м. Вінниця
22 червня 2021 р. Справа № 120/3391/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 до Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 звернувся їх представник ОСОБА_20 до Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області із вимогами визнати протиправним та скасувати рішення 8 сесії 8 скликання Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області №118 від 19 березня 2021 року про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а також зобов'язати надати відповідні дозволи.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивачів зазначив, що за результатами розгляду клопотань позивачів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га для кожного окремо на території Слободо-Межирівської сільської ради (за межами населених пунктів) Жмеринського району (Северинівської об'єднаної територіальної громади) Вінницької області Северинівською сільською радою Жмеринського району Вінницької області відмовлено в наданні відповідних дозволів у зв'язку із тим, що земельна ділянка, яку позивачі бажають отримати у власність, перебуває в оренді у іншої особи.
Представник позивача не погоджується із таким рішенням сільської ради, адже до кожного клопотання про надання відповідного дозволу долучено погодження землекористувача земельної ділянки у формі нотаріально посвідчених заяв (згоди) на вилучення ділянки для подальшого надання її у власність фізичним особам орієнтовною площею по 2 га кожному.
Відтак, вважаючи, що відповідач безпідставно відмовив у наданні позивачам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, представник позивачів оскаржив прийняте ним рішення в судовому порядку.
Ухвалою від 19 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою витребувано у Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області належним чином засвідчені копії клопотань про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення кожному позивачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із відповідними додатками, що подавалися до таких клопотань, а також належним чином засвідчену копію нотаріальної заяви (згоди) орендаря та суборендаря на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 0521085600:04:001:0022.
11 травня 2021 року на виконання вимог ухвали від 19 квітня 2021 року відповідачем подано витребувані судом документи.
Також 11 травня 2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Северинівська сільська рада Жмеринського району Вінницької області заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є різними за своїм змістом документами із землеустрою та не є тотожними за процедурою виконання цієї документації. Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта, натомість коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, в такому випадку її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
19 травня 2021 року представником позивачів подано відповідь на відзив. Зокрема, у відповіді на відзив представник позивачів звернув увагу на те, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. До виключень, коли не розробляється саме проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відносяться два випадки. Першим випадком є поділ та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, а другим - винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації. Відповідно до частини 1 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. При цьому, абзацом 2 частини 1 статті 20 Земельного кодексу України визначено, що зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
28 травня 2021 року представником відповідача подано додаткові пояснення, у яких наведено додаткові аргументи для відмови у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
17 лютого 2021 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 звернувся до Северинівської сільської ради Жмеринського району із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га для кожного окремо на території Слободо-Межирівської сільської ради (за межами населених пунктів) Жмеринського району (Северинівської об'єднаної територіальної громади) Вінницької області.
До вказаних клопотань додано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копії паспортного документа та реєстраційного номера облікової картки платника податків, довіреність. Окрім того, до таких клопотань долучена нотаріально посвідчена заява ОСОБА_21 , який є орендарем земельної ділянки, та ОСОБА_22 , який є суборендарем земельної ділянки з кадастровим номером 0521085600:04:001:0022, якою надано згоду на вилучення вказаної ділянки загальною площею 38 га, що знаходиться на території Слободо-Межирівської сільської ради (за межами населених пунктів) Жмеринського району (Северинівської об'єднаної територіальної громади) Вінницької області для подальшого надання її у власність фізичним особам орієнтовною площею по 2 га кожному.
За результатами розгляду вищезазначених клопотань відповідачем 19 березня 2021 року прийнято рішення №118, яким відмовлено заявникам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею по 2 га для кожного окремо на території Слободо-Межирівської сільської ради (за межами населених пунктів) Жмеринського району (Северинівської об'єднаної територіальної громади) Вінницької області, оскільки земельна ділянка, що зазначена на графічних матеріалах, перебуває в оренді у ОСОБА_21 . При цьому зазначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122, 123 ЗК України.
Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).
Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Визначаючись з приводу правомірності відмови у наданні позивачам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд звертає увагу на положення частини 7 статті 118 ЗК України, якими визначено вичерпні підстави для відмови у наданні відповідного дозволу.
Як свідчить зміст оскаржуваного рішення Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області №118 від 19 березня 2021 року, таке обґрунтоване тим, що земельна ділянка, яку позивачі бажають отримати у власність, перебуває в оренді у ОСОБА_21 .
В ході судового розгляду встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0521085600:04:001:0022 перебуває в оренді у ОСОБА_21 , який таку надав у суборенду ОСОБА_22 .
Втім, судом встановлено, що до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою позивачі долучили нотаріально засвідчену згоду орендаря ОСОБА_21 та суборендаря ОСОБА_22 на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 0521085600:04:001:0022 з метою її передачі у власність позивачам по 2,0 га кожному в порядку безоплатної приватизації. Відповідну заяву посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Третяк А.О. 11 лютого 2021 року.
Отже, до клопотань про надання відповідного дозволу долучено належним чином оформлене погодження землекористувачів про вилучення земельної ділянки для подальшої передачі її у власність іншим особам, що свідчить про дотримання вимог частини 6 статті 118 ЗК України.
При цьому суд зауважує, що чинним законодавством не встановлено заборони щодо передачі у власність громадянам тих земельних ділянок, які перебувають в оренді інших осіб. Більше того, положення частини 5 статті 116 ЗК України, а також приписи частини 6 статті 118 ЗК України вказують на те, що безоплатна передача земельної ділянки можлива, але з дотриманням певних вимог. Однією з них є отримання згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки як обов'язкової умови для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Водночас, надання такого дозволу свідчить лише про те, що заявник може отримати таку земельну ділянку у власність в майбутньому, якщо буде дотримано всіх інших визначених законом процедур.
Варто також врахувати й те, що інших підстав для відмови у наданні відповідного дозволу рішення сільської ради, що оскаржується, не містить.
За таких обставин суд дійшов висновку, що прийняте відповідачем 19 березня 2021 року рішення №118 є протиправним та підлягає скасуванню.
Доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву не заслуговують на увагу з огляду на приписи частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, законодавцем встановлено заборону посилатися суб'єкта владних повноважень на інші обставини, докази, які не були покладені в основу рішення, що оскаржується, окрім випадку, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відтак, оскільки у відзиві на позов наводяться інші аргументи для відмови у наданні позивачам відповідного дозволу, про які у рішенні сільської ради №118 від 19 березня 2021 року не йдеться, тому такі слід оцінити критично.
Більше того, відповідач помилково вказує на те, що за умови, коли земельна ділянка є сформованою, в такому разі для отримання її (або її частини) у власність слід отримувати дозвіл на виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки, зважаючи на таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
При цьому, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (частина 6 статті 79-1 ЗК України).
Відтак, у разі формування земельних ділянок за рахунок раніше сформованих ділянок, які перебувають у власності або у користуванні, за умови, що при цьому не зміниться цільове призначення такої ділянки, слід розробляти технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Проте, якщо при формуванні земельних ділянок за рахунок раніше сформованих ділянок, які перебувають у власності або у користуванні, відбуватиметься зміна цільового призначення такої ділянки, тоді в такому випадку слід розробляти проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Частиною 1 статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548 затверджено Класифікатор видів цільового призначення земель.
Згідно із пунктами 1.2 та 1.4 розділу І цього наказу код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі.
Класифікація видів цільового призначення земель визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.
Тобто, вказаним Класифікатором в межах кожної категорії земель виокремлено декілька видів цільового призначення земель. Для прикладу, в межах категорії земель «Землі сільськогосподарського призначення» виділено такі види цільового призначення земель: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, для ведення фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для ведення підсобного сільського господарства і т.д.
Отже, в межах категорії земель «Землі сільськогосподарського призначення» розрізняють окремі види цільового призначення земель.
Такий висновок узгоджується із тим, що підрозділ 01.13 Класифікатора носить назву «Для іншого сільськогосподарського призначення», що також свідчить про те, що в межах кожної категорії земель виокремлено різні види цільового призначення земель.
В ході судового розгляду встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0521085600:04:001:0022 призначена для ведення фермерського господарства (01.02), що підтверджується інформацією із Публічної кадастрової карти України, а також не заперечується сторонами.
Із поданих представником позивачів клопотань слідує, що такі стосуються отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
При цьому, згідно із Класифікатором видів цільового призначення земель земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства (01.03) є окремим видом цільового призначення в межах категорії земель «Землі сільськогосподарського призначення».
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі №908/1550/19.
Відтак, при формуванні земельних ділянок із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за рахунок раніше сформованої ділянки з кадастровим номером 0521085600:04:001:0022, що має цільове призначення, - для ведення фермерського господарства - слід звертатися до компетентних органів із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої ділянки у власність.
Перевіривши доводи сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представником позивачів, суд дійшов переконання, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення 8 сесії 8 скликання Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області №118 від 19 березня 2021 року є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
З приводу позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, то суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.
Оскільки суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні позивачам відповідного дозволу, а тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивачів задоволенню також належить позовна вимога щодо зобов'язання відповідача надати відповідний дозвіл.
Так, відповідно до приписів частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.
Отже, відповідач як компетентний орган наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення відповідних проектів землеустрою, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18, від 11 вересня 2019 року у справі №819/570/18, а також у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі №120/2225/19-а, від 06 листопада 2019 року у справі №120/2190/19-а, від 12 листопада 2019 року у справі №120/1836/19-а, в, від 17 грудня 2019 року у справі №120/2019/19-а та ряду інших.
Для підсилення висновку щодо необхідності у спірних правовідносинах зобов'язати відповідача вчинити конкретну дію слід навести висновки, до яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду судових рішень у справі №820/2307/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17: "Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов'язання уповноваженого суб'єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов'язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника".
В свою чергу, оскаржуване рішення прийняте з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, що свідчить про відсутність наміру у суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.
За таких обставин, на переконання суду, належним способом захисту порушених прав позивачів буде зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 2 га кожному, що розташована на території Слободо-Межирівської сільської ради (за межами населених пунктів) Жмеринського району (Северинівської об'єднаної територіальної громади) Вінницької області.
Окрім наведеного, частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.
Крім того, у вказаному рішенні зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Відтак, відповідача слід зобов'язати надати позивачам дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Що ж до заяви представника позивача про встановлення судового контролю, то відповідно до змісту частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду і має застосовуватись у виключних випадках.
Отже, за наведених обставин суд не знаходить достатніх та обґрунтованих підстав для встановлення судового контролю.
Щодо винесення окремої ухвали відносно голови Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області ОСОБА_23 , то суд зазначає таке.
За змістом статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Отже, наведеними нормами процесуального закону встановлено право адміністративного суду у разі виявлення під час розгляду справи порушення закону, постановити окрему ухвалу та направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а також поставити питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Окрема ухвала виноситься судом у зв'язку з виявленням під час судового розгляду порушення законності з боку, зокрема, суб'єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунені шляхом розв'язання спору по суті. При цьому такі порушення мають негативно впливати на стан суб'єктивних прав та обов'язків особи у публічно-правових відносинах.
Проте, суд не знаходить достатніх підстав для винесення окремої ухвали відносно голови Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області в порядку, передбаченому статтею 249 Кодексу адміністративного судочинства України, так як права позивачів в повній мірі будуть відновлені внаслідок скасування судом оскаржуваного рішення та зобов'язання надати відповідні дозволи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачами при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі по 908 гривень кожним, що підтверджується наявними у справі квитанціями про сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, з огляду на те, що позивачами при зверненні до суду з позовом кожним сплачено судовий збір в розмірі по 908 гривень, а тому на користь кожного з позивачів слід стягнути по 908 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
З приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то слід врахувати наступне.
Про витрати на професійну правничу допомогу йдеться у статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною 1 цієї статті визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 та 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, суд враховує й правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17, згідно із якою суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім того, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц йдеться про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) вказав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Так, на підтвердження факту понесених витрат на професійну правничу допомогу представник позивачів надав суду договір про надання правової допомоги та квитанцію до прибуткового касового ордера №1 від 14 квітня 2021 року, що підтверджує оплату позивачами наданих послуг в загальній сумі 114000 гривень.
Як зазначено у пунктах 3.1 та 3.2 договору про надання правової допомоги, розмір гонорару складає 114000 грн. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше двох днів з моменту отримання клієнтом розрахункового рахунку.
Проте, матеріали справи не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, які є обов'язковим згідно із вимогами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, що унеможливлює пересвідчитися у тому, які саме послуги надавалися представником позивачів довірителям, який час витрачено ним на такі послуги, що, в свою чергу, не дозволяє визначити, чи розмір понесених витрат є обгрунтованим.
Відтак, враховуючи те, що представником позивачів не надано до суду детального опису робіт (наданих послуг), суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивачів витрати на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення 8 сесії 8 скликання Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області №118 від 19 березня 2021 року "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства".
Зобов'язати Северинівську сільську раду Жмеринського району на підставі клопотань від 17 лютого 2021 року надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_24 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га для кожного окремо на території Слободо-Межирівської сільської ради (за межами населених пунктів) Жмеринського району (Северинівської об'єднаної територіальної громади) Вінницької області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі по 908 (дев'ятсот вісім) гривень кожному за рахунок бюджетних асигнувань Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивачі:
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )
ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 )
ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 )
ОСОБА_24 (місце проживання: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 )
ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 )
ОСОБА_7 (місце проживання: АДРЕСА_7 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 )
ОСОБА_8 (місце проживання: АДРЕСА_8 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_8 )
ОСОБА_9 (місце проживання: АДРЕСА_9 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_9 )
ОСОБА_10 (місце проживання: АДРЕСА_10 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_10 )
ОСОБА_11 (місце проживання: АДРЕСА_11 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_11 )
ОСОБА_12 (місце проживання: АДРЕСА_12 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_12 )
ОСОБА_13 (місце проживання: АДРЕСА_13 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_13 )
ОСОБА_14 (місце проживання: АДРЕСА_14 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_14 )
ОСОБА_15 (місце проживання: АДРЕСА_15 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_15 )
ОСОБА_16 (місце проживання: АДРЕСА_16 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_16 )
ОСОБА_17 (місце проживання: АДРЕСА_17 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_17 )
ОСОБА_18 (місце проживання: АДРЕСА_18 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_18 )
ОСОБА_19 (місце проживання: АДРЕСА_19 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_19 )
Відповідач: Северинівська сільська рада Жмеринського району Вінницької області (місцезнаходження: 23123, Вінницька обл., Жмеринський р-н, с. Северинівка, вул. Грушевського, буд. 29)
Повний текст рішення складено 22.06.2021
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович