15 червня 2021 року
м. Харків
Справа № 638/14867/17
Провадження № 22-ц/818/2586/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Хорошевський О.М.
суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.
за участю секретаря Пузікової Ю.С.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2021 року, постановлене суддею Подус Г. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 , про витребування майна з чужого незаконного володіння,-
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати недійсним договір №974 від 17.12.2001 року купівлі-продажу квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати квартиру АДРЕСА_1 , від набувачів - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ..
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що він є власником квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та належить йому на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Глуховцевою Н.Б. 26.08.2001 року та зареєстрованого комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 31.08.2001 року за реєстровим номером №П-1-3379. У вказаній квартирі він не проживав, але періодично навідувався з метою перевірки санітарно-технічного стану квартири. В вересні 2017 року до квартири позивач не зайшов, оскільки не зміг відчинити двері. Після цього позивач отримав довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої дізнався, що право власності перереєстровано на інших осіб. 29.12.2016 року право власності на квартиру державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Харківської області зареєстровано за ОСОБА_2 , підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_2 вказано дублікат договору купівлі-продажу нерухомості №974 від 17.12.2001 року (реєстраційний номер дублікату Д-11 від. 22.08.2008 року, виданого Харківською товарною біржею. Позивач зазначає, що звернувшись до біржі він отримав відповідь, що біржею дублікат договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 не видавалось. В подальшому квартира була відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 за договором дарування, від 25.01.2017 року реєстраційний №77. 15.02.2017 року ОСОБА_5 продала цю квартиру ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, реєстраційний №147.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, як незаконне та необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Скарга містить посилання на те, що суд першої інстанції застосував норми матеріального права які не підлягали застосуванню. Не погоджується із застосуванням строків позовної давності.
Щодо заявленої вимоги про витребування на його користь майна - квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 у відповідачів, виходячи з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, ця вимога судом взагалі не розглянута. Але суд відмовив в задоволенні саме позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного воодіння.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що встановивши, що договір купівлі-продажу від 17.12.2001 року укладений і зареєстрований на Харківській товарній біржі, проте нотаріально не посвідчений, а отже, є недійсним, суд дійшов висновку про те, що перебіг строку позовної давності почався з моменту укладення спірного договору купівлі-продажу, тому, звертаючись у жовтні 2017 року до суду із цим позовом, позивач пропустив трирічний строк звернення до суду.
Доводи позивача про поважність причин пропуску строку для звернення до суду із цим позовом є безпідставними, з огляду також і на те, що квартира вибула з володіння позивача у 2001 році, тобто протягом 16 років ОСОБА_1 не цікавився належним йому майном, враховуючи також презумпцію цивільного права про те, що власність зобов'язує.
Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.
Судом першої інстанції під час вирішення спору було застосовано норми Цивільного Кодексу Української РСР з чим судова колегія не погоджується.
Судовим розглядом встановлено наступне.
Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19.08.1993 року та на пісдставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 28.08.1998 року. (т. 1 а.с.210-212).
26.08.2001 року ОСОБА_1 отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору Дарування № 1-3057 укладеного з ОСОБА_6 та посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Глуховцевою Н.В. (т. 1 а.с. 6).
22.08.2008 року Харківською Товарною біржею видано дублікат договору купівлі-продажу нерухомості Д-11 від 17.12.2001 року, виданого 22.08.2008 року. (т. 1 а.с.120-121).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності реєстраційний №1138571563101 23.12.2016 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .
25.01.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір дарування №77 посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Карташовою С.І. (т. 1 а.с.104).
ОСОБА_1 надав до суду докази утримання спірної квартири, а саме Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від грудня 2005 року (т. 1 а.с. 160) та копії квитанцій про сплату квартплати 16.05.2003 року (т. 1 а.с. 162), централізоване опалення 12.12.2005 року (т. 1 а.с. 163), квартплата та опалення 18.12.2003 року (т. 1 а.с. 164), опалення 07.12.2004 року (т. 1 а.с. 165), водопостачання 12.12.2005 року (т. 1 а.с. 166).
Даний договір та квитанції підтверджують лише факт сплати комунальних платежів, також суд звертає увагу, що останній платіж здійснено в грудні 2005 року.
Дослідивши копії інвентаризаційної справи, судом встановлено, що в інвентаризаційну справу внесено зміни про власника 31.08.2001 року - ОСОБА_1 .
В інвентаризаційній справі міститься «Замовлення 23-26978» від гр. ОСОБА_7 датоване 27.08.2001 року в якій він просить видати довідку про оцінку видунковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , необхідну для подання в нотаріальну контору для оформлення спадкоємних прав, в якій власноруч зазначено «для продажи». (т. 1 а.с. 243).
В інвентаризаційній справі міститься Довідка-Характеристика від 31.08.2001 року видана ОСОБА_1 на предмет оформлення відчуження нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 . (т. 1 а.с. 254).
Тобто станом на 27.08.2001 року ОСОБА_1 мав намір відчужити квартиру, та готував документи для продажу (як сам і зазначив у замовленні №23-26978).
Згідно матеріалів справи, сторони договору купівлі-продажу виконали умови договору, передали один-одному об'єкт нерухомості та грошові кошти, прийняли їх. Однак нотаріально сторони договір не посвідчили, він був укладений на товарній біржі.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Оскільки в момент укладання договору були виконані усі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, вважати його недійсним підстав не має.
За правилами Цивільного Кодексу 2004 року позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до матеріалів справи 10.03.2021 до суду першої інстанції ОСОБА_3 подав заяву про застосування строків позовної давності.
За правилами частини шостої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Оскільки до суду ОСОБА_1 звернувся у 2017 році то ним пропущено строки позовної давності, що є підставою для залишення позовних вимог без задоволення з застосуванням правил Цивільного Кодексу України в редакції 2003 року.
До того ж з мотивувальної частини оскаржуваного рішення необхідно виключити посилання на не чинність оспорюваного правочину з підстав зазначених вище.
З огляду на те, що судом першої інстанції не вірно застосовані норми матеріального права оскаржуване рішення підлягає зміні згідно приписів ч. 2 ст. 376 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 , 376, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2021 року змінити виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.М. Хорошевський
Судді: І.В. Бурлака
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 23.06.2021.