Іменем України
22 червня 2021 року
м. Харків
справа № 643/9014/20
провадження № 22-ц/818/3396/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Кругової С.С, Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Харківська міська рада,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання спадкоємцем четвертої черги за законом за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 березня 2021 року, постановлене під головуванням судді Поліщук Т.В. в місті Харкові,(повний текст судового рішення складено 15 березня 2021 року), -
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання спадкоємцем четвертої черги за законом.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з червня 2011 року до смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . У решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Харківська міська рада просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що факт сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ґрунтується лише на показах свідків. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ..
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту проживання позивача однією сім'єю з померлим без реєстрації шлюбу з червня 2011 року та визнання позивача спадкоємцем четвертої черги.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 13.09.2002 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який було розірвано 22.11.2006 року. З 22.11.2006 року у державному реєстрі актів цивільного стану громадян інформація щодо актового запису про шлюб ОСОБА_3 відсутня.
ОСОБА_1 з 09.10.1980 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , що підтверджується копією паспорту позивача.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, про що складено відповідний актовий запис № 3846, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
27.04.2010 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.04.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Руденко О.Є., була придбана у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.30-34).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складений актовий запис № 19146, що підтверджується копією лікарського свідоцтва про смерть від 12.12.2018 року, виданого ОСОБА_1 , копією свідоцтва про смерть (а.с.24-26).
Організацією поховання ОСОБА_3 займалась ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору-замовлення (а.с.28-29).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, на належне йому майно.
З копії спадкової справи № 01/2019 вбачається, що у встановлений законом строк 16.01.2019 ОСОБА_6 подала до приватного нотаріуса ХМНО Трофименко Є.В. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_6 посилалася на те, що з 2003 року позивачка з ОСОБА_3 проживали разом однією сім'єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2 , та вели спільне господарство, їздили відпочивати. За час проживання однією сім'єю, 27.04.2010 року ними за спільні кошти придбано на ім'я ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Організацією поховання ОСОБА_3 займались позивач та члени її родини. Після смерті ОСОБА_3 позивач 16.01.2018 року звернулась до приватного нотаріуса, та їй було роз'яснено, що для прийняття спадщини необхідно рішення суду про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем. Позивач зазначає, що встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю необхідно позивачу для прийняття спадщини. Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 не має.
Згідно частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку встановлюються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1258, ч. 2 ст. 1223 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги.
Відповідно до положень ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
За змістом ст. 1264 ЦК України особи, які відносяться до четвертої черги спадкоємців за законом, повинні відповідати таким двом вимогам: вважатися членом сім'ї спадкодавця; проживати зі спадкодавцем однією сім'єю протягом п'яти років саме на день відкриття спадщини.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.05.2008, № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов'язків.
Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 з 13.09.2002 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , шлюб з якою розірвано 22.11.2006 року.
Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб вбачається, що з 22.11.2006 року по 18.12.2018 року (день сметрі) у державному реєстрі актів цивільного стану громадян інформація щодо актового запису про шлюб ОСОБА_3 відсутня (а.с. 103).
ОСОБА_1 з 09.10.1980 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , що підтверджується копією паспорту позивача.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 - чоловік ОСОБА_1 помер, про що складено відповідний актовий запис № 3846, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Тобто ані ОСОБА_3 , ані ОСОБА_1 станом на період з червня 2011 року по день смерті ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі не перебували.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складений актовий запис № 19146, що підтверджується копією лікарського свідоцтва про смерть від 12.12.2018 року, виданого ОСОБА_1 та копією свідоцтва про смерть (а.с.24-26).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, на належне йому майно, до складу якої входить однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_3 .
Зазначена квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.04.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Руденко О.Є. (а.с.30-34).
На підтвердження факту спільного проживання позивачкою до суду були надані копії світлин за різний період часу та в суді першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_7 , який є сусідом позивачки та померлого ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , яка є невісткою позивачки.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 пояснив, що він є сусідом позивача, та знає позивача і ОСОБА_3 , як подружжя, позивач з ОСОБА_3 жили однією сім'єю, мали спільний побут.
Допитана в якості свідка ОСОБА_8 пояснила, що вона є невісткою позивача, позивач та ОСОБА_3 жили разом, як чоловік і дружина, разом відпочивали, мали спільний побут. Свідок проживала разом з ними однією сім'єю з червня 2011 року, та саме з цього часу знає ОСОБА_3 . Позивач займалась лікуванням ОСОБА_3 , доглядала його, а після його смерті - займалась його похованням.
Позивачкою також були надані докази того, що організацією поховання ОСОБА_3 займалась саме ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору-замовлення (а.с.28-29).
Крім того позивачка 16.01.2019 року звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що для встановлення факту проживання позивача однією сім'єю з померлим без реєстрації шлюбу з червня 2011 року та визнання позивача спадкоємцем четвертої черги.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання відповідає фактичним обставинам справи.
Посилання апелянта на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту спільного проживання спростовується матеріалами справи.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Харківської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення..
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: С.С. Кругова
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення виготовлено 23.06.2021 року.