеним, враховуючи незначну складність справи, предметом якої є стягнення безспірної суми заборгованості з пенсії, розгляд справи в спрощеному провадженні, тому, на думку суду, обґрунтованим та об'єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, а також відповідає розміру ціни позову, розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача має складати 1000 грн.
Також, позивач просив стягнути витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції в сумі 3000 грн. за складання апеляційної скарги згідно з актом виконаних робіт від 13.05.2021 року.
Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 500 грн.
Отже, спір за суттю вимог в частині стягнення моральної шкоди судом першої інстанції вирішений правильно, водночас, суд дійшов хибного висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, внаслідок чого рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.
В іншій частині рішення суду позивачем не оскаржене.
Щодо розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає, що за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір в сумі 1362 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції присуджує позивачу пропорційно задоволеним вимогам, понесені судові витрати зі сплати судового збору, які підтверджені документально за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 454 грн.
Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 200/2385/21-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати в частині судових витрат на правничу допомогу.
Прийняти нову постанову в цій частині.
Стягнути за рахунок бюджетних Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. (тисяча п'ятсот гривень 00 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 454 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок).
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Повний текст постанови складений 23 червня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді Е.Г. Казначеєв
Г.М. Міронова