23 червня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/2148/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
21.04.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач, ГУНП в Луганській області), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2016, 2017 та 2019 роки;
- стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2016, 2017 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 03 липня 2020 року.
Ухвалою суду від 26.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
11.05.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (арк. спр. 37-40) в обґрунтування якого зазначено, що служба в поліції є публічною службою та за характером спірних правовідносин, їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби.
Отже, на думку відповідача, спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою позивачу у день звільнення зі служби грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 та 2019 роки.
Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені спеціальним законодавством, яким і є Кодекс адміністративного судочинства України, у частині п'ятій статті 122 якого чітко передбачено місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 та 2019 роки, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини другої статті 233 КЗпП України.
Звільнення з публічної служби охоплює в себе не тільки процедуру безпосереднього звільнення, а й проведення розрахунку з приводу належних сум особам, що проходили публічну службу, на час їх звільнення.
ОСОБА_1 наказом ГУНП в Луганській області від 25.06.2020 № 662 о/с звільнено зі служби в поліції за ст.77 ч. 1 п.7 (за власним бажанням), з 03.07.2020, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 13 років 10 місяців 27 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 07 років 04 місяці 28 днів, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 19 діб.
У вказаному наказі про звільнення позивача чітко зазначено лише про виплату компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 19 діб. Витяг з наказу про звільнення зі служби в поліції було отримано ОСОБА_1 у день звільнення (03.07.2020), про що свідчить його власноручна розписка. Отже, ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом про звільнення 03.07.2020.
Таким чином, з моменту ознайомлення ОСОБА_1 з даним наказом йому достеменно стало відомо про те, що грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні за 2016, 2017 та 2019 роки відповідач в розрахунок при звільненні ОСОБА_1 не включив.
Як наслідок, саме з цього часу у позивача розпочинається перебіг місячного строку звернення до суду з даним позовом.
Однак, з даним позовом позивач звернувся лише 21.04.2021, про що зазначається в ухвалі Луганського окружного адміністративного суду від 26.04.2021. Таким чином, відповідач вважає, що ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом з пропуском строку звернення встановленого частиною п'ятою статтею 122 КАС України, а його висновки про те, що ним строк звернення до суду не порушений є хибними.
На підставі викладеного, відповідач просив суд залишити позовну заяву без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
Не погодившись із клопотанням відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, позивач 18.05.2021 надав письмові заперечення (арк. спр. 56-64), в яких зазначив наступне.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Позивач вважає, що проаналізувавши зміст ч. 2 статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Відповідно до ч. 1 статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами
Позивач вважає, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов'язання її виплатити не обмежується будь-яким строком.
Також вважає, що висновок представника відповідача щодо пропуску строку звернення позивачем до суду, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України є не коректним та помилковим, як і визначення що даний трудовий спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, в яких встановлюється місячний строк, адже предметом трудового спору, що виник є заробітна плата, та претензій щодо звільнення та проходження служби в Національній поліції у позивача до відповідача не має. Адже, згідно статті 2 Закону України «Про оплату праці», компенсаційні виплати входять до структури заробітної плати.
Також відповідач вказує па те, що з дня ознайомлення позивача з наказом про звільнення, позивачу чітко було зазначено про те, що грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 та 2019 роки в розрахунок не включили. Однак на думку позивача, таке формулювання аргументації клопотання є не прийнятним, адже при звільнені позивачу не було роз'яснено та не було обчислено кількість днів невткористаних відпусток за минулі роки, наказ містив вичерпний перелік інформації щодо невикористаної в році звільнення відпустки у кількості 19 діб, та стосувався лише чергової відпустки 2020 року, а саме тому позивачу не було відомо про порушення його прав, та стало відомо про це лише після отримання відповіді відповідача на запит щодо виплати компенсації за невикористані дні основної та додаткової чергової відпустки та додаткової відпустки як учасника бойових дій, в яких позивачу відповідачем було незаконно відмовлено. Після чого, 21.04.2021, протягом часу меншого ніж місяць (з урахуванням надходження на адресу позивача письмового повідомлення), позивач звернувся з позовною заявою до суду.
Крім того, Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать та визначає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні передбачену статті 117 КЗпП України, адже саме в компетенції відповідача знаходиться здійснення правильних розрахунків, саме відповідач має доступ до службової документації відповідача та мав змогу обрахувати всі невикористані позивачем дні відпусток про які повинен був повідоми ти позивача, однак цього не зробив.
Відтак, на думку позивача, підстави для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду відсутні.
Вирішуючи клопотання Головного управління Національної поліції в Луганській області про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 , суд враховує наступне.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що:
- позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша);
- для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга);
- для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята).
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Водночас частинами першою та другою статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 11 лютого 2021 року в справі 240/532/20 відступила від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа № 806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа № 420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа № 813/1001/17), одночасно погодилась з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа № 815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).
Однак предметом спору в справі № 360/655/21 є стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, тому викладений у постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/532/20 правовий висновок Верховного Суду є незастосовним до спірних правовідносин, які є відмінними від тих, що перебували на розгляді в справі № 240/532/20.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином грошова компенсація за невикористані дні відпустки входить до структури грошового забезпечення поліцейських, є його складовою.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Як вже вищевказано, предметом спору в даній справі є стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані позивачем дні відпустки. Тобто позивач звернувся до суду за захистом свого права на належне грошове забезпечення (оплату праці). Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї.
При цьому, частиною п'ятою статі 122 КАС України не визначений місячний строк звернення до адміністративного суду відносно спорів стосовно грошового забезпечення або оплати праці за проходження публічної служби.
Сама процедура проходження публічної служби, в цілому випадку служби в органах Національної поліції, має широкий характер та включає багато процедур, таких як: призначення на посади, переміщення і просування по службі, атестація, відпустки, умови звільнення зі служби, особливості проходження служби окремими категоріями осіб начальницького складу, питання соціального захисту тощо.
Натомість, питання грошового забезпечення або оплати праці (рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків) врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Зазначене свідчить про те, що в даних спірних правовідносинах норми Закону України «Про оплату праці», Кодексу законів про працю України, а також інших підзаконних нормативних актів з питань оплати праці є спеціальними порівняно з нормами Кодексу адміністративного судочинства України. Тому в даному випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, яка є складовою грошового забезпечення) повинні застосовуватися положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини п'ятої статті 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.
За таких обставин суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідача є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 122, 241, 243, 248, 256, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити в задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Луганській області про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя І.О. Свергун