справа № 380/10050/21
з питань забезпечення позову
23 червня 2021 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Мричко Н.І., розглянувши у письмовому провадженні клопотання представника ОСОБА_1 про забезпечення позову, -
встановив:
22.06.2021 до суду разом із позовною заявою надійшло клопотання представника ОСОБА_1 шляхом:
- призупинення дії тимчасового посвідчення громадянина України до ухвалення рішення в адміністративній справі;
- заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо підготовки, затвердження чи направлення будь-яких документів чи матеріалів щодо оформлення рішення скасування тимчасового посвідчення громадянина України, рішення про вилучення посвідчення тимчасового громадянина України, скасування рішення про оформлення набуття особою громадянства України до набрання законної сили рішенням у цій справі.
Клопотання обґрунтоване тим, що має місце загроза заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Захист таких прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а розгляд заявлених позивачем позовних вимог втратить будь-який сенс.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи подані заявником матеріали, суд вважає за можливе розглянути відповідне клопотання без повідомлення учасників справи.
При вирішенні клопотання про забезпечення позову суд виходив з такого.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені вказаною статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям вказаної статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
У зв'язку з цим необхідно, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані у вказаній Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі “Пантелеєнко проти України” зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Своєю чергою, у рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Суд зазначає, що позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Суд вказує на те, сама лише відсутність процедури пролонгації дії тимчасового посвідчення громадянина України не може бути підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд вважає, що клопотання про забезпечення позову не містить достатніх даних про вжиття заходів забезпечення позову, а тому відсутні передбачені частиною другою статті 150 КАС України підстави для вжиття заходів забезпечення позову.
Таким чином, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про забезпечення позову необхідно відмовити повністю.
Керуючись статтями 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про забезпечення позову, - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Мричко Н.І.