Постанова
Іменем України
23 березня 2021 року
м. Харків
Справа № 639/907/20
Провадження № 22-ц/818/1221/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Хорошевського О.М.
суддів Бурлака І.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря Пузікової Ю.С.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариство «Ідея Банк»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2020 року, постановлене суддею Єрмоленко В. Б., за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання кредитного договору недійсним в частині,
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати кредитний договір та страхування № Z62.00508.005863017 від 25.10.2019 недійсним в частині п. 1.5-щомісячної оплати за «інші послуги» та п. 7.4 Додатку № 1 до договору.
В обгрунтування позову зазначено, що між сторонами 25.10.2019 укладено вказаний договір, за п. 1.2 якого сума кредиту становить 50 000 грн. За умовами п. 1.7 договору АТ «Ідея Банк» надав ОСОБА_1 кредит в сумі 43 478,26 грн. на розрахунковий рахунок. Крім того, ОСОБА_1 доручив відповідачу оплатити страховий внесок за рахунок кредиту в розмірі 6 521,74 грн. за договором добровільного страхування життя. Банк, як встановлено п. 1.5 договору, під час користування кредитом надає послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, згідно до додатку № 1, який є Паспортом споживчого кредиту, та встановлює платежі за додаткові та супутні послуги «інші послуги» у розмірі 42 840 грн.
Позивач вважає, що п. 7.4 додатку № 1 до договору від 25.10.2019 є незаконним та порушує споживчі права ОСОБА_1 , оскільки ані договір, ані додаток № 1 до договору не містить переліку «інших послуг», що будуть надаватися за плату, встановлену п. 7.4 додатку № 1.Продавець ( виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем несправедливі умови, якщо його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зміну у витратах, зокрема щодо плати на обслуговування кредиту. Стверджує, що відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою правління НБУ від 10.05.2007 № 168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь ( ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку ( прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин ( укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору того).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду АТ «Ідеа Банк» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначено, що плата за обслуговування кредитної заборгованості встановлена у п. 1.5 не є такою оплатою, право на яку мав би позичальник в розумінні ст. 11 Закону України « Про споживче кредитування».
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скеарги з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору кредиту та страхування від 25.10.2019 №№Z62.00508.005863017 ОСОБА_1 встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися безоплатно, вказаний пункт кредитного договору є несправедливим та підлягає визнанню недійсним.
Проте, до таких висновків суд дійшов помилково, з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Судом встановлено, що 25.10.2019 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» було укладено договір кредиту та страхування №Z62.00508.005863017, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 50000 грн. строком на 36 місяців зі сплатою процентної ставки ( змінювана)-15%, а позичальник зобов'язався повернути кредит на умовах, визначених кредитним договором (а.с.9-10).
Згідно з пунктом 1.5 цього договору під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги із щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата відповідно до п.5 Додатку №1 як «Інші послуги банку», Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в банку сплачується згідно діючих тарифів банку. Тарифи є невід'ємною частиною договору та розміщені на веб-сайті банку (а.с.9,10).
Відповідно до пункту 4 кредитного договору сторони дійшли згоди про те, що в додатку №1, що є невід'ємною частиною договору, зрозуміло та доступно викладено: детальний розпис складових загальної вартості кредиту та реальної річної відсоткової ставки; графік платежів з поверненням кредиту, сплати процентів за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів за договором (а.с.7).
У пункті 5 Паспорта споживчого кредиту, який являється додатком №1 до кредитного договору та особисто підписано позичальником 25 жовтня 2019 року, визначено порядок повернення кредиту, кількість та розмір платежів, періодичність внесення. Зокрема, визначено, що за період дії договору позичальник, крім щомісячної суми погашення кредиту та процентів за користування кредитом, повинен сплатити банку платежі за «інші послуги банку» у розмірі 42840,00 грн. (а.с.10).
У пункті 4 цього додатку №1 до кредитного договору зазначена інформація щодо реальної річної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, згідно якої процентна ставка 15% річних, її тип змінювана. Також зазначена інформація про платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, обов'язкові для укладення договору, згідно якої: відкриття пакету послуг 100 грн., плата за обслуговування кредитної заборгованості 2,50% щомісячно від початкової суми кредиту. Загальні витрати за кредитом 107875,35 грн.. Орієнтовна загальна вартість кредиту споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) 107875,35 грн..
Пунктом 7 додатку №1 до договору визначено право споживача на отримання безкоштовної інформації про споживчий кредит в обумовлених формах.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» (тут і далі у редакції на дату укладення договору) договір про споживчий кредит вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору. У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.
Статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року №49 затвердженні Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила), які розроблено відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про національний банк України», «Про споживче кредитування», встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача.
Згідно з пунктами 8, 9 Правил банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Банк зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту за рядком «Усього» у колонках 9 і 10 (відповідно) форми, наведеної в додатку 2 до цих Правил.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.
Оскільки п. 1.5 Договору передбачено сплату позивачем комісії на користь банку за обслуговування заборгованості за кредитом, що не можна вважати платою за надання банком послуги, яку споживач може отримувати безоплатно.
Заборгованість за кредитом виникає у випадку неналежного виконання боржником умов договору.
Враховуючи викладене, оспорювані позивачем пункти кредитного договору не можна вважати несправедливими.
Обравши спосіб захисту своїх прав шляхом визнання кредитного договору частково недійсним з підстав передбачених статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач зобов'язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.
Позивач вважає, що п.1.5 кредитного договору та п.5 додатку №1 до кредитного договору є несправедливими та підлягають визнанню недійсними, оскільки йому було встановлено щомісячну плату за «інші послуги банку», тобто супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися безоплатно.
Однак, зазначена вимога спростовується частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до вимог якої до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якими передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами, Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року №49, якою затвердженно Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, які розроблено відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про національний банк України», «Про споживче кредитування» і встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 203, 215 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про споживче кредитування», при цьому не урахував, що згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Матеріали справи, норми законодавства та встановлені судом обставини не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача та вимогам закону. Тобто, заявлені у позовній заяві підстави не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Враховуючи, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірного кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції про задоволення позову зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового судового рішення.
Відповідно до вимог ч.6 ст.141 ЦПК України, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги судовий збір підлягає компенсації йому за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 2102.00 грн компенсувати Акціонерному товариству «Ідея Банк» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.М. Хорошевський
Судді: І.В. Бурлака
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 23.06.2021.