ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 червня 2021 року місто Київ №640/13578/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Апарату Верховної Ради України
про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління справами Апарату Верховної Ради України, в якому просить суд, з урахуванням уточнюючої позовної заяви:
- зобов'язати Управління справами Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5; код ЄДРПОУ 20064120) нарахувати, з урахуванням коригування на коефіцієнт підвищення, та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за 35 календарних днів невикористаної оплачуваної відпустки за період 12.12.2012 - 27.11.2014;
- зобов'язати Управління справами Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5; код ЄДРПОУ 20064120) нарахувати, з урахуванням коригування на коефіцієнт підвищення, та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за 106 календарних днів невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за період 28.11.2014 - 29.08.2019;
- зобов'язати Управління справами Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5; код ЄДРПОУ 20064120) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 30.08.2019 по день фактичного розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу при звільненні компенсацію за невикористану відпустку відповідач не виплатив, не провів коригування на коефіцієнт підвищення при здійсненні розрахунків розміру заборгованості перед позивачем. Крім цього, позивач вважає, що оскільки компенсація невикористаної відпустки була неправомірно невиплачена, то у відповідності до ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2020 прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/13578/20 та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 03.07.2020 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в тексті якого останнім заявлено клопотання про заміну неналежного відповідача Управління справами Апарату Верховної Ради України на належного відповідача Апарат Верховної Ради України.
Від позивача 04.07.2020 до суду надійшла відповідь на відзив Управління справами Апарату Верховної Ради України, відповідно до якої остання зазначила про те, що в питанні про заміну неналежного відповідача позивач покладається на розсуд суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2020 призначено до розгляду у судовому засідання клопотання представника відповідача про заміну неналежного відповідача.
У судове засідання 27.07.2020 представники сторін не з'явилися, враховуючи надходження клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, суд перейшов до розгляду клопотання про заміну неналежного відповідача в порядку письмового провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2020 року замінено первісного відповідача у справі № 640/13578/20 Управління справами Апарату Верховної Ради України на належного - Апарат Верховної Ради України. Зобов'язано позивача не пізніше трьох днів з дня одержання копії даної ухвали направити на адресу належного відповідача копію позовної заяви з додатками до неї, а докази такого направлення надати суду у п'ятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали. Запропонувано відповідачеві надати до суду у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали відзив на позовну заяву (відзив) та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів учасникам справи.
Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва від представника Апарату Верховної Ради України надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позову заперечує. Вважає, що він не підлягає задоволенню, оскільки, Апарат Верховної Ради України є бюджетною організацією, яка утримується за рахунок Державного бюджету України, та у відповідності до положень статей 48, 51 Бюджетного кодексу України, Апарат Верховної Ради України, як розпорядник бюджетних коштів, не наділений правом брати на себе фінансові зобов'язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України понад межі загального фонду оплати праці, встановленого кожному народному депутату України відповідного скликання, для оплати праці його помічників-консультантів. Аналіз вимог позовної заяви, з урахуванням матеріалів справи, свідчить про відсутність аргументів щодо наявності вини Апарату Верховної Ради України, оскільки суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
14.09.2020 року позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що позивачем було дотримано процедуру працевлаштування у якості помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 та прикріплення для кадрового та фінансового забезпечення Апарату Верховної Ради України. Проте, як вже вказував позивач у позовній заяві, йому, всупереч прямої дії норм Конституції України та трудового законодавства, що покликані забезпечити належні та гідні умови оплати праці та права на відпочинок та(або) його справедливу компенсацію, було відмовлено у виплаті компенсації за дні невикористаної щорічної основної відпустки. Доводи відповідача щодо відсутності у Законі України "Про державний бюджет України на 2019 рік" відповідних бюджетних асигнувань на забезпечення фонду оплати праці, передбачених для помічників-консультантів народних депутатів України, не можуть слугувати підставою для порушення прав, закріплених та гарантованих, як нормами Конституції, так і нормами трудового законодавства. Не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм - не може впливати на порушення прав позивача як громадянина, який наділений такими правами. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію.
Частиною п'ятою ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки клопотань у розумінні вказаної статті до суду не надходили, розгляд даної справи здійснюється за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
ОСОБА_1 , працювала помічником-консультантом народного депутата України VІІ-VШ скликання ОСОБА_2 з 2012 по 2019 роки. Так на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 та заяви ОСОБА_3 було видано Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 6435 від 28 грудня 2012 року про зарахування ОСОБА_3 з 13 грудня 2012 року на посаду помічника- консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу», встановлено заробітну плату в сумі 20 000 грн. наа місяць.
На підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_3 було видано Розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 4073 від 26 березня 2013 р. про переведення ОСОБА_3 з 01 березня 2013 року на посаду помічника-консультанта народного депутата ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу», встановлено заробітну плату в сумі 9 500 грн. на місяць.
На підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 та заяви ОСОБА_3 було видано Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 7793 від 09 грудня 2014 року про зарахування ОСОБА_3 з 28 листопада 2014 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу», встановлено заробітну плату в сумі 12 218 грн. на місяць.
На підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 та заяви ОСОБА_3 та копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 від 08 червня 2016 року було видно Розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 2889-к від 18 серпня 2016 року про зміну прізвища ОСОБА_3 помічника-консультаната народного депутата України ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .
На підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 та заяви ОСОБА_1 було видано Розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 2902-к від 25 серпня 2016 р. про переведення ОСОБА_1 з 06 вересня 2016 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу», залишити раніше встановлену заробітну плату.
Позивачу була надана відпустка з 07 вересня 2016 року по 29 червня 2019 року для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі подання народного депутата ОСОБА_2 та заява ОСОБА_1
15 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до народного депутата України ОСОБА_2 з проханням вважати її такою, що приступила до роботи з 01 грудня 2017 року на неповний робочий день. Відповідно на підставі вказаної заяви та подання народного депутата України було видано Розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1856-к від 29 листопада 2017 року про припинення відпустки.
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 197 - к від 09 лютого 2018 року ОСОБА_1 було переведено з 01 лютого 2018 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень (патронатна служба) на повний робочий рень та встановлено заробітну плату в сумі 10 175 грн. на місяць. Підстава: подання народного депутата України ОСОБА_2 та заява ОСОБА_1 .
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к від 27.08.2019 р. помічників-консультантів народних депутатів України VIII скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено із займаних посад 29.08.2019 р. у зв'язку із закінченням строкового трудового договору. У Розпорядженні також зазначено: провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки згідно статті 19 Закону України «Про відпустки» у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України».
Відповідно до листа Першого заступника керуючого справами Управління справами Апарату Верховної Ради України № 15/14-2020/133735 від 13.08.2020 р. станом на дату звільнення, тобто на 29.08.2019 р., розмір місячного фонду, що використовувався на оплату праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 , складав 48 025 грн. 00 коп., який було розподіллено повністю. Крім того, в березні та липні 2019 року за рахунок економії фонду оплати праці ОСОБА_1 була нарахована та виплачена премія в розмірі 7 000 грн. 00 коп. та 6 575 грн. 00 коп.
Відповідно до розрахункового листка за листопад 2014 року було нараховано - 21 268 грн., за листопад 2015 року - 65 570.00 грн., за листопад 2016 року - 49 847.87 грн., за листопад 2017 року - 1 600.00 грн., за листопад 2018 року - 157 797.50 грн., за листопад 2019 року позивачці було всього нараховано 186 077 грн. 05 коп..
Позивачем було подано на адресу Керівника Апарату Верховної Ради України заяву від 29.01.2020 про виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 2012 по 2019 роки, оскільки, за період роботи в якості помічника-консультанта народного депутата України VII- VIII скликання залишились невикористані дні оплачуваної відпустки: за період 12.12.2012 - 27.11.2014 - у кількості 35 календарних днів; за період 28.11.2014 - 29.08.2019 - у кількості 106 календарних днів.
Листом від 20.02.2020 № 15/26-446 (42996) Відповідач повідомив, що на момент звільнення (станом на 27 листопада 2014 року та 29 серпня 2019 року) економія фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 була відсутня.
Не погоджуючись із таким рішенням позивач звернулась із зазначеним позовом до суду.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" і "Положенням про помічника-консультанта народного депутата України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995р. №379/95-ВР (далі - Положення).
Частиною 1 ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Суд зазначає, що згідно з положеннями ст.ст. 21-49 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06.11.1992 роз'яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.
Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов'язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
Згідно з ч. 7 ст. 1.1 "Положення помічники-консультанти народного депутата України", які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Частина 8 ст. 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Згідно ч. 1 ст. 4.1. Положення передбачає, що розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки".
Щодо застосування норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Закону України "Про відпустки", суд зазначає, що з правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 року № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) слідує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України, підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України "Про відпустки".
Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначені Законом України "Про відпустки" від 15.11.1996 року № 504/96-ВР (далі-Закон № 504/96-ВР).
Згідно із ч. 3 ст. 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні (ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР).
Положення ч. 1 та 4 ст. 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин 1 та 4 ст. 83 КЗпП України.
Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Аналіз наведених вище норм Закону № 504/96-ВР та КЗпП України дає підстави для висновку про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці та є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні.
Отже, як вбачається з вищенаведених положень, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.
Крім того, згідно з підпунктом 1 пункту 1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктами 1 ,2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Як зазначено вище, розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 27 серпня 2019 року № 1305-к помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено із займаних посад 29 серпня 2019 року, у тому числі позивача у зв'язку із закінченням строкового трудового договору.
Оскільки позивач був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, суд приходить до висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із народним депутатом України Верховної Ради України VІІ-VШ скликання ОСОБА_2 .
Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц.
З урахуванням наведеного вище суд зазначає, що посилання відповідача на те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, є необґрунтованими. Суд наголошує, що відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями. Проте, Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" такі бюджетні призначення не були передбачені.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
При цьому, відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.
З аналізу наведеного чинного законодавства вбачається, що невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації. Згідно доказів, що містяться в матеріалах справи, позивач станом на день звільнення мала 35 календарних днів невикористаної оплачуваної відпустки за період 12.12.2012 - 27.11.2014 та 106 календарних днів невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за період 28.11.2014 - 29.08.2019.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно із п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами), після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.99 N 2288 ( 2288-99-п ) «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів»), у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Коефіцієнт, на який слід коригувати виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, розраховуються шляхом ділення окладу (тарифної ставки), встановленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.
Якщо підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення окладів.
Постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» внесено зміни до Порядку № 100, зокрема, пункт 10 виключено.
Верховний Суд України у справі № 6-573цс15 від 07.10.2015 р. дійшов такого висновку, що на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати й інших виплат здійснюється з урахуванням їх фінансових можливостей, таке рішення приймається виконавчим органом підприємства відповідно до повноважень, установлених його статутом.
Таким чином, відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні компенсацію за невикористану відпустку.
Проте, суд зазначає, що розрахунок самої суми компенсації за невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки, з урахуванням коригування на коефіцієнт підвищення, належить до виключних повноважень відповідача.
З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законодавством порядку вирішує справи.
В постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 за №13 викладено позицію щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визначається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Отже, визначення суми компенсації на отримання якої має право позивач належить виключно до повноважень відповідача і тому суд не може зобов'язати виплачувати конкретну її суму, а має зобов'язати саме здійснити нарахування та виплату такої компенсації.
Також, суд зазначає, що в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб'єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до п. 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд, керуючись приписами частини 2 статті 9 КАС України, виходить за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача та вважає за необхідне зобов'язати Управління справами Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5; код ЄДРПОУ 20064120) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за 35 календарних днів невикористаної оплачуваної відпустки за період 12.12.2012 - 27.11.2014 та за 106 календарних днів невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за період 28.11.2014 - 29.08.2019, відповідно до вимог законодавства та з урахуванням висновків суду у цій справі.
Щодо заявленої позовної вимоги стосовно нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 30.08.2019 по день фактичного розрахунку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 47 КЗпП України встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Згідно із ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд зазначає, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Обчислення середньої заробітної плати обчислюється відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з абз.3 п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Верховний Суд України в постанові від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 зазначив, що використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Таким чином, суд, керуючись приписами частини 2 статті 9 КАС України вважає, що оскільки позивач була звільненна 29.08.2019, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача нарахуваати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 30.08.2019 по дату прийняття рішення у даній справі.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У пунктах 21, 24 Рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, Рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стретч проти Сполучного Королівства» (Stretch - United Kingdom, №44277/98, Рішення від 24.04.2003 року).
Отже, у розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач мав законні сподівання на здійснення грошової компенсації у визначених законодавством розмірі та порядку.
Крім того, Європейський суд з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року зазначив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд зауважив на те, що органи державної влади не вправі посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (пункт 26 рішення).
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що за викладених обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню
Враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати у даному випадку стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Зобов'язати Апарат Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5; код ЄДРПОУ 20064120) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за 35 календарних днів невикористаної оплачуваної відпустки за період 12.12.2012 - 27.11.2014, відповідно до вимог законодавства та з урахуванням висновків суду у цій справі.
3. Зобов'язати Апарат Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5; код ЄДРПОУ 20064120) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за 106 календарних днів невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за період 28.11.2014 - 29.08.2019 відповідно до вимог законодавства та з урахуванням висновків суду у цій справі.
4. Зобов'язати Апарат Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5; код ЄДРПОУ 20064120) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 30.08.2019 по дату прийняття рішення у даній справі.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.