Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Харків
справа № 644/4180/20
провадження № 22-ц/818/3699/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Пилипчук Н.П. ,
суддів: Тичкової О.Ю., Маміної О.В.,
за участю секретаря судового засідання : Плахотнікової І.О.,
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенергоцентр Роганського промвузла»
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергоцентр Роганського промвузла» про захист прав споживачів,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 березня 2021 року, ухвалене суддею Сітало А.К., в залі суду в м. Харків,
ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.
Позовна заява мотивована тим, що позивачу на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .
В період з жовтня 2016 року по грудень 2019 року за зазначеною адресою, послуги з постачання теплової енергії (опалення, гаряча вода) надавало КП «Харківські теплові мережі», з 24 грудня 2019 року послуги з постачання теплової енергії (опалення, гаряча вода) надаються ТОВ «Теплоенергоцентр Роганського промвузла». В даній квартирі встановлений прилад обліку теплової енергії (опалення), тип лічильника ЛТЕ-1, який належним чином повірений, опломбований та взятий на абонентський облік. Всі спожиті комунальні послуги, вона сплачує регулярно у повному обсязі, відповідно до показань квартирних приладів обліку, заборгованості не має.
У зв'язку з тим, що наразі в даній квартирі ніхто не проживає, то подання теплоносія до квартири було припинено шляхом перекриття запірної арматури безпосередньо перед встановленим лічильником. Про не проживання та тимчасове невикористання опалення неодноразово було повідомлено відповідача, у тому числі, письмово.
Крім того, про невикористання послуги опалення свідчать нульові показання квартирного приладу обліку, які щомісячно надаються відповідачу, шляхом подання відомостей обліку споживання теплової енергії на тип теплолічильника ЛТЕ-1.
В січні 2020 року, зазначена відомість з нульовими показаннями приладу обліку була прийнята під підпис працівниками відповідача і жодних зауважень з боку вказаних працівників не надійшло. Але за лютий 2020 року в прийнятті аналогічної відомості з нульовими показаннями, було відмовлено, у зв'язку з тим, що як зазначили працівники відповідача, відповідно до закону заборонено подання нульових показань оскільки споживачі зобов'язані включати опалення хоча б на мінімальну потужність. І якщо, цього не зроблено, то все одно буде нараховуватися плата за ненадану послугу опалення з урахуванням приладу обліку встановленого в під'їзді. Станом на квітень 2020 року, позивачу пред'явлена неіснуюча заборгованість за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води, які їй не надавалися та не споживалися, у розмірі 4042, 49 грн.
Позивач вважає, що зазначені вимоги щодо включення опалення та нарахування плати за фактично ненадані послуги є незаконними та ці дії відповідача необхідно розцінювати як спробу безпідставного збагачення.
Позивач посилаючись на положення ст.ст. 15, 16 ЦК України, п. 2 ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 714 ЦК України, Закон України «Про захист прав споживачів». А також, посилаючись на п. 20 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 630 від 21 липня 2005 року, відповідно до якого плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку, частину першу ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», відповідно до якої рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону, просила позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування спричинення моральної шкоди посилалася на положення статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди в разі порушення їх прав. Та зазначила, що вказані вище обставини порушують її права та законні інтереси, як споживача. Ситуація, що виникла між нею та відповідачем негативно відобразилася на її психічному та емоційному стані, вона стала знервованою та дратівливою, втратила сон, так як вимушена вживати заходів щодо вирішення ситуації, що склалася.
У зв'язку із чим просила визнати незаконними дії ТОВ «Теплоенергоцентр Роганського промвузла» щодо нарахування заборгованості за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води, за адресою: АДРЕСА_2 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ), станом на квітень 2020 року у розмірі 4 042, 49 грн.; зобов'язати відповідача прийняти відомості обліку споживання теплової енергії на тип теплолічильника ЛТЕ-1 на тепловому пункті АДРЕСА_2 , за лютий 2020 року та здійснити перерахунок заборгованості за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води за вказаною адресою, пред'явленої станом на квітень 2020 року у розмірі 4 042,49 грн., повністю виключивши зазначену суму заборгованості; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 9 000,00 грн. та збитки у вигляді витрат на оплату юридичних послуг у розмірі 13510,00 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що з 02.07.2019 року позивач фактично не отримував теплову енергію, тому оплату за неї здійснювати не повинен. На думку відповідача він в своєї діяльності керується Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води (Кабінет міністрів України постанови № 830 від 21 серпня 2019 року та № 1182 від 11 грудня 2019 року). Таким чином при врегулюванні цього питання конкурують два рівнозначних нормативно правових акта, це з однієї сторони - Закон України «Про захист прав споживачів» та Закон України «Про теплопостачання», а з другої сторони - Закон України «Про житлово-комунальні послуги». Вказує, що суд правильно встановив Закони, які конкурують, однак не правильно вирішив питання про застосування в цьому випадку Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Посилається на те, що згідно п7) ч. 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у Законі України доповнені ст. 16 та 20. Стаття 19, згідно якої споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, не скасована та не змінена. Таким чином, наступний у часі Закон України «Про житлово-комунальні послуги» не містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування ст. 19 попереднього Закону України «Про теплопостачання». Також не скасована та не змінена ч. 2 ст. 627 ЦК України, згідно якої у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Таким чином, судом здійснено неправильне тлумачення рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп щодо роз'яснення порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами та щодо колізії у двох Основних Законах - Конституціях - в частині виборчого права. В даному випадку конкурують два різних Закону України, серед яких Закону України «Про теплопостачання» є фаховим та має пріоритет над іншими нормативними актами, у тому разі і над Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Вважає, що судовим рішенням порушені відносно позивача вимоги закону України «Про захист прав споживачів».
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергоцентр Роганського промвузла» надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Відзив мотивований тим, що твердження позивача про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати Закону України «Про теплопостачання» є помилковим, оскільки такий закон є загальним, коло відносин, які ним регулюються значно ширше за коло відносин, що виникають у сфері надання житлово-комунальних послуг.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що підстави для проведення перерахунку за спожиті послуги з постачання теплової енергії відсутні.
Колегія суддів погоджується із висновками суду
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, судом не встановлено порушення прав позивача з боку відповідача.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції узгоджується з вимогами матеріального та процесуального права, обставинами справи.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири за №546 від 24.02.2012 року та Витягом про державну реєстрацію прав за №33759638 від 09.04.2012 року.
В період з жовтня 2016 року по грудень 2019 року за зазначеною адресою, послуги з постачання теплової енергії (опалення, гаряча вода) надавало Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», з 24 грудня 2019 року послуги з постачання теплової енергії (опалення, гаряча вода) надаються Товариством з обмеженою відповідальністю «Теплоенергоцентр Роганського промвузла», що також підтверджується листом з ПрАТ «Теплоенергетичний центр Роганського промвузла» від 16.03.2020 року №9.
ТОВ «ТЕЦРП» розпочало ведення господарської діяльності з постачання теплової енергії та постачання гарячої води мешканцям мікрорайону № 759А м. Харкова ( у тому числі в будинок АДРЕСА_3 ) з 24 грудня 2019 року.
Житловий будинок АДРЕСА_3 обладнано загально будинковим приладом обліку теплової енергії та загально будинковим приладом обліку гарячої води. Житлове приміщення кватири 75, обладнано індивідуальним приладом обліку теплової енергії тип лічильника ЛТЕ-1,та індивідуальним приладом обліку гарячої води. Індивідуальні прилади обліку взяті на абонентський обік ТОВ «ТЕЦРП».
В своїй діяльності ТОВ «ТЕЦРП» керується нормами Закону України від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», який почав діяти з 01.05.2019 року, відповідно до цього закону мешканці багатоквартирних будинків - споживачі отримують комунальні послуги: з постачання теплової енергії; з постачання гарячої води; з централізованого водопостачання; з централізованого водовідведення.
За приписами ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
01 травня 2019 року введено в дію Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 року № 2189.
Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону №2189 договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом п'яти місяців з дня завершення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.
На виконання підпунктів 1 і 2 частини першої статті 4 Закону № 2189-VIII Кабінет Міністрів України Постановою від 21 серпня 2019 року № 830 затвердив Правила надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії та Правила надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води (постанова від 11 грудня 2019 року№ 1182).
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 та Правила надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182.
Згідно з пунктом 12 частини 2 статті 7 Закону №2189 споживач зобов'язаний надавати виконавцю комунальних послуг або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів спожитих послуг, показання наявних приладів - розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирі (приміщенні) багатоквартирного будинку, в порядку та строки, визначені договором.
Відповідно до положень Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" від 22.06.2017 року № 2119-VIII та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Мінрегіону від 22.11.2018 р. № 315 (далі - Методика) обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку до складу, якої входять в тому числі:
обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача;
обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будинку.
Тобто, окрім оплати за теплову енергію, яка використовується для опалення приміщення споживача мешканці будинку повинні сплачувати за опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будинку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).
Згідно ч.2 ст. 382 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна будинку та зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку відповідно до своєї частки у майні будинку.
Відповідно до пункту 25 Правил розподілу між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно до площі (об'єму) приміщення споживача згідно з Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315 .
Згідно з п.6 ч.1 ст.7 Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-УІІІ споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Відповідно до робочого проекту встановлення комерційного вузла обліку теплової енергії на опалення за адресою АДРЕСА_2 не допускається робота лічильника при нульовому використанні теплоносія (повністю перекривати подачу або зворот) або нижче допустимого. В такому випадку нарахування за час роботи приладу з нульовими показаннями здійснюються за розрахунковими показаннями.
Згідно Методики споживачі, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку, розподілене питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі (1 кубічний метр об'єму) квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії. Мінімальна частка середнього питомого споживання теплової енергії на опалення визначається для опалюваних приміщень, оснащених вузлами розподільного обліку теплової енергії / приладами-розподілювачами теплової енергії / вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді). Цією часткою перевіряють додержання теплового режиму в цих приміщеннях протягом опалювального періоду, в яких не допускається зниження температури повітря більше ніж на 4 °С від нормативної температури внутрішнього повітря. Якщо опалюване приміщення спожило менший обсяг теплової енергії, визначений за показаннями вузлів розподільного обліку теплової енергії / приладів-розподілювачів теплової енергії / вузлів розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), ніж визначений за мінімальною часткою середнього питомого споживання, такому приміщенню донараховується обсяг спожитої теплової енергії."
Донарахування обсягу теплової енергії для опалюваного приміщення, здійснюється з метою унеможливлення опалення приміщення за рахунок суміжних опалюваних приміщень або опалюваних місць загального користування та допоміжних приміщень, запобігання утворенню грибків та плісняви в приміщеннях, місцях загального користування та допоміжних приміщеннях, а також недопущення зниження нормативного строку експлуатації приміщення/будівлі.
Враховуючи вищезазначене, для проведення нарахувань на підставі квартирного приладу обліку теплової енергії споживач повинен забезпечити роботу приладу обліку з мінімально допустимими показниками споживання теплової енергії, які передбачені проектною документацією приладу обліку.?
Посилання апелянта на статтю 19 Закон України «Про теплопостачання», де визначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію колегією суддів не приймаються.
Сфера дії Закону України «Про теплопостачання» визначена статтею 2, згідно якої цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189 предметом редметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках..
Згідно з п.5 ч.2 ст.7 вказаного Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189 індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 10 Закону України „Про житлово-комунальні послуги споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Пунктом 32 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019р. № 830, передбачено, що ціною (вартістю) послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Отже, відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках визначені Законом України „Про житлово-комунальні послуги від 09.11.2017р. № 2189-VIII (з наступними змінами та доповненнями).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 374,375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - Н.П.Пилипчук
Судді - О.Ю. Тичкова
О.В. Маміна