Постанова
Іменем України
18 червня 2021 року
м. Харків
справа № 619/3694/20
провадження № 22-ц/790/3083/21
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Кругової С.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
апелянт - Харківська обласна прокуратура
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,
за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 30 листопада 2020 року, ухвалене суддею Жорняк О.М., в залі суду в м. Дергачі Дергачівського району Харківської області,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Дергачівського районного суду Харківської області із вказаним позовом.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що 29 грудня 2009 року ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ), в інтересах якої діяв ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 ), на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №1775 від 29.12.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Задоріною В.В., передала у власність ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) земельну ділянку з кадастровим номером 6322082001:00:000:0877 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, площею 2,0000 га.
Згодом, нею, як новим власником нерухомого майна, реєстрація вищевказаної земельної ділянки, відповідно до чинного на той час законодавства, у територіальних органах Держкомземі - не відбулася на підставі незалежних від неї на то причин, та на підставі скрутного матеріального становища на той час.
За змістом відповіді №29-20-0.23,18-647/109-20 від 31.07.2020 відділу у Дергачівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області на адвокатський запит №б/н від 27.07.2020 року, згідно до Книг записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договір оренди землі, наявних у Відділі, 18.12.2009 року за №010969300657 зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №509608 на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6322082001:00:000:0877. Державний акт виданий на підставі рішення ХХХІІІ сесії Русько-Лозівської ради V скликання від 06.05.2009 року.
Інформація про перехід права власності на вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 6322082001:00:000:0877 від ОСОБА_2 до іншої особи у Відділі відсутня.
Згідно з інформації ДЗК про право власності та речові права на земельну ділянку від 28.07.2020 року, вищевказана земельна ділянка перебуває у приватній власності.
Будь-яка інформація з приводу форми власності вищевказаної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно - відсутня.
На підставі того, що після здійснення правочину, а саме укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6322082001:00:000:0877 новим власником, тобто нею, ОСОБА_1 право власності у органах Держкомзему зареєстровано не було, виникла необхідність визнати право власності на цю земельну ділянку в судовому порядку, з причин того, що позивач втратила будь-які зв'язки з відповідачем. Перехід права власності та сплата за договором купівлі-продажу відбулося, на підставі цього право власності було передано від відповідача до неї ОСОБА_1 .
У зв'язку із чим просила суд визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 6322082001:00:000:0877 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 05 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 6322082001:00:000:0877 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області.
В апеляційній скарзі Харківська обласна прокуратура просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ; судові витрати покласти на позивача.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Харківська обласна прокуратура зазначає, що апеляційна скарга подана в інтересах держави в особі Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області та Дергачівської міської ради Харківської області на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 3 ст. 56 ЦПК України. Вказує, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, оскільки заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 26 січня 2012 року за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, до ОСОБА_2 було визнано недійсним державний акт серії серія ЯЕ №509608 від 18.12.2009 року на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, яка розташована на території Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, виданий на ім'я ОСОБА_2 Визнано недійсним запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності відповідачки на спірну земельну ділянку; скасовано державну реєстрацію права власності та зобов'язано ОСОБА_2 звільнити та повернути земельну ділянку за належністю Русько-Лозівській сільській раді. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на вищевказану земельну ділянку зареєстровано за Русько-Лозівською сільською радою. Проте останню не було залучено до участі у справі за вказаним позовом. Крім того, судове рішення не породжує право власності, воно виникає на нерухоме майно лише після його державної реєстрації, а позивачка не здійснила оформлення та реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, передану їй у власність за договором купівлі-продажу від 29.12.2009 року.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 352 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати до суду апеляційної інстанції всі наявні в них докази на підтвердження порушення їх прав.
Матеріали справи свідчать про те, що апеляційна скарга на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05 жовтня 2020 року Харківською обласною прокуратурою подана в інтересах держави в особі Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області та Дергачівської міської ради Харківської області у відповідності до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Підставою такого представництва є наявність порушення державних інтересів у сфері земельних відносин, яке виявилось у визнанні права власності на земельну ділянку за позивачем на підставі недійсного державного акту на право власності, який раніше видавався відповідачці, за відсутності волевиявлення теперішнього власника та уповноваженого розпорядника земельної ділянки - місцевої ради.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка перебувала у приватній власності ОСОБА_2 , яка за договором купівлі-продажу від 29.12.2009 року передала її у власність ОСОБА_1 . Проте позивач не зареєструвала своє право власності у територіальних органах Держкомзему з незалежних від неї на то причин. ОСОБА_1 наразі втратила будь-які зв'язки з відповідачем та оригінал правовстановлюючого документу. Тому наявні підстави для визнання права власності на спірну земельну ділянку в судовому порядку.
Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання права позивач, в силу ст. 12 ЦПК України, зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Судом встановлено, що 29 грудня 2009 року відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №1775 від 29.12.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Задоріною В.В., передала у власність позивачу ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6322082001:00:000:0877 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, площею 2,0000 га.
Позивачем, як новим власником нерухомого майна, реєстрація вищевказаної земельної ділянки, відповідно до чинного на той час законодавства, у територіальних органах Держкомземі - не відбулася.
За змістом відповіді №29-20-0.23,18-647/109-20 від 31.07.2020 відділу у Дергачівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області на адвокатський запит №б/н від 27.07.2020 року, згідно до Книг записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договір оренди землі, наявних у Відділі, 18.12.2009 року за №010969300657 зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №509608 на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6322082001:00:000:0877. Державний акт виданий на підставі рішення ХХХІІІ сесії Русько-Лозівської ради V скликання від 06.05.2009 року.
Інформація про перехід права власності на вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 6322082001:00:000:0877 від ОСОБА_2 до іншої особи у Відділі відсутня.
Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28.07.2020 року, вищевказана земельна ділянка перебуває у приватній власності. Будь-яка інформація з приводу форми власності вищевказаної ділянки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно - відсутня (а.с.10).
Будь-яка інформація з приводу форми власності вищевказаної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно - відсутня.
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власником спірної земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 29.12.2009 року. Проте через те, що право власності на земельну ділянку у органах Держкомзему зареєстровано не було, а наразі вона втратила оригінал правовстановлюючого документу, вважає, що наявні підстави для визнання за нею право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 6322082001:00:000:0877 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.
Частиною 1 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 року (далі Закон) задекларовано засади державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, до яких віднесено обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (п. 2); одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном та державної реєстрації прав (п. 2-1).
За термінологією, визначеною в п. 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 цього Закону державній реєстрації прав підлягають право власності на нерухоме майно і речові права на нерухоме майно, похідні від права власності.
Натомість державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Матеріали справи свідчать про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу від 29.12.2009 року. Проте ОСОБА_1 , як новий власник земельної ділянки, не здійснила реєстрацію права власності відповідно до чинного на той час законодавства.
За змістом договору купівлі-продажу від 29.12.2009 року земельна ділянка з кадастровим номером 6322082001:00:000:0877 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, площею 2,0000 га належить ОСОБА_2 на підставі державного акту серії ЯЕ №509608, виданого 18.12.2009 року Русько-Лозівською сільською радою Дергачівського району Харківської області (а.с.8).
Проте апелянтом, Харківською обласною прокуратурою, надано до суду копію заочного рішення Дергачівського районного суду Харківської області 26 січня 2012 року за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, до ОСОБА_2 , яким було визнано недійсним державний акт серії серія ЯЕ №509608 від 18.12.2009 року про право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, яка розташована на території Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, виданий на ім'я ОСОБА_2 визнано недійсним запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності відповідачки на спірну земельну ділянку; скасовано державну реєстрацію права власності та зобов'язано ОСОБА_2 звільнити та повернути земельну ділянку за належністю Русько-Лозівській сільській раді. (а.с.53-54).
Вказаним судовим рішенням встановлено, що рішення ХХХІІІ сесії V скликання Русько-Лозівської ради Дергачівського району від 06.05.2009 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки сільською радою не приймалося, що свідчить про незаконність та протиправність набуття відповідачем права власності на вказану земельну ділянку.
Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 26 січня 2012 року набрало законної сили.
Крім того апелянтом надано витяг з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, датою формування 22.01.2021 року, з якого убачається, що право власності на вищевказану земельну ділянку зареєстровано за Русько-Лозівською сільською радою (зворотній бік а.с. 55).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема висновком експерта (ч. 1, п. 2 ч.2 ст. 76 ЦПК).
Частиною 1, 3 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.
Колегія суддів вважає, що наявні підстави для прийняття вищевказаних доказів, оскільки вони свідчать про те, що власником спірної земельної ділянки наразі є Русько-Лозівська сільська рада, яка не була залучена до участі у справі.
Суд не перевірив належність спірної земельної ділянки саме відповідачу ОСОБА_2 .
При цьому розглянувши справу за вищевказаним позовом, суд першої інстанції неправильно визначився із суб'єктним складом у вказаних правовідносинах.
На стадії апеляційного провадження Цивільним процесуальним кодексом не передбачено залучення до участі у справі належних відповідачів.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
З огляду на викладене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав незалучення до участі у справі власника спірної земельної ділянки.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, наявні підстави для стягнення зі ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 261,20 грн. (а.с.37).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури - задовольнити.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05 жовтня 2020 року - скасувати та ухвалити нове.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 261,20 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - С.С. Кругова
О.В. Маміна