Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 червня 2021 р. Справа№200/11839/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В. за участю секретаря судового засідання Синкової А.О.
за участі:
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: не з'явився,
представника третьої особи: Алексеєвої В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Професійна спілка “Юстиція Донеччини” про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
16 грудня 2020 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Професійна спілка “Юстиція Донеччини” про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила наступне.
Вказує, що працювала з 08 квітня 2016 року, відповідно до наказу № 622/1 від 08.04.2016 року, на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації головного управління.
Звільнена з посади 27.11.2020 року на підставі наказу № 115/1 від 26.11.2020 року у зв'язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України “Про державну службу”.
Вважає цей наказ протиправним та таким, що проведено з порушеннями вимог законодавства, оскільки відбулася не ліквідація державного органу, де вона працювала, - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, а реорганізація шляхом його злиття з Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області та Головним територіальним управлінням юстиції у Луганській області та утворенням на базі трьох територіальних органів Міністерства юстиції України Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) як їх правонаступника.
Також, вказує що відповідач вже видавав аналогічний наказ про її звільнення 28 грудня 2019 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/1042/20-а від 23.06.2020 року наказ про її звільнення від 28.12.2019 року визнано протиправним та скасовано і її поновлено на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації головного управління з 29 грудня 2019 року.
Враховуючи вищевикладене просить суд:
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 26 листопада 2020 року № 115/1 «Про звільнення ОСОБА_1 »;
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 з урахуванням пункту 10, з 28.11.2020 року по день поновлення на публічній службі.
26 січня 2021 року відповідачем Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надано відзив на адміністративний позов, у якому зазначено наступне.
Постановою Кабінетів Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» прийнято рішення щодо ліквідації як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства юстиції України, зокрема, Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - Головного управління) та утворення міжрегіональних управлінь.
Наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2019 року № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» затверджено голову ліквідаційної комісії Головного управління ОСОБА_2 та розпочато процес з ліквідації державного органу.
Наказом голови ліквідаційної комісії Головного управління від 21.10.2019 №776/4 «Про затвердження персонального складу ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області» затверджений персональний склад ліквідаційної комісії Головного управління та 21.10.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис про перебування Головного управління в стані припинення.
ОСОБА_1 » позивача 28.12.2019 звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та пункту Iі частини 1 статті 87 Закону України “Про державну службу”.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2020 по справі №200/1042/20-а позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Професійної спілки «Юстиція Донеччини», про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено повністю.
Відповідно до рішення суду наказом Головного управління від 07.07.2020 року № 76/1 ОСОБА_1 була поновлена на посаді з 29 грудня 2019 року. Копія наказу була направлена 07.07.2020 року позивачу на адресу місця проживання: АДРЕСА_1 .
Таким чином, Головне управління знаходиться в стані припинення у зв'язку з ліквідацією. Так, наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2019 року № 4363/5 «Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій», визначена можливість здійснення повноважень, передбачених Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) з 28 грудня 2019 року. Відповідно пунктом 2 зазначеного наказу, визначено припинення з 28 грудня 2019 року повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах, зокрема Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області.
Тобто, з 28 грудня 2019 року Головне управління припинило здійснення повноважень та виконання функцій.
Закон України «Про державну службу» (далі - Закон 889 - VIII) регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службо (стаття 3). Згідно частини 2 зазначеної статті, дія цього Закону поширюється на державних службовців: 1) Секретаріату Кабінету Міністрів України; 2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; 3) місцевих державних адміністрацій; 4) органів прокуратури; 5) органів військового управління; 6) органів дипломатичної служби; 7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону; 8) інших державних органів.
Порядок припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення визначений статтею 87 Закону 889 - VIII. Так, відповідно до пункту 1 частини 1 зазначеної статті, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
- відповідно до пункту 11 - ліквідація державного органу.
За приписами частини 3 статті 87 Закону 889 - VIII, суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за ЗО календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
17 червня 2020 року, листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 08.1-21/34 ОСОБА_1 було повідомлено про наступне звільнення на підставі пункту 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області не раніше 30 календарних днів з дня попередження.
З попередженням про наступне звільнення позивачка ознайомлена 01 серпня 2020 року, про що проставлений її особистий підпис.
13 липня 2020 року, враховуючи неможливість працевлаштувати позивача у Головному територіальному управлінні юстиції у Донецькій області через знаходження його у стані припинення, головою ліквідаційної комісії на адресу начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Тетяни Філатової був направлений лист № 01-06/176 щодо можливості надання пропозицій для працевлаштування ОСОБА_1 у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків).
17 липня 2020 року, листом № 19345/45349/3/20Д/10.1 начальник Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) ОСОБА_3 повідомила про відсутність пропозицій для можливого подальшого працевлаштування ОСОБА_1 .
Наказом Головного управління від 26 листопада 2020 року № 115/1 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з 27 листопада 2020 року відповідно до п. 1-1 частини 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби.
Далі відповідач вказує, що стаття 87 Закону 889 - VIII передбачає можливість, а не обов'язок суб'єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю для працевлаштування будь-яку вакантну посаду державної служби. А положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення, взагалі не застосовується.
Отже, при звільненні позивача головою ліквідаційної комісії застосовувався спеціальний нормативно-правовий акт - Закон 889 - VIII, на який йде посилання у спірному наказі. До того ж, конкретні приписи зазначеного закону прийняті у часі пізніше, ніж приписи Кодексу законів про працю України.
Просить суд, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити в повному обсязі.
09 лютого 2021 року третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача Професійна спілка «Юстиція Донеччини» через канцелярію суду надала пояснення до адміністративного позову ОСОБА_1 в якому вказала наступне.
Представник третьої особи погоджується із твердженнями позивача про те, що вона двічі звільнена з посади державної служби у наслідку зловживань владними повноваженнями ОСОБА_2 , заступником начальника міжрегіонального управління у Донецькій області Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків), одночасно головою ліквідаційної комісії відповідача.
Прийняте КМУ у Постанові №870 рішення про утворення міжрегіональних управлінь юстиції не зумовлювало звільнення посадовців відповідача, а навпаки, з огляду на кількість незаміщених посад, повинно було привести до переведення всіх, без виключення, працюючих на аналогічні посади Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - Правонаступник).
Незаконне звільнення позивача з роботи двічі відбулось з особливих мотивів голови ліквідаційної комісії.
Прийняте КМУ у Постанові №870 рішення про утворення міжрегіональних управлінь юстиції не зумовлювало звільнення посадовців відповідача, а навпаки, з огляду на кількість незаміщених посад, повинно було привести до переведення всіх, без виключення, працюючих на аналогічні посади Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків).
Незаконне звільнення позивача з роботи двічі відбулось з особливих мотивів голови ліквідаційної комісії.
Голова ліквідаційної комісії, яка одночасно обіймає посаду заступника керівника правонаступника мала здатність та прямий обов'язок врегулювати питання подальшого проходження державної служби позивачкою.
Управління державної реєстрації, в якому працювала позивачка у відповідача, функціонує і у правонаступника.
Протягом грудня 2019 - лютого 2020 років 125 державних службовців відповідача переведено до Правонаступника. Цей факт підтверджено на запити про надання публічної інформації у листі відповідача № П1-А-269 від 13.05.2020 року у листі правонаступника № 12806/ПІ/А/632/10.1 від 12.05.2020.
Керівники відповідача та правонаступника приймали рішення про переведення працівників без проведення заходів щодо оцінювання професійної підготовки та професійних компетентностей таких посадовців. Спосіб оцінювання, як ніби визначаючий переважне право державного службовця на переведення, не задокументований відповідачем на яких не будь носіях інформації.
Листом від 13.05.2020 року № П1-А-269 відповідач повідомив про те, що законом не передбачено проведення оцінювання професійної підготовки та професійної компетентності державного службовця перед його звільненням за переведенням до іншого державного органу. Але, на повторний запит від 15.05.2020 року відповідач листом від попередньої дати 13.05.2020 року за тім ж самим номером підтвердив, що інформація щодо способу результатів оцінювання професійної підготовки та професійних компетентності працівників, які були переведені, не створювалась.
При цьому треба мати на увазі, що оцінювання результатів службової діяльності державних службовців для визначення якості виконання ними поставлених завдань, а також з метою прийняття рішення щодо планування їхньої кар'єри, відбувається і відповідно до положень статті 44 Закону № 889 -VIII.
Наказом Відповідача від 12.11.2019 року № 3479/1 «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорії «Б» і «В» » результати виконання позивачкою завдань та ключових показників у 2019 році оцінено позитивно.
Відносно практично всіх посадовців апарату відповідача були врегульовані питання, пов'язані з трудовими правовідносинами - для подальшої роботи у структурних підрозділах правонаступника у Донецькій області працівники за їх згодою були переведені на підставі ініціативних листів правонаступника.
Дії відповідача щодо прийнятих заходів з працевлаштування одних посадовців та відмови у праві на подальше проходження державної служби позивачці прямо свідчать про дискримінаційне до неї ставлення.
На час звільнення Позивачки положення частини 6 статті 49-2 КЗпП України чітко регулювали трудові правовідносини державного службовця із суб'єктом призначення, зокрема щодо участі в таких правовідносинах професійної спілки.
Частина 6 статті 49-2 КЗпП прямо встановлює, що не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Відповідачем проігноровано вимоги закону щодо надання первинній профспілковій організації, членом якої являється позивач, інформації про наступне її вивільнення та щодо проведення консультацій.
Представник третьої особи категорично стверджує про те, що відповідач не спрямовував на електрону адресу Професійної спілки «Юстиція Донеччини» лист «Про надання інформації» від 13.07.2020 року № 01-06/177.
Представляючи зазначений лист у додатку до відзиву на позов і посилаючись на нього, відповідач вводить суд в оману.
Виходячи з нормативного тлумачення ч.1 статті 40, ч.1 та ч.3 статті 49-2 КЗпП власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Не відступив від наведеної правової позиції Верховний Суд і у постанові від 6 травня 2020 року у справі №487/2191/17 (провадження №61- 38337св18).
Відповідач порушив норми ч.3 статті 49-2 КЗпП - позивачці одночасно з попередженням про наступне вивільнення не запропоновані всі наявні у правонаступника незаміщені посади державної служби.
Позивачці не запропоновано будь - якої посади для переведення.
В аргументування не надання пропозицій відповідач посилається на лист керівника правонаступника від 17.07.2020 № 19345/46349/3/20Д/10.1, у якому зазначається, що виявлені факти неналежного виконання позивачкою посадових обов'язків.
Позивачка не перебувала з правонаступником у трудових правовідносинах, твердження про те, що ним встановлені факти неналежного виконання позивачкою посадових обов'язків у наслідку перевірки діяльності відділів державної реєстрації актів цивільного стану вступає у пряме протиріччя з тією обставиною, що голові ліквідаційної комісії/ керівнику відповідача, яка в силу визначених повноважень для начальника Управління державної реєстрації була відповідальною посадовою особою за діяльність відділів ДРАЦС у Донецькому регіоні, «плоха» діяльність цих відділів не заважала обійняти посаду заступника начальника правонаступника.
Позивачці, головою ліквідаційної комісії не запропоновано для переведення жодної посади.
Зухвале ставлення голови ліквідаційної комісії відповідача до вимог трудового кодексу, небажання регулювати питання, пов'язані з працевлаштуванням позивачки є очевидним.
Вважає звільнення позивача незаконним та просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року суд залишив позовну заяву без руху у зв'язку з виявленими недоліками.
Позивач усунула наявні недоліки та долучила до позовної заяви наявні письмові документи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року провадження по справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03 лютого 2021 року.
03 лютого 2021 року суд відклав розгляд справи на 03 березня 2021 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року суд визнав обов'язкову участь у судовому засіданні представника відповідача та відклав розгляд справи на 31 березня 2021 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року суд продовжив строк підготовчого засідання на тридцять днів та призначив підготовче засідання на 28 квітня 2021 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року суд у зв'язку з припиненням відповідача Головного територіального управління юстиції у Донецькій замінив його на правонаступника Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Харків) та призначив наступне підготовче засідання на 27 травня 2021 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року суд закрив підготовче провадження по справі та призначив її розгляд по суті на 15 червня 2021 року.
15 червня 2021 року позивач в судове засідання з'явилася. На позовних вимогах наполягала.
Представник відповідача 15 червня 2021 року в судове засідання не з'явився. Був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи.
Представник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача 15 червня 2021 року в судове засідання з'явився. Надав пояснення щодо позову підтримавши позицію позивача.
Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Заслухавши позивача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивачем у справі є ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 яка є громадянкою України відповідно до паспорту серія НОМЕР_1 , виданого Пролетарським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 11.06.1999 року. ІПН № НОМЕР_2 (т.1а.с.17-22).
Відповідачем є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Харків) яке є юридичною особою код ЄДРПОУ 43315445 та правонаступником Головного територіальне управління юстиції у Донецькій області код ЄДРПОУ 34898944 яка припинена 20.04.2021 року згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Третьою особою яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача є Професійна спілка «Юстиція Донеччини» яка є юридичною особою код ЄДРПОУ 42777157.
Наказом Головного управління юстиції у Донецькій області № 69/2 від 18.11.2014 року змінено місцезнаходження Головного управління юстиції в Донецькій області на територію м.Краматорськ, вул..Шкадінова, б.20 (т.2 а.с.5)
Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 252/1 від 23.02.2015 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Донецькій області з 23 лютого 2015 року (т.2 а.с.4).
Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 622/1 від 08.04.2016 року ОСОБА_1 переведено на посаду заступника начальника управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Донецькій області з 08 квітня 2016 року (т.2 а.с.3)
Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області спрямувало ОСОБА_1 як заступнику начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, попередження № 08.1-21/34 від 17.07.2020 року про звільнення із займаної посади у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області не раніше 30 календарних днів з дня попередження із супровідним листом №08.1-21/35 від 17.07.2020 року (т.1 а.с.32-33).
Відповідно до наказу № 31/3 від 10.07.2020 року ОСОБА_1 - заступнику начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було надано додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів з 13 липня по 27 липня 2020 року (т.1 а.с.30).
Згідно із наказом № 35/3 від 17.07.2020 року ОСОБА_1 - заступнику начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 28 липня по 11 серпня 2020 року (т.1 а.с.31).
Наказом № 115/1 від 26.11.2020 року ОСОБА_1 - заступника начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було звільнено з займаної посади 27 листопада 2020 року у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області згідно п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби (т.1 а.с.23).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2020 року по справі №200/1042/20 200/1042/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Професійної спілки “Юстиція Донеччини” про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 29 грудня 2019 року і до моменту поновлення на публічній службі - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24 грудня 2019 року №3894/1 “Про звільнення ОСОБА_1 ”
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29 грудня 2019 року.
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 270 983 грн. (двісті сімдесят тисяч дев'ятсот вісімдесят три) грн. 46 коп. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 48 225 грн. (сорок вісім тисяч двісті двадцять п'ять грн.) 87 коп. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 07.07.2020 року № 76/1 скасовано наказ від 24.12.2019 року № 3894/1 про звільнення ОСОБА_1 та поновлено її на посаді заступника начальника управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану з 29 грудня 2019 року (т.1 а.с.61).
Листом № 01-06/176 від 13.07.2020 року голова ліквідаційної комісії звернулася до начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) щодо надання можливості пропозицій ОСОБА_1 щодо її працевлаштування (т.1 а.с.62-63).
Листом № 01-06/177 від 13.07.2020 року голова ліквідаційної комісії повідомила голову професійної спілки «Юстиція Донеччини» про її звернення до начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) щодо надання можливості пропозицій ОСОБА_1 щодо її працевлаштування (т.1 а.с.64-65).
Листом керівника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 17.07.2020 № 19345/46349/3/20Д/10.1 зазначено, що виявлені факти неналежного виконання ОСОБА_1 посадових обов'язків (т.1 а.с.67).
ОСОБА_1 була попереджена листом від 17.07.2020 року №08.1-21/34 про наступне звільнення. Ознайомлена з цим попередженням 01.08.2020 року (т.1 а.с.66).
Листом першого заступника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 12.05.2020 № 12806/ІІІ/А/632/10.1 зазначено, що загальна кількість державних службовців призначених на посади Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) в порядку переведення з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області у період з 2019 по 2020 роки складає 125 осіб (т.1 а.с.89).
Листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 15.07.2020 року № 09.01-05/09.01-35/65 запропоновано невідомій особі вакантні посади станом на 13 липня 2020 року для подальшого працевлаштування з Додатком (т.1 а.с.93-109).
За результатами виконання завдань державним службовцем,який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В» за 2019 рік ОСОБА_1 з оцінкою позитивна (т.1 а.с.120-123).
Відповідно до висновку щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В» відносно ОСОБА_1 надана позитивна оцінка (т.1 а.с.127-130).
27.01.2021 року ОСОБА_1 надала до ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області запит на отримання публічної інформації щодо притягнення її до дисциплінарної відповідальності протягом 2016-2019 років (т.1 а.с.131-132).
Згідно відповіді голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності протягом 2016-2019 років не приятгалася (т.1 а.с.133).
03.02.2021 року ОСОБА_1 надала до ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області запит на отримання публічної інформації щодо наданих пропозицій для можливого подальшого працевлаштування у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м.Харків) ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .
На всі ці запити ліквідаційна комісія Головного територіального управління юстиції у Донецькій області надала листи про пропонування всім вказаним особам вакантні посади в Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м.Харків) (т.1 а.с.140-193).
Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 26.11.2020 року № 115/1 ОСОБА_1 звільнена з займаної посади 27 листопада 2020 року (т.1 а.с.68).
Відповідно довідки про доходи ОСОБА_1 від 25.01.2021 року № 10-2-20/18 середньоденна заробітна плата позивача складає 576,56 грн. (т.2 а.с.73).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 “Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції” вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1 (п. 1 Постанови); утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2 (п. 2 Постанови).
До Переліку територіальних органів Мін'юсту, що ліквідуються, який є додатком № 1 до цієї Постанови, включено Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області.
До Переліку міжрегіональних територіальних органів Мін'юсту, що утворюються, який є додатком № 2 до цієї Постанови, включено Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Відповідно до пункту 3 вказаної постанови установлено, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Згідно з пунктом 3 вказаної Постанови визначено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2019 року №3173/5 “Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України” ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 1), зокрема, Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, і утворені як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 2), зокрема, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків)
Вказаним наказом також затверджено список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції (п. 4 Наказу).
Головам ліквідаційних комісій головних територіальних управлінь юстиції наказано, зокрема: забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, про що повідомити Департамент персоналу Міністерства юстиції України до 01 листопада 2019 року; надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції (п.п. 7 та 8 п. 5 Наказу).
Наказом Міністерства юстиції України від 28 жовтня 2019 року №4363/5 «Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій» погодилося з пропозицією Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) щодо можливості забезпечення здійснення ним повноважень та виконання функцій у зв'язку з чим Головному територіальному управлінню юстиції у Донецькій області припинити з 28 грудня 2019 року здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.
Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 5 Закону України “Про державну службу” відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до п. 1 та п. 11 ч. 1 ст. 87 вказаного Закону України підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
- ліквідація державного органу.
Згідно з ч. 4 та 5 ст. 87 вказаного Закону у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Частиною 5 ст. 22 Закону України “Про державну службу” передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов'язкового проведення конкурсу.
Оскільки порядок звільнення державних службовців у зв'язку з ліквідацією та реорганізацією державного органу не врегульований, тому підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, яка регулює питання розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 ст. 40 вказаного Кодексу визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Відповідно до ст. 42 Кодексу, яка визначає порядок вивільнення працівників, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України “Про зайнятість населення”, власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Стаття 42 Кодексу визначає, що роботодавцем має бути враховано переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
Відповідно до ст. 42 Кодексу при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 43 Кодексу розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Пунктом 5 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074, передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Відповідно до п. 6 Порядку права та обов'язки органів виконавчої влади у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади переходять до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Частиною 2 ст. 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з ч. 1 ст. 89, ч. 4 ст. 91 вказаного Кодексу юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення.
Судом встановлено що відповідачем у справі що розглядається є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Харків) яке є юридичною особою код ЄДРПОУ 43315445 та правонаступником Головного територіальне управління юстиції у Донецькій області код ЄДРПОУ 34898944 яка припинена 20.04.2021 року згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) діє на підставі Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, що затверджено тим же наказом - наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року № 1707/5 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 року за № 759/19497).
Судом також установлено, що у відповідача у штатному розпису представлено відділи державної реєстрації актів цивільного стану із загальною чисельністю 95 штатних одиниць з них 12 тимчасових. З них начальники відділу, головні спеціалісти, провідні спеціалісти (т.1 а.с.94-109).
Таким чином, відповідач зобов'язаний був запропонувати позивачу вакантну посаду, чого зроблено не було.
Крім того, відповідачем не надано доказів відсутності вакантних посад на час звільнення позивача.
Суд зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2020 року по справі №200/1042/20 200/1042/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Професійної спілки “Юстиція Донеччини” про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 29 грудня 2019 року і до моменту поновлення на публічній службі - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24 грудня 2019 року №3894/1 “Про звільнення ОСОБА_1 ”
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29 грудня 2019 року.
В правових висновках цього рішення суд зазначив що відповідач порушив норми трудового законодавства не запропонувавши позивачу вакантної посади.
Відповідач не зробив жодних належних висновків з попереднього рішення суду і знову допустився до порушення трудового законодавства не запропонувавши позивачу вакантної посади.
Тобто, ситуація яка склалася на день звільнення позивача з посади 27 листопада 2020 року повністю відповідає той ситуації яка складалася на момент її первісного звільнення 28 грудня 2018 року.
На той же час, відповідачем запропоновано частині робітників Головного територіального управління юстиції у Донецькій області в кількості 125 осіб вакантні посади у правонаступника та вони є такими що вже переведені.
Отже, при вирішенні спору у цій справі вбачається застосування відповідачем вибіркового підходу щодо працевлаштування окремих працівників шляхом їх переведення до новоутвореного органу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції без проведення оцінки кваліфікації та продуктивності праці всіх працівників (в тому числі і позивача) органу, що ліквідується.
Первісний відповідач посилається на лист керівника правонаступника від 17.07.2020 року № 19345/46349/3/20Д/10.1, у якому зазначається, що виявлені факти неналежного виконання позивачем посадових обов'язків.
Суд відхиляє ці твердження відповідача, тому що судом встановлено що позивач не перебувала зі Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції у трудових правовідносинах та твердження про те, що керівником цієї установи встановлені факти неналежного виконання позивачем посадових обов'язків у наслідку перевірки діяльності відділів державної реєстрації актів цивільного стану, не відповідають обставинам справи.
Судом також встановлено, що позивач зверталася до відповідача з запитами на отримання публічної інформації щодо працевлаштування інших працівників Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .
Із відповідей голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області вбачається що всім цім особам було запропоновано декілька вакантних посад.
ОСОБА_4 - 6 посад, ОСОБА_5 -12 посад, ОСОБА_6 - 5 посад, ОСОБА_7 - 8 посад, ОСОБА_8 - 6 посад, ОСОБА_9 - 8 посад, ОСОБА_10 - 7 посад, ОСОБА_11 - 5 посад, ОСОБА_12 - 7 посад, ОСОБА_13 - 4 посади, ОСОБА_14 - 8 посад (т.1 а.с.140-193).
Також твердження відповідача щодо фактів неналежного виконання позивачем посадових обов'язків спростовуються наказами Міністерства юстиції України про проведення цільової перевірки в Волинської, Чернівецької, Житомирської, Миколаївській, Кіровоградській областях де до складу робочих груп з проведення цільової перевірки входила позивач ОСОБА_1 (т.1 а.с.194-203).
Частиною 6 статті 49-2 КЗпП України встановлено, що не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Відповідачем проігноровано вимоги закону щодо надання первинній профспілковій організації, членом якої являється позивач, інформації про наступне її вивільнення та щодо проведення консультацій.
Голова професійної спілки «Юстиція Донеччини» яка є третьою особою в даній справі категорично стверджує про те, що відповідач не спрямовував на електрону адресу Професійної спілки «Юстиція Донеччини» лист «Про надання інформації» від 13.07.2020 № 01-06/177.
В постановах Верховного Суду, зокрема від 12 грудня 2018 року в справі №826/25887/15, від 17 липня 2019 року в справі №820/2932/16 сформулювана правова позиція, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
В постанові від 17 липня 2019 року в справі №820/2932/16 Верховний Суд зазначив, що якщо ліквідовано орган з одночасним створенням іншого органу, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов'язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.
В постанові від 04 липня 2019 року в справі №2а-108/12/2670 Верховний Суд зазначив, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Верховний Суд в постанові від 09 жовтня 2019 року №208/3390/16-а звернув увагу на те, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Таким чином, роботодавець позивача зобов'язаний був запропонувати позивачу іншу роботу, чого зроблено не було. Крім того, ним не надано доказів відсутності вакантних посад на час звільнення позивача.
Наявність вакантних посад у відповідача підтверджено відповідними доказами.
Вказані обставини свідчать про те, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, статтею 6 КАС України та частиною першою статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до частин першої та другої ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України” № 1906-IV від 29.06.2004 р. (із змінами та доповненнями) чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно із Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Частиною другою статті 21 та частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року встановлено, що кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Згідно з частиною першою та другої статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12.11.73 р., держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.
Статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006р., з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; б) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов'язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною першою статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” № 3477-IV від 23.02.2006 року, передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 2 Конвенції № 11 від 25.06.58 р. “Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості” (ратифікована Україною 04.08.61 р.), кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.
Відповідно до частини другої статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі “Рисовський проти України” Суд зазначив, що принцип “належного урядування”, зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість та ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обов'язкам органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб кореспондує право фізичних та юридичних осіб очікувати що ці органи та посадові особи будуть діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принцип юридичної визначеності в свою чергу, є складовій принципу верховенства права.
Тому, правомірні очікування позивача на те, що орган державної влади буде діяти тільки на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, не здійснилися.
І таким чином, його право було порушено.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші протии Україн” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
З урахуванням встановлених судом обставин, видання наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 26.11.2020 року № 115/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до абз. 3 п. 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацом з п. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, визначено, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доходи ОСОБА_1 заробітна плата позивача у вересні 2020 року 6150,00 (кількість робочих днів 22). жовтні 2020 року становила 12300,00 грн. (кількість робочих днів 21).
Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 576,56 грн. (а.с.73 т. 2).
Позивач в ході судового розгляду справи пояснила суду що вона отримала грошове забезпечення по 27.11.2020 року включно, а тому суд рахує середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.11.2020 року.
Відтак, період вимушеного прогулу, за який повинна бути проведена оплата відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП складає 135 днів, з яких:
у листопаді 2020 року - 1 робочий день,
у грудні 2020 року - 22 робочий день,
у січні 2021 року - 19 робочих днів,
у лютому 2021 року - 20 робочий день,
у березні 2021 року - 22 робочих дні,
у квітні 2021 року - 22 робочих дні,
у травні 2021 року - 18 робочих днів
у червні 2021 року - 11 робочих днів (по 15 червня 2021 року включно - день винесення рішення судом першої інстанції у даній справі).
Отже, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на його користь з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (орган, в якому проходив службу позивач) становить 77835,60 грн. (576,56 грн. х 135 робочих днів вимушеного прогулу).
Такий заробіток підлягає стягненню з правонаступника роботодавця позивача, тобто з відповідача Східного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Аналогічна правова позиція в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу висловлена Верховним Судом в постанові від 12 грудня 2018 року у справі №826/25887/15.
Щодо позовної вимоги про поновлення на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, суд зазначає наступне.
Оскільки 27 листопада 2020 року ще діяло Головного територіального управління юстиції у Донецькій області то позивач має бути поновлений на ту посаду з якої він був звільнений саме в Головному територіальному управлінні юстиції у Донецькій області
Після того, як Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області як юридична особа припинилася та в неї визначений правонаступник, повинні вмикатися механізми переведення поновленої особи в орган який став правонаступником.
Окрім цього, позивач в прохальній частині позовної заяви не вказує дату з якої її має бути поновлено.
Як встановлено судом, наказом № 115/1 від 26.11.2020 року позивач була звільнена з 27.11.2020 року.
Саме з дня звільнення з 27.11.2020 року вона повинна бути поновлена на посаді.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обов'язкам органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб кореспондує право фізичних та юридичних осіб очікувати що ці органи та посадові особи будуть діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принцип юридичної визначеності в свою чергу, є складовій принципу верховенства права.
Тому, правомірні очікування позивача на те, що орган державної влади буде діяти тільки на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, не здійснилися.
І таким чином, його право було порушено.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші протии Україн” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивач звільнений від уплати судового збору відповідно до вимог закону, тому питання розподілу судових витрат судом не розглядається.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Професійна спілка “Юстиція Донеччини” про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 26 листопада 2020 року № 115/1 «Про звільнення ОСОБА_1 »;
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 27 листопада 2020 року.
Стягнути зі Східного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 з урахуванням пункту 10, з 28.11.2020 року по день поновлення на публічній службі в розмірі 77835 (сімдесят сім тисяч вісімсот тридцять п'ять ) гривень 60 копійок.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на посаді та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення прийняте у нарадчій кімнаті та його вступну та резолютивну частину проголошено в судовому засіданні 15 червня 2021 року
В повному обсязі рішення складене 23 червня 2021 року.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Хохленков