м. Вінниця
22 червня 2021 р. Справа № 120/2733/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027) про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на протиправність наказу відповідача від 16.03.2021 за №358-УБД, яким відмовлено йому в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.
Тому, з метою надання такого дозволу позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 05.04.2021 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.
06.05.2021 стороною відповідача подано до суду відзив щодо заявлених позовних вимог, з якого слідує, що останній заперечує проти задоволення позову. Зазначено, що на виконання рішення суду Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянуто клопотання позивача від 27.04.2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району.
За результатами розгляду даного клопотання Головним управління прийнято наказ №358-УБД від 16.03.2021 «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою». Так, позивачу відмолено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі ч. 7 статті 118 Земельного кодексу України, у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки згідно інформації наданої відділом у Вінницькому районі Головного управління, було встановлено, що земельна ділянка відноситься до санітарно-захисної зони навколо об'єкта (кладовище).
Враховуючи, що інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.
15 квітня 2020 року представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. До клопотання додано копії паспорту та ідентифікаційного номеру, копії посвідчення УБД, графічний матеріал , копії свідоцтва та оригінал ордеру.
За наслідком розгляду даного клопотання, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-11097/15-20-СГ від 28.05.2020 року відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Позивач не погодився із наказом та оскаржив його до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.01.2021 по справі №120/4842/20-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-11097/15-20-СГ від 28.05.2020 року «Про відмову надання дозволу на розробку документації із землеустрою» ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
На виконання рішення суду Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянуто клопотання позивача від 27.04.2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району.
За результатами розгляду даного клопотання Головним управління прийнято наказ №358- УБД від 16.03.2021 «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою». Так, підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою зазначено частину 7 статті 118 Земельного кодексу України, у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки згідно інформації наданої відділом у Вінницькому районі Головного управління, було встановлено, що земельна ділянка відноситься до санітарно-захисної зони навколо об'єкта (кладовище).
Зокрема, санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.
У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.
Положення про зони санітарної охорони передбачені, зокрема, у ст. 24 Закону України ''Про охорону атмосферного повітря", ст. 45 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", ст. 15 Закону України "Про видобування та переробку уранових руд", ст. 20 Закону України "Про електроенергетику", ст. ст. 19, 21 Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів".
У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення: житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів, джерел централізованого водопостачання, водозабірних споруд, споруд водопровідної розподільної мережі, спортивних споруд, садів, садівницьких товариств.
Враховуючи зазначене, Головне управління не може задовольнити дане клопотання по суті.
Позивач вважає такі висновки відповідача помилковими, і не обґрунтовані належними та допустимими доказами. Вказує, що земельна ділянка не сформована, а відтак відповідач не має законних підстав надавати вказаним обставинам оцінку, оскільки така обставина може бути виключно надана експертом при екстериторіальному погодженні документації із землеустрою. Отже, на думку позивача, відповідач на стадії надання дозволу не має законних підстав для такої відмови.
Позивач вважає оскаржуваний наказ прийнятий з порушенням норм ст. 2 ч. 2, 242 КАС України та вимог ст.118 ч.7 ЗК України, та з порушенням Тимчасового порядку взаємодії між територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на період реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності погодження документації із землеустрою територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру під час погодження документації із землеустрою, затвердженого постановою КМУ від 31 серпня 2016 р. № 580, оскільки розроблена документація із землеустрою підлягає екстериторіальному погодженню, шляхом перевірки її експертом на відповідність вимогам ст.118 ч. 7 ЗК України, а також і іншим нормативно-правовим актам.
На етапі звернення до суб'єкта владних повноважень з метою отримання дозволу, відбувається лише ідентифікація земельної ділянки, через розроблення відповідної документації із землеустрою, про що не одноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд, на що уваги відповідач не звернув.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями частини першої статті 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до частин першої - третьої статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в ч. 3 ст. 116 ЗК України).
Згідно п. «в» ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в розмірах, зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
В частині сьомій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, вищевказаними положеннями ст. 118 ч. 7 ЗК України визначено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другоїстатті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Так, відмовляючи у надані дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі ч. 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідач вказав, що згідно інформації наданої відділом у Вінницькому районі Головного управління, було встановлено, що земельна ділянка відноситься до санітарно-захисної зони навколо об'єкта (кладовище).
Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 120/1583/19-а.
Отже, на стадії звернення особи з клопотанням про надання їй дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки процедура полягає в ідентифікації земельної ділянки та перевірки її на відповідність вимогам статті 118 ч. 7 ЗК України, а тому висновки відповідача щодо віднесення земельної ділянки до санітарно-захисної зони виключно на підставі інформації наданої відділом у Вінницькому районі Головного управління не грунтуються на положеннях норм чинного законодавства, оскільки підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастровий квартал - компактна територія, що визначається з метою раціональної організації кадастрової нумерації та межі якої, як правило, збігаються з природними або штучними межами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, вулицями, шляхами, інженерними спорудами, огорожами, фасадами будівель, лінійними спорудами тощо); кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Більш того, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту, а не на стадії надання дзволу на виготовлення документації.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.10.2018 у справі №820/4852/17, яка враховується судом при розгляді цієї справи у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України.
До того ж, надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, що зазначено в пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 32/563 (провадження № 12-172гс18).
Аналогічні висновки містяться і в пункті 38 постанови Верховного Суду від 12 квітня 2019 року у справі №461/10926/15-а (адміністративне провадження №К/9901/13229/18) та пункті 30 постанови Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі за № 461/8315/17 (адміністративне провадження за № К/9901/819/19).
На підставі наведеного, суд вважає, що спірний наказ є протиправним, а відтак підлягає скасуваннню.
Стосовно позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту із землеустрою, то при її вирішенні суд керується наступним.
У спірних правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області зобов'язане до вчинення конкретних дій - розглянути клопотання позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини.
При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов' язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18, від 11 вересня 2019 року у справі №819/570/18, а також у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі №120/2225/19-а, від 06 листопада 2019 року у справі №120/2190/19-а, від 12 листопада 2019 року у справі №120/1836/ 19-а, в, від 17 грудня 2019 року у справі №120/2019/19-а та ряду інших.
Щодо необхідності у спірних правовідносинах зобов'язати відповідача вчинити конкретну дію слід навести висновки, до яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду судових рішень у справі №820/2307/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17: "Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов'язання уповноваженого суб'єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов'язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, на виконання якого повторно позивачу відмовлено, тому зобов'язувати відповідача втретє здійснити розгляд клопотання не захистить прав заявника.
В свою чергу, оскаржуваний наказ прийнятий з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, що свідчить про відсутність наміру у суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.
За таких обставин, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача надати відповідний дозвіл.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із обставин, встановлених судом у цій справі, а також враховуючи те, що відповідачем не було доведено правомірності своїх дій у правовідносинах, з приводу яких подано позов, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає стягненню.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ від 16 березня2021 року№358-УБД, виданий Головним управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ); Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна