Постанова
Іменем України
09 червня 2021 року
м. Харків
справа №953/25157/19
провадження № 22-ц/818/2122/21
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря - Плахотнікової І.О.
учасники справи:
позивач : ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу та визнання права спільної сумісної власності на майно, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2020 року, постановлене у складі судді Зуб Г.А., в залі суду в місті Харків,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив встановити факт спільного проживання позивача та відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01.12.2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати право спільної сумісної власності на майно: транспортний засіб - автомобіль марки VOLKSWAGEN моделі PASSAT, легковий універсал -В, номер кузова НОМЕР_1 , сірого кольору, р.н. НОМЕР_2 , 2008 року випуску; та розподілити між сторонами спільно набуте майно, визнавши за позивачем право власності на Ѕ частку вказаного автомобілю.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилався на те, що з 1985 року позивач підтримував шлюбно-сімейні відносини з відповідачем, в 1986 році у них народилась донька - ОСОБА_4 . В 1988 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який через непорозуміння 01.12.2004 року - розірвано. Однак, фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені не були, сторони проживали однією сім'єю як чоловік та жінка, вели спільне господарство, разом відпочивали, допомагали один одному, виховали спільну доньку. Проживали сторони в трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_1 , та зареєстровані в ній. З грудня 2004 року по вересень 2019 року позивач з відповідачем були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, але не звертались до державного органу реєстрації цивільного стану. У вересні 2019 року шлюбні відносини між сторонами припинилися, оскільки влітку позивач навідував своїх родичів на Західній Україні, та після повернення в вересні 2019 року відповідач повідомила позивача, що вона не має бажання проживати однією сім'єю. В період спільного проживання сторони постійно вели спільне господарство, мали спільний бюджет, купували майно, товари для сумісного користування, спільно проводили свята, їздили на відпочинок. Отже, між сторонами були відносини, що притаманні подружжю. За час спільного проживання було придбано майно, яке зареєстровано за відповідачем, а саме: транспортний засіб - автомобіль марки VOLKSWAGEN моделі PASSAT, легковий універсал-В, номер кузова НОМЕР_1 , сірого кольору, р.н. НОМЕР_2 , 2008 року випуску. Ніякого договору про набуте майно між сторонами укладено не було. Частину коштів на придбання вказаного автомобілю (8000 доларів США) сторонами було взято у борг, який на даний час не повернуто. Спірним автомобілем позивач як спільний власник користувався з моменту його купівлі, витрачав кошти на його обслуговування, проводив технічний ремонт. Наразі вказаний автотранспортний засіб у позивача було вилучено працівниками поліції за повідомленням відповідача, у зв'язку з чим незаконно позбавлений права користування власним сумісним майном, що і стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції помилково не звернув уваги на те, що позивач та відповідачка перебували тривалий час у зареєстрованому шлюбі у період із 1988 року по 01.12.2004 року, мали спільну рідну доньку - ОСОБА_4 , 1986 року народження, та після офіційного розірвання шлюбу, продовжили надалі проживати однією сім'єю (мали взаємні права та обов'язки, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, надавали допомогу один одному) за однією адресою у спільній квартирі разом при цьому не перебуваючи у іншому зареєстрованому шлюбі з іншими особами в період із 01.12.2004 року по 03.09.2019 року, що було підтверджено показаннями свідків, самим позивачем допитаним у якості свідка та визнанням цих обставин самою відповідачкою, що вказує на те, що між позивачем та відповідачем склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Також, суд першої інстанції, помилково не взяв до уваги такі докази, як спільні фотокартки та показання свідків позивача щодо цих фотографій, стосовно спільного щорічного відпочинку, святкування всіх родинних свят разом родиною ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їх спільної дитини та онуки, крім того, як зазначив суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення від 18.12.2020 р., що відповідачка визнала сама ці обставини у судовому засіданні. Вважає, що у справі достатньо доказів на підтвердження того, що позивач та відповідач проживали разом однією сім'єю у період із 01.12.2004 р. по 03.09.2019 р. без реєстрації шлюбу (показання свідків, визнання цих обставин сторонами), то це також обґрунтовує необхідність визнання права спільної сумісної власності на спірний автомобіль його розподіл відповідно до вимог ст. 69 -72 СК України та ст. 372 ЦК України, оскільки ці вимоги є похідними від вимог про встановлення факту проживання позивача та відповідача однією сім'єю в період із 01.12.2004 р. по 03.09.2019 р. Крім того, судом першої інстанції не було враховано та надано належної оцінки обставинам того, що саме придбанням автомобіля (замовлення автомобіля у Немечинні, його розмитненням та страхування в інтересах родини), який за документами оформлено на ОСОБА_2 займався позивач ОСОБА_1 , ці обставини визнавали в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та їх спільна дитина (свідок ОСОБА_4 ).
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що що в 1988 році між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який було розірвано 01.12.2004 року. Від шлюбу сторони мають повнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивачу, відповідачу та їх доньці ОСОБА_4 на праві часткової власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 , в якій вони зареєстровані.
Судом встановлено, що позивач та відповідач проживали у вказаній квартирі після розірвання шлюбу, та лише з осені 2019 року відповідач мешкає за іншою адресою.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У частині першій статті 81 ЦПК України закріплений обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (частина друга статті 3 СК України).
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Положення статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суди повинні встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач є власником транспортного засобу - автомобілю марки VOLKSWAGEN моделі PASSAT, легковий універсал -В, номер кузова НОМЕР_1 , сірого кольору, р.н. НОМЕР_2 , 2008 року випуску.
Виходячи з принципу диспозитивності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Позивач, на підтвердження своїх позовних вимог надав поліси обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до яких спірний транспортний засіб забезпечений, та страхувальником відповідно до них є відповідач, рахунки про придбання автомобільних запчастин, обслуговування автомобілю тощо, що складені як на ім'я позивача, так і на ім'я відповідача, квитанції про придбання телевізору, пральної машини, бойлеру. Крім того, надав фотокартки, на яких зображені позивач та відповідач після розірвання шлюбу в різні періоди часу, та копію розписки, відповідно до якої позивач взяв у борг 8000 доларів США на придбання автомобілю.
Позивач є інвалідом ІІ групи, та є працевлаштований. Позивачем було надано довідки, з яких вбачався рівень доходів з 01.01.2018 року по 31.12.2019 року, який склав - 273847,93 грн.
Стороною відповідача надано роздруківку з її банківського рахунку, з якої вбачається, що на її рахунку у період з 09.09.2008 року по 09.09.2013 року перебували кошти в розмірі 103451,64 грн., надані до суду копії чеків про придбання побутової техніки, оплату комунальних послуг, та фотокартки, з яких вбачається, що сторони проживали в різних кімнатах, та на кухні встановлені два холодильники, та її пенсія за період з січня 2008 року по грудень 2017 року склала 248562,12 грн., та отримана заробітна плата за період з січня 2014 року по грудень 2019 року становить 672738,40 грн., за 2005 рік- 16013,14 грн., за 2006 рік - 20896,84 грн., за 2007 рік - 27142,36 грн., за 2008 рік - 37387,11 грн., за 2009 рік - 45048,15 грн., за 2010 рік - 45930,70 грн., за 2011 рік - 45757,82 грн., за 2012 рік - 61640,93 грн., за 2013 рік - 66698,79 грн.
Той факт що спірний автомобіль час від часу використовувався позивачем - відповідач не заперечує.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно виходив з того, що ОСОБА_1 не надав достатніх доказів на підтвердження обставин, на які він посилався на обґрунтування своїх позовних вимог проживання однією сім'єю без шлюбу в період з 01.12.2004 року по 03.09.2019 року, оскільки копії фотографій, копії квитанцій, страхових полісів, доводи про те, що вони були присутніми разом на сімейних святах, неможна вважати беззаперечними доказами того, що дійсно сторони проживали однією сім'єю та мали спільний побут, тому, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Також, не підтверджує доводів позивача роздруківка з банку, яка датована періодом часу з 01.01.2018 року по 31.12.2019 року, в той час коли автомобіль придбано в 2013 році, а надана розписка про отримання коштів у борг не свідчить про те, що позивач дійсно їх витратив на купівлю спірного авто.
Відповідач мала достатньо власних коштів для придбання автомобіля, що підтверджено матеріалами справи.
Позивач вказує, що надавав допомогу ОСОБА_2 у розмитненні та оформленні автомобіля, звертає увагу на те, що ОСОБА_2 визнавала в суді першої інстакнції, що в період спільного проживання сторони спільно проводили свята, їздили на відпочинок, що ці обставини були підтверджені свідками.
Між тим, надання зазначеної допомоги колишній дружині, посилання на періодичний спільний відпочинок не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні статті 74 СК України, без наявності інших ознак сім'ї.
Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 522/25049/16-ц.
Позивачем не спростовано, що він та ОСОБА_2 після розірвання шлюбу проживали в окремих кімнатах, квартира була облаштована двома холодильниками, сторони харчувались окремо, кожен мав самостійний бюджет.
Відповідач пояснила суду, що є інвалідом, має тяжке захворювання, їй важко пересуватися, що і стало причиною для придбання автомобіля.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції проаналізував покази свідків, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного з наданих сторонами доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, тому обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України і доводами скарги не спростовується, судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального праві, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.Ю. Тичкова
О.В. Маміна