23 червня 2021 року м. Чернігів Справа № 620/6175/21
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Соломко І.І., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Ніжинської міської ради Чернігівської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Ніжинської міської ради Чернігівської області та просить визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати відповідача утриматись від вчинення звільнення земельної ділянки з кадастровим номером 7410400000:01:022:0100, якою користується позивач для здійснення підприємницької діяльності.
Частиною другою статті 171 КАС передбачено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо юрисдикції даного спору, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
У частині першій статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
За усталеною судовою практикою Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Предметом спору в цій справі є визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання утриматися від вчинення дій щодо звільнення земельної ділянки з кадастровим номером 7410400000:01:022:0100, якою користується позивач для здійснення підприємницької діяльності. Серед мотивів позову зазначено те, що відповідач порушує права позивача як користувача земельної ділянки з кадастровим номером 7410400000:01:022:0100, якою вона користується для підприємницької діяльності.
Зі змісту позову слідує, що під час користування спірною земельною ділянкою на умовах оренди позивачем побудована тимчасова споруда. 22.05.2021 договір оренди розірвано і відповідачем проведено аукціон на якому спірна земельна ділянка передана іншому підприємцю, що в даному випадку порушує права позивача як користувача земельною ділянкою.
В постанові Великої палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №461/980/16-а (провадження №11-248апп18) (http://reyestr.court.gov.ua/Review/ 73500790) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) до Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради (далі - департамент Міськради) про зобов'язання вчинити дії, колегія суддів дійшла висновку, що з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні не адміністративним а цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.
Матеріалами позову підтверджують, що земельна ділянка з кадастровим номером 7410400000:01:022:0100 відноситься до земель комунальної власності.
За змістом частини першої статті 374 Цивільного кодексу України та статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
У частині першій статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно зі статтями 80, 84, 123, 124 ЗК України органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (при наданні земельних ділянок у власність або в користування, укладенні, зміні, розірванні договорів оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізує повноваження власника земельних ділянок.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. У таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі із суб'єктами підприємницької діяльності.
Крім того, за змістом статей 123, 124 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог цього Кодексу, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).
Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права й обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у таких спорах підвідомчі господарським судам з урахуванням відповідності суб'єктного складу сторін таких правовідносин.
Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи й органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) підвідомчі господарським судам.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 807/9/18 (провадження № 11-144апп19).
Отже, спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача, а стосується його приватних інтересів.
За своїм змістом спір, що виник унаслідок передачі у користування земельної ділянки комунальної власності, є складним і комплексним із правової точки зору. Під час прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність або користування відповідні органи місцевого самоврядування, з одного боку, перебувають у статусі суб'єкта владних повноважень, а з іншого - реалізують право власності або користування на землю територіальної громади. Крім того, рішення органу місцевого самоврядування, як правовий акт індивідуальної дії, є підставою, з якої виникає речове право власності чи користування землею в суб'єктів приватного права.
Згідно із частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до положень статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Позивач звернувся до суду за захистом свого майнового інтересу у сфері земельних відносин шляхом оскарження дій відповідача - органу місцевого самоврядування; позов спрямований на захист майнового інтересу позивача від порушень з боку Ніжинської міської ради як власника та користувача спірної земельної ділянки на умовах договору оренди, який в подальшому розірвано, а тому має приватноправовий характер і підлягає розгляду в порядку господарського, а не адміністративного судочинства.
Оскільки спір між ФОП ОСОБА_1 та міською радою виник з договірних відносин, а саме договору оренди земельної ділянки на якій розташована тимчасова споруда побудована позивачем, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.
Зважаючи на характер спірних правовідносин та суб'єктний склад даний позов не є публічно-правовим і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, у відкритті провадження в адміністративній справі належить відмовити та роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
При цьому, на виконання положень частини шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд роз'яснює позивачу, що даний спір відноситься до юрисдикції господарського суду в порядку господарського судочинства.
Керуючись статтями 170, 171, 241- 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства Укараїни, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі №620/6175/21.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в порядку, встановленому ст.ст. 294-297 КАС України.
Суддя І.І. Соломко