18 червня 2021 року Чернігів Справа № 620/3789/21
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лобана Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (учасників) справи адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ФОП ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за № 15/25-01-13-03-42 від 31.12.2017;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби України у Чернігівській області поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , як платника єдиного податку другої групи, з 31.12.2017 та відновити відомості щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у реєстрі платників єдиного податку;
- визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області щодо невизнання податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за 2018 рік (реєстраційний номер 16229485, що була подана 28.02.2019), за 2019 рік (реєстраційний номер 13462797, що була подана 02.03.2020), за 2020 рік (реєстраційний номер 6499102, що була подана 02.02.2021) податковою звітністю та вважати їх прийнятими в день фактичного отримання контролюючим органом.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуване рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку прийнято на підставі наявність у позивача податкового боргу на кожне перше місяця протягом двох послідовних кварталів, проте позивач зазначає, що ним як фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, вчасно та в повному обсязі сплачуються податки. Крім того відповідач, приймаючи оскаржуване рішення та не визнаючи податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2018, 2019, 2020 роки, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що не визначений Конституцією та законами України, необґрунтовано, не добросовісно, не розсудливо, тому рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2018, 2019, 2020 роки мають бути прийняті днем фактичного отримання їх контролюючим органом.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Також установлено відповідачу 15-денний строк для надання відзиву на позов.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, де вказав, що відповідач з позовними вимогами позивача не погоджується та вважає, що для задоволення позову відсутні підстави, оскільки твердження позивача щодо проведення перевірки є неправильним оскільки, законодавець надав право анулювання реєстрації платника єдиного податку контролюючому органу, за наявності підстав передбачених п. 299.10. ст. 299 Податкового кодексу України, без проведення перевірки. На підставі наведеного, просив у задоволенні позову відмовити.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримано, позивач наполягає на їх задоволенні з підстав, викладених у позові.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позов та відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Судом встановлено, ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність, що відповідає коду КВЕД 31.01 - виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі (основний).
Відповідно до відомостей реєстру платників єдиного податку позивач був з 01.01.2017 зареєстрований як платник єдиного податку група 2, ставка 20%.
13.03.2021 позивач отримав лист №2345/6/25-01-24-06-15 від 25.02.2021, в якому було вказано, що Головне управління ДПС у Чернігівській області розглянуло податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2018, 2019, 2020 (№16229485 від 28.02.2019, №13462797 від 02.03.2020, №6499102 від 02.02.2020) та не визнало їх податковою звітністю, оскільки з 31.12.2017 ОСОБА_1 виключено з реєстру платників єдиного податку і з 01.01.2018 він перебуває на загальній системі оподаткування.
Позивач 15.03.2020 звернувся до відповідача з заявою про отримання копій відповідних актів перевірки та рішень про ануляцію реєстрацію платника податку.
Листом №4327/6/25-01-24-06 від 29.03.2021 повідомлено позивача, що відповідно до вимог п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298, п. 299.10 ст. 299 Податкового кодексу України ГУ ДПС у Чернігівській області 31.12.2017 було прийнято рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 за №15/25-01-13-03-42, проте, копію зазначеного рішення не має можливості надати, оскільки документи були знищені грозовими дощами. Разом із вказаним листом відповідачем було надано копію довідки №172 від 23.07.2018, в якій зазначено, що Чернігівська ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області потрапила під дію стихії та зазнала збитків.
Позивач протягом 2018, 2019, 2020 років здійснював господарську діяльність, подавав у встановленому законодавством порядку податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця, що приймались додатковим органом, про що свідчать відповідні квитанції №2.
Позивач протягом вказаного періоду сплачував податкові зобов'язання у розмірах, що вказані у відповідних податкових деклараціях.
Вважаючи дії ГУ ДПС у Чернігівській області по анулюванню реєстрації платника єдиного податку та виключенню його з реєстру платників єдиного податку з 30.06.2018 та рішення про анулювання реєстрацію платника єдиного податку №199/25-01-13-03-42 від 20.06.2018 протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку визначений статтею 299 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 299.1 якої реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.
Згідно з положеннями пункту 3 пункту 299.10. статті 299 Податкового кодексу України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу.
Відповідно до п. 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.
Згідно пункту 300.1 статті 300 Податкового кодексу України платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.
Згідно пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Наведене в сукупності свідчить про те, що контролюючий орган приймає рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку першої-третьої групи у разі встановлення під час проведення перевірки факту наявності у такого платника податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що повинно бути зафіксовано у відповідному акті перевірки. При цьому, реєстрація платника єдиного податку анулюється з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.
Саме такий висновок був зроблений Верховним Судом та викладений у постанові від 21 травня 2020 року у справі № 820/5346/17.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, несплата позивачем узгодженої суми грошового зобов'язання з єдиного податку за два послідовних квартали встановлена контролюючим органом на підставі аналізу даних інформаційно-аналітичної системи ДПС.
Так, станом на дату прийняття рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області про анулювання реєстрації платника єдиного податку фізичної особи - підприємця від 31.12.2017 №15/25-01-13-03-42 по ФОП ОСОБА_1 по податках і зборах, справляння надходжень до бюджетів, по яких контролювалось Головним управлінням ДФС у Чернігівській області була наявна заборгованість, а саме:
- по єдиному податку з фізичних осіб (кбкд 18050400) - на 01.08.2017 - 640,00 грн; на 01.09.2017 - 640,00 грн; на 01.10.2017 - 640,00 грн; на 01.11.2017 - 640,00 грн; на 01.12.2018 року - 640,00 грн.
Враховуючи наявність вищевказаного податкового боргу та керуючись вимогами п. п. 8 п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 та п.п. 3 п. 299.10 ст. 299 Податкового кодексу України Головним управлінням ДФС у Чернігівській області було прийнято рішення від 31.12.2017 №15/25-01- 13-03-42 про анулювання реєстрації платника єдиного податку ФОН ОСОБА_1 (дата анулювання 31.12.2017, останній день другого із двох послідовних кварталів за наявності податкового боргу).
Між тим, з акту №17/13/ НОМЕР_1 від 17.01.2018 Про результати документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного законодавства, вбачається, що з 01.01.2017 станом на дату складення зазначеного акту ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного податку за фіксованою ставкою.
При цьому, жодних відомостей про прийняття рішення щодо позивача від 31.12.2017 про анулювання реєстрації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 зазначений акт перевірки не містить.
Разом з тим, за наслідками проведення правового аналізу наведених вище норм Податкового кодексу України Верховний Суд при розгляді аналогічних та схожих адміністративних справ дійшов висновку, що прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (постанови від 26.02.2019 у справі №805/1396/17-а, від 05.02.2019 у справі №805/206/17-а, від 24.01.2019 у справі №813/1346/18, від 05.06.2018 у справі №813/4266/17).
В аспекті наведеного, суд зазначає, що відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
При цьому, згідно пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Приписами пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Отже, аналізуючи наведені вище норми Податкового кодексу України суд зауважує, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення, а право на проведення такої перевірки у посадових осіб виникає за умови належного повідомлення платника податків та надіслання до початку перевірки платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Вказане також узгоджується з правом платника податків бути присутнім під час проведення перевірок та надання пояснень з питань, що виникають під час таких перевірок, що передбачено положеннями п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України, та обов'язком платника податків надати посадовим особам контролюючого органу у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
Суд акцентує увагу на тому, що перевірка без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє орган державної податкової служби можливості об'єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення.
Крім того, згідно Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за №1300/27745, факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Крім того, до матеріалів справи, відповідачем також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність у позивача заборгованості в контексті приписів абз. 8 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України, з якою відповідач пов'язує наслідки анулювання свідоцтва платника єдиного податку.
Таким чином, враховуючи те, що несплата позивачем узгодженої суми грошового зобов'язання з єдиного податку протягом двох послідовних кварталів встановлена контролюючим органом на підставі проведеної камеральної перевірки, а не на підставі документальної перевірки, яка, в свою чергу, відповідачем і не проводилася, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено умови і порядок прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку.
Підпунктом 6.1.3 п. 16.1 ст.16 ПК України встановлено, що платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Відповідно до положень законодавства, форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Згідно з приписами п. 49.3 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків в один із способів, передбачених законодавством, одним з яких є: засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронні довірчі послуги».
Основні організаційно-правові засади обміну електронними документами між суб'єктами визначає Порядок обміну електронними документами з контролюючими органами (надалі - Порядок № 557).
Відповідно до Розділу II Порядку № 557 автор створює електронні документи у строки та відповідно до порядку, що визначені законодавством для відповідних документів в електронному та паперовому вигляді, із зазначенням всіх обов'язкових реквізитів та з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису чи печатки, керуючись цим Порядком, а також Договором.
У разі якщо адресатом є контролюючий орган, після надходження електронного документа здійснюється його автоматизована перевірка.
Автоматизована перевірка здійснюється у день надходження або не пізніше наступного робочого дня, якщо електронний документ надійшов після закінчення операційного дня.
Перша квитанція надсилається автору електронного документа протягом двох годин з часу його отримання контролюючим органом, в іншому разі - протягом перших двох годин наступного операційного дня.
У першій квитанції, що формується за результатами автоматизованої перевірки, зазначеної у пункті 7 цього розділу, повідомляється про результати такої перевірки. У разі негативних результатів автоматизованої перевірки у першій квитанції повідомляється про неприйняття електронного документа із зазначенням причин, у такому випадку друга квитанція не формується.
Якщо автору протягом встановленого строку після відправки електронного документа не надійшла перша квитанція, електронний документ вважається не одержаним адресатом.
Не пізніше наступного робочого дня з моменту формування першої квитанції, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами та цим Порядком, формується друга квитанція.
Друга квитанція є підтвердженням про прийняття (реєстрацію) або повідомленням про неприйняття в контролюючому органі електронного документа.
Відповідно до п. 11 Розділу II у разі наявності другої квитанції про прийняття електронного документа датою та часом прийняття (реєстрації) електронного документа контролюючим органом вважаються дата та час, зафіксовані у першій квитанції.
Відповідно до п. 49.8 ст. 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.
Пунктом 49.11 ст. 49 ПК України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48, а також недотримання вимог абзаців першого - третього пункту 49.4 статті 49 цього Кодексу, контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Прийняття контролюючим органом податкової декларації є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник контролюючого органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. А тому, підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено вище, позивачем вчасно та з дотриманням податкового законодавства до контролюючих органів подавались податкові декларації платника єдиного податку за 2018 (реєстраційний номер 16229485, подана 28.02.2019), за 2019 (реєстраційний номер 13462797, подана 02.03.2020), за 2020 (реєстраційний номер 6499102, подана 02.02.2021).
Податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2018, 2019, 2020 роки були направлені засобами електронного документообігу та прийняті контролюючим органом без заперечень, про що свідчать отримані квитанції № 2.
Крім того, впродовж 2018, 2019, 2020 років повідомлення про неприйняття податкових декларацій, ані у паперовому вигляді, ані у електронному кабінеті платника податків позивач не отримував.
Лише 13.03.2021 позивач отримав лист №2345/6/25-01-24-06-15 від 25.02.2021, у якому було вказано, що Головне управління ДПС у Чернігівській області розглянуло податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2018, 2019, 2020 (№16229485 від 28.02.2019, №13462797 від 02.03.2020, №6499102 від 02.02.2020) та не визнало їх податковою звітністю.
Суд зазначає, що податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 Податкового кодексу України, оскільки прийняття податкової звітності є обов'язком контролюючого органу. При цьому, підставою для відмови у прийнятті податкової декларації згідно з пунктом 49.11 статті 49 цього Кодексу є виключно допущення платником податків порушень вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу при її заповненні, тобто відсутність в ній обов'язкових реквізитів.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що контролюючий орган може відмовити у прийнятті податкової декларації виключно у випадку порушення платником податку при її заповненні вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, яким визначено обов'язкові реквізити.
Таким чином, прийняття податкової декларації органом доходів і зборів є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник контролюючого органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками.
Позивач не отримував повідомлень про неприйняття зазначених податкових декларацій контролюючим органом.
Відповідно до п. 48.7 ст. 48 Податкового кодексу України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.
Отже, податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 Податкового кодексу України, оскільки прийняття податкової звітності є обов'язком контролюючого органу. При цьому, підставою для відмови у прийнятті податкової декларації згідно з пунктом 49.11 статті 49 цього Кодексу є виключно допущення платником податків порушень вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу при її заповненні, тобто відсутність в ній обов'язкових реквізитів.
Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 19.03.2019 №814/110/16 та у постанові від 31.07.2018 № 810/1570/16.
Отже, відповідачем не доведено, що він діяв у межах та у спосіб передбачений законодавством України щодо невизнання податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2018, 2019, 2020 роки.
Враховуючи наведене, підстави для визнання неподаною податкової декларації у контролюючого органу відсутні.
Щодо вимоги позивача вважати датою подання податкової декларації дату її фактичного подання, судова колегія зазначає.
Відповідно до пп. 3 п. 49.8 ст.4 9 ПК України у разі, якщо автору протягом встановленого строку після відправки електронного документа не надійшла перша квитанція, електронний документ вважається не одержаним адресатом. Таким чином, квитанція №1 засвідчує факт і час отримання податкової документації.
Нормами п. 49.9 встановлено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03.04.2020 у справі № 813/38/14.
Враховуючи те, що позивачем було направлено податкові декларації платника єдиного податку за 2018 (реєстраційний номер 16229485, подана 28.02.2019), за 2019 (реєстраційний номер 13462797, подана 02.03.2020), за 2020 (реєстраційний номер 6499102, подана 02.02.2021), тому вказані дати і будуть датами їх фактичного подання.
Також, враховуючи встановлені обставини, з урахуванням ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що належним способом судового захисту в межах спірних правовідносин, є зобов'язання відповідача поновити позивача в реєстрі платників єдиного податку та відновити відомості щодо позивача у реєстрі платників єдиного податку з 31.12.2017.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо позовних вимог в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, в матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 15.03.2021 № 15/03/21, додаток до договору від 15.03.2021, акт надання послуг до договору, платіжні доручення про сплату гонорару адвоката.
Відповідно до додатку до договору про надання правової допомоги від 15.03.2021, вартість послуг складає 13000 грн.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 зазначив, що адвокат не зобов'язаний надавати детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), у випадку, якщо розмір гонорару, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі.
Окрім того, Верховний Суд в своїй постанові звертає увагу на зміст ст. 134 КАС України, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Суд також враховує положення ч. 7 ст. 134 КАС України, за якими обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач не заявляв клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
При вказаних обставинах, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, враховуючи обсяг послуг, наданих адвокатом, дійшов висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Чернігівській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 13000 (тринадцять тисяч) грн.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за № 15/25-01-13-03-42 від 31.12.2017.
Зобов'язати Головне управління Державної податкової служби України у Чернігівській області поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , як платника єдиного податку другої групи, з 31.12.2017 та відновити відомості щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у реєстрі платників єдиного податку.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області щодо невизнання податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за 2018 рік (реєстраційний номер 16229485, що була подана 28.02.2019), за 2019 рік (реєстраційний номер 13462797, що була подана 02.03.2020), за 2020 рік (реєстраційний номер 6499102, що була подана 02.02.2021) податковою звітністю та вважати їх прийнятими в день фактичного отримання контролюючим органом.
Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області сплачений судовий збір у сумі 4540 (чотири тисячі п'ятсот сорок) грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 13000 (тинадцять тисяч) грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 )
Відповідача: Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 44094124).
Повний текст рішення виготовлено 18 червня 2021 року.
Суддя Д.В. Лобан