ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 червня 2021 року місто Київ №640/11715/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України
третя особа ОСОБА_2
про визнання бездіяльності протиправною, скасування Наказів від 02.01.2020 №1/к, від 02.01.2020 №2/к та Наказу про призначення,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерство юстиції України, третя особа ОСОБА_2 в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо неналежного розгляду скарг ОСОБА_1 від 03.03.2020 та 10.04.2020 на дії голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_2, зокрема, не вчинення дій, визначених статтею 9 Закону України «Про державну службу» та підпунктом 30 пункту 12 Положення «Про Міністерство юстиції України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228;
- зобов'язати Міністерство юстиції України вчинити дії, на підставі та в порядку, визначених статтею 9 Закону України «Про державну службу» та підпунктом 30 пункту 12 Положення «Про Міністерство юстиції України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, а саме: скасувати акти територіальних органів Мін'юсту, що суперечать законодавству:
накази голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області: № І/к від 02.01.2020 «Про скасування наказу від 16.12.2019 №854/к «Про звільнення ОСОБА_3 ; №2/к від 02.01.2020 «Про звільнення ОСОБА_3 » у порядку переведення до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відповідно до п.5 ст. 36 КЗпП України;
та відповідний наказ про призначення у зв'язку з переведенням ОСОБА_3 на посаді в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), а також вжити заходів реагування та притягнути винних осіб до відповідальності.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач вважає лист Міністерства юстиції України №І9284/Г-7551/14.4 від 27.04.2020 за підписом Державного секретаря Мін'юсту на його скарги надано не в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, є фактичною «відпискою» державного органу та прямо суперечить вимогам законодавства. Так, відповідачем грубо порушено положення частини п'ятої статті 9 Закону України «Про державну службу», а також підпунктів 5, 30 пункту 12 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, не забезпечено розгляд звернення по суті та не надано обґрунтованої відповіді.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2020 позовну заяву залишено без руху. Позивач у встановлені судом строки усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2020 прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/11715/20. Залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 .
Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 08.07.2020 від третьої особи надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання зазначила про необгрунтованість позовних вимог, оскільки скасовуючи Наказ від 16.12.2019 №854/к "Про звільнення ОСОБА_3 " та приймаючи оскаржувані накази, остання діяла в межах наданих повноважень, а тому вимоги позивача, викладені в позовній заяві, на думку третьої особи, не підлягають задоволенню.
Через канцелярію суду 08.07.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України із скаргою 03.03.2020, зареєстрована в Мін'юсті 11.03.2020 за № Г-7551, в якій просив скасувати накази голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області: від 02.01.2020 № 1/к «Про скасування наказу від 16.12.2019 №854/к «Про звільнення ОСОБА_3 » та від 02.01.2020 № 2/к «Про звільнення ОСОБА_3 ». У відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про звернення громадян» ОСОБА_1 було направлено лист Мін'юсту від 09.04.2020 № 16688/Г-7551/14 за підписом Державного секретаря Міністерства, зокрема повідомлено, що у зв'язку із необхідністю з'ясування об'єктивних даних, що можуть суттєво вплинути на розгляд скарги від 03.03.2020, відповідь на звернення буде надано у строки, визначені частиною першою статті 20 Закону України «Про звернення громадян», але не пізніше сорока п'яти днів з дня надходження. З метою повного та об'єктивного розгляду вказаного звернення до його розгляду залучено Управління з питань запобігання та виявлення корупції (службова записка від 19.03.2020 № 735-14.4-20), а також витребувано інформацію щодо порушених ОСОБА_1 у зверненні від 03.03.2020 питань у ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Мін'юсту від 19.03.2020 № 1316/14.4/32-20). 10.04.2020 ОСОБА_1 направив на адресу Міністерства юстиції України лист в додаток до вищевказаної скарги, зареєстрований в Мін'юсті 15.04.2020 за № Г-10967, у якому повторно просив скасувати вищевказані накази, а також, вжити заходів реагування та притягнути винних осіб до відповідальності. В результаті розгляду вказаних звернень позивача від 03.03.2020 та 10.04.2020, Мін'юстом в межах повноважень та в термін, визначений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», не пізніше сорока п'яти днів з дня його надходження надано відповідь щодо поставлених питань. У вказаній відповіді Мін'юст зазначив про те, що для всебічного розгляду викладених питань у листах ОСОБА_1 . Міністерством юстиції України направлено лист до Національного агентства з питань запобігання корупції. Таким чином, відповідь на звернення ОСОБА_1 у листі Мін'юсту від 27.04.2020 за № 19284/Г-7551/14.4 за підписом Державного секретаря Мін'юсту надана у межах повноважень. Також відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не є належним позивачем в частині зазначеного предмету спору, оскільки безпосередньо його права, свободи або законні інтереси не порушено.
Через канцелярію суду 22.07.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив Міністерства юстиції України та ОСОБА_2 від 06.07.2020, у якому зазначено, що заяви (скарги) позивача в даному випадку мав розглянути саме Міністр юстиції України, враховуючи заявлені вимоги останніх. Відповідачем не спростовано порушення ним положення частини п'ятої статті 9 Закону України «Про державну службу», а також підпунктів 5, 30 пункту 12 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, не забезпечено розгляд звернення по суті та не надано обґрунтованої відповіді. Зазначив, що наказ голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального правління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_2 №1/к від 02.01.2020 явно суперечить частині п'ятій статті 9 Закону України «Про державну службу», на яку містить посилання. Зокрема; відповідно до приписів останньої наказ (розпорядження), доручення може бути скасовано керівником, який його видав, а також керівником вищого рівня або органом вищого рівня.
Через канцелярію суду 14.08.2020 від відповідача надійшли заперечення, відповідно до яких зазначено, що Мін'юст на виконання вимог підпункту 33 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України організував та надав відповідь відповідно до розподілу повноважень. Разом з тим, з огляду на загальновідомі ознаки та властивості індивідуального актів, оскаржувані накази є актами індивідуальної дії та не містять загальнообов'язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи щодо скасування наказу "Про звільнення ОСОБА_3 "; не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямований на виникнення конкретних правовідносин між головою ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській та ОСОБА_3 . Таким чином, право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Міністерства юстиції України із скаргою 03.03.2020, зареєстрована в Мін'юсті 11.03.2020 за № Г-7551, в якій просив скасувати накази голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області: від 02.01.2020 № 1/к «Про скасування наказу від 16.12.2019 №854/к «Про звільнення ОСОБА_3 » та від 02.01.2020 № 2/к «Про звільнення ОСОБА_3 ».
Листом від 09.04.2020 № 16688/Г-7551/14 Мін'юсту за підписом Державного секретаря Міністерства, позивача зокрема повідомлено, що у зв'язку із необхідністю з'ясування об'єктивних даних, що можуть суттєво вплинути на розгляд скарги від 03.03.2020, відповідь на звернення буде надано у строки, визначені частиною першою статті 20 Закону України «Про звернення громадян», але не пізніше сорока п'яти днів з дня надходження.
10.04.2020 ОСОБА_1 направив на адресу Міністерства юстиції України лист в додаток до вищевказаної скарги, зареєстрований в Мін'юсті 15.04.2020 за № Г-10967, у якому повторно просив скасувати вищевказані накази, а також, вжити заходів реагування та притягнути винних осіб до відповідальності.
Листом від 27.04.2020 за № 19284/Г-7551/14.4 за підписом Державного секретаря Мін'юсту позивачу повідомлено, що його скарга розглянута та для всебічного розгляду викладених питань у листах ОСОБА_1 . Міністерством юстиції України направлено лист до Національного агентства з питань запобігання корупції. Зазначено, що Міністерство юстиції України не є органом, уповноваженим на розгляд спорів, пов'язаних із вступом, проходженням та припиненням державної служби, а також їх досудового урегулювання. Крім цього, зазначено, що питання щодо можливого неправомірного скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 16.12.2019 №854/к «Про звільнення ОСОБА_3 » та щодо призначення останньої в порядку переведення до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) може бути розглянуто в судовому порядку.
Вважаючи, що лист Міністерства юстиції України № 19284/Г-7551/14.4 від 27.04.2020 є формальною «відпискою», яка прикриває бездіяльність суб'єкта владних повноважень, невиконання обов'язків, покладених на нього відповідно до приписів чинного законодавства, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюються Закон України "Про звернення громадян".
Статтею першою Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально - економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно зі статтею 3 вказаного Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Статтею четвертою Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про звернення громадян" звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути усним чи письмовим.
Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Зі змісту заявлених позовних вимог та обставин, якими позивач їх обґрунтовує, слідує, що предметом оскарження за даним адміністративним позовом, є неналежний, на думку позивача, розгляд його скарг.
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (частина перша статті 7 Закону України "Про звернення громадян"). Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями (частина третя вказаної статті).
У свою чергу, частиною 4 статті 7 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про звернення громадян" скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Положеннями статті 18 Закону України "Про звернення громадян" встановлені права громадян при розгляді заяви чи скарги. Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно абз. 1,2 пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року № 228 (далі - Положення № 228) Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.
Підпунктом 33 пункту четвертого вказаного Положення передбачено, що організовує розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних із діяльністю Мін'юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що розгляд скарг позивача належить до повноважень Міністерства юстиції України, однак прийняття рішення за результатами її розгляду є дискреційними повноваженнями Міністерства юстиції України.
При цьому, поняття відповіді являється оціночним, оскільки особа самостійно визначає її зміст та повноту наданої інформації, виходячи з конкретних обставин, власного життєвого досвіду, ціннісних орієнтацій і того чи іншого рівня розвитку правосвідомості.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, серед іншого просить суд, визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо неналежного розгляду скарг ОСОБА_1 від 03.03.2020 та 10.04.2020 на дії голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_2, зокрема, не вчинення дій, визначених статтею 9 Закону України «Про державну службу» та підпунктом 30 пункту 12 Положення «Про Міністерство юстиції України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228.
Пунктом 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
У постанові від 13.06.2017 у справі № 21-1393а17 ВСУ роз'яснив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від по справі №320/5970/17 наголосив на тому, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень має місце в тому випадку, коли в межах повноважень суб'єкта владних повноважень існує обов'язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний.
З матеріалів справи вбачається, що Міністерством юстиції України було розглянуто звернення позивача від 03.03.2020 і 10.04.2020, зареєстровані в Мін'юсті 13/04/2020 за №Г-10662 та 15.04.2020 за №Г-10967, щодо можливих неправомірних дій голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_2 та листом від 27.04.2020 №19284/Г-7551/14.4 повідомвлено позивача про те, що питання щодо можливого неправомірного скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 16.12.2019 №854/к "Про звільнення ОСОБА_3 " та щодо призначення ОСОБА_3 в порядку переведення до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) може бути розглянуто у судовому порядку.
Крім того, відповідач у своєму листі від 27.04.2020 №19284/Г-7551/14.4 звернув увагу, на те що він не є органом, уповноваженим на розгляд спорів, пов'язаних і вступом, проходженням та припиненням державної служби, а такоє їх досудового врегулювання.
Суд звертає увагу, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі 3813/4640/17.
З аналізу матеріалів справи вбачається, що відповідач не обмежився бездіяльністю у розгляді звернень позивача від 03.03.2020 та 10.04.2020, адже листом від 27.04.2020 №19284/Г-7551/14.4 надав обгрунтовану відповідь, тобто вчинив дії шляхом прийняття рішення у формі листа, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо неналежного розгляду скарг ОСОБА_1 від 03.03.2020 та 10.04.2020 на дії голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_2, зокрема, не вчинення дій, визначених статтею 9 Закону України «Про державну службу» та підпунктом 30 пункту 12 Положення «Про Міністерство юстиції України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Міністерства юстиції України вчинити дії, на підставі та в порядку, визначених статтею 9 Закону України «Про державну службу» та підпунктом 30 пункту 12 Положення «Про Міністерство юстиції України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, а саме: скасувати акти територіальних органів Мін'юсту, що суперечать законодавству: накази голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області: № І/к від 02.01.2020 «Про скасування наказу від 16.12.2019 №854/к «Про звільнення ОСОБА_3 ; №2/к від 02.01.2020 «Про звільнення ОСОБА_3 » у порядку переведення до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відповідно до п.5 ст. 36 КЗпП України та відповідний наказ про призначення у зв'язку з переведенням ОСОБА_3 на посаді в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), а також вжити заходів реагування та притягнути винних осіб до відповідальності, суд зазначає наступне.
Відповідно до позиції Верховного суду України, яка відображена у постанові від 16.09.2015 № 21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03 2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Так, Верховний Суд у своїй постанові від 21.08.2018 у справі № 810/3393/17 (адміністративне провадження № К/9901/48331/18) зазначає, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, діяльність Міністерства юстиції України є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Під дискреційними повноваженнями суд розуміє сукупність прав та обов'язків, закріплених у встановленому законодавством порядку за відповідачем, які він застосовує на власний розсуд. Наділивши державний орган дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
На переконання суду вчинити відповідачем дій, на підставі та в порядку, визначених статтею 9 Закону України «Про державну службу» та підпунктом 30 пункту 12 Положення «Про Міністерство юстиції України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228 є дискреційним повноваженням, а тому задоволення позовних вимог про зобов'язання Міністерства юстиції України вчинити дії, на підставі та в порядку, визначених статтею 9 Закону України «Про державну службу» та підпунктом 30 пункту 12 Положення «Про Міністерство юстиції України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, а саме: скасувати акти територіальних органів Мін'юсту, що суперечать законодавству: накази голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області: № І/к від 02.01.2020 «Про скасування наказу від 16.12.2019 №854/к «Про звільнення ОСОБА_3 ; №2/к від 02.01.2020 «Про звільнення ОСОБА_3 » у порядку переведення до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відповідно до п.5 ст. 36 КЗпП України та відповідний наказ про призначення у зв'язку з переведенням ОСОБА_3 на посаді в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), а також вжити заходів реагування та притягнути винних осіб до відповідальності є формою втручання в дискреційні повноваження державного органу.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11.05.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Абзацом 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, та з метою ефективного захисту прав позивача зобов'язати Міністерство юстиції України розглянути скарги ОСОБА_1 від 03.03.2020 та 10.04.2020 на дії голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_2, зокрема, не вчинення дій, визначених статтею 9 Закону України «Про державну службу» та підпунктом 30 пункту 12 Положення «Про Міністерство юстиції України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaariv" від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачено 3 363, 20 грн. судового збору за квитанціями, які знаходиться в матеріалах справи.
Беручи до уваги приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати у сумі 1681,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скарги ОСОБА_1 від 03.03.2020 та 10.04.2020 на дії голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_2, зокрема, не вчинення дій, визначених статтею 9 Закону України «Про державну службу» та підпунктом 30 пункту 12 Положення «Про Міністерство юстиції України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228.
3. Стягнути з Міністерства юстиції України (Городецького, 13. м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) на користь фізичної особи-підприємця скарги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1681.60 грн.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.