18.06.2021 Справа № 756/6447/21
Справа №756/6447/21
Провадження №2-а/756/130/21
18 червня 2021 року суддя Оболонського районного суду м. Києва Тиха О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Сидорчука Олександра Дмитровича, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та стягнення грошових коштів,
Представник позивача - адвокат Царенко Є.П. звернувся до суду з адміністративним позовом до головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Сидорчука Олександра Дмитровича, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та стягнення грошових коштів.
Позовна заява обґрунтована тим, що постановою серії АС №0000070226 від 22.03.2021 року, складеною головним інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Сидорчуком О. Д., позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 680,00 грн.
Вважає, що вказана постанова є протиправного, винесена з порушеннями норм чинного законодавства, її зміст не відповідає дійсності, а тому підлягає скасуванню.
Зазначає, що 22.03.2021 приблизно о 12.00 позивач ОСОБА_1 у зв'язку із робочою необхідністю приїхав до Міністерства енергетики України, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 4, на автомобілі HYUNDAI TRAJET, номерний знак НОМЕР_1 . У зв'язку з відсутністю вільних місць на стоянці, позивач був змушений припаркуватися поблизу тротуару з дотриманням вимог підпункту «в» пункту 15.10 ПДР України, при цьому, позивач впевнився, що при паркуванні транспортний засіб не буде заважати виїзду з території відомчої стоянки Міністерства енергетики України.
Близько 12-40 год. співробітник служби охорони повідомив позивача, що його автомобіль евакуюють. Після чого ОСОБА_1 , вийшовши з будівлі Міністерства енергетики України, побачив, що його автомобіль погружено на евакуатор. При цьому, пояснення позивача не були прийняті до уваги, а транспортний засіб евакуйовано на штраф майданчик з грубими порушеннями законодавства, оскільки в порушення вимог п. 7 Порядку тимчасово затримання інспекторами з паркування транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого постановою КМУ №990 від 14.11.2018, інспектором з паркування не було складено акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, а також не прийнято до уваги фактичну присутність позивача при евакуації автомобіля. В результаті вказаних дій з боку інспектора з паркування позивач був вимушений сплатити штраф у сумі 340,00 грн.; оплатити послуги евакуатора - 1270,00 грн. та оплатити послуги штрафного майданчика за зберігання автомобіля - 144,00 грн., а також комісію за переказ грошових коштів - 87,70 грн.
Крім того, представник позивача вказує на те, що обставини, викладені у постанові не підтверджені жодними об'єктивними доказами, а дії позивача невірно кваліфіковані за пунктом 15.10 д) ПДР України, оскільки заборона щодо паркування на тротуарах передбачена положеннями п.п. «в» п.15.10 ПДР України. При цьому при паркуванні позивачем був дотриманий двометровий інтервал для забезпечення проходу для пішоходів, що в свою чергу виключає його відповідальність, передбачену ч.3 ст. 122 КУпАП.
Внаслідок складання постанови позивачу заподіяно збитки, які складаються зі сплати штрафу у розмірі 340,00 грн. (плата за надання послуг з переказу 17,00 грн.), оплати послуги евакуації в розмірі 1270 грн. 00 коп. (плата за надання послуги з переказу 63,50 грн.), оплати вартості зберігання транспортного засобу на спецмайданчику в розмірі 144,00 грн. (плата за надання послуги з переказу 7,20 грн.); комісія за сплату штрафу - 17,00 грн. Таким чином, загальний розмір прямих збитків позивача складає 1501,70 грн.
З урахуванням вищенаведеного позивач просить: визнати протиправною та скасувати постанову головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Сидорчука О. Д. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 680 грн. та закрити провадження по справі; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь позивача судові витрати: витрати на правничу допомогу в сумі 2799, 33 грн.; судові витрати, пов'язані з вчиненням з процесуальних дій (комісія банку) в сумі 32,53 грн. та сплачений судовий збір в сумі 454,00 грн.; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь позивача матеріальну шкоду у сумі 1 501,70 грн.; стягнути з Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві на користь ОСОБА_1 суму сплаченого штрафу у розмірі 340,00 грн.
Ухвалою суду від 06.05.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
28.05.2021 на адресу суду від представника Державної казначейської служби у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з наступних підстав. Зазначає, що твердження позивача про те, що сплачений ним штраф за адміністративне правопорушення має бути стягнутий з особового рахунку Головного управління Казначейства є хибним, оскільки вказані кошти було зараховано до місцевого бюджету, контроль за справлянням яких здійснює Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київради (КМДА). Тому вказані кошти можуть бути повернуті Головним управлінням Казначейства виключно з місцевого бюджету за умови подання позивачем документів, визначених у 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість прийнятої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Таким чином, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності з прийняттям постанови про адміністративне правопорушення з визнанням його вини у вчиненні адміністративного правопорушення та накладення стягнення.
Підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов'язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено ч. 2 ст.55 Конституції України та статтею 6 КАС України.
Судом встановлено, постановою головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Сидорчука О.Д. про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серії АС №0000070226 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 680,00 грн.
З вказаної постанови вбачається, що 22.03.2021 о 12-47 год. на вул. Богдана Хмельницького, 4 у м. Києві транспортний засіб HYUNDAI TRAJET, номерний знак НОМЕР_1 , залишено для стоянки таким чином, що створює перешкоду для руху пішоходів або інших транспортних засобів, чим порушено п. 15.10 д) ПДР України.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно п. 15.10 д) ПДР України стоянка забороняється у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів.
Пунктом 15.10 в) передбачено, що стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Частиною 3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
У свою чергу, стаття 279-1 КУпАП визначає особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису).
У відповідності до частини першої ст. 279-1 КУпАП, у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.
Згідно частини п'ятої ст. 279-1 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до частини першої статті 265-2 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 121, частинами третьою, п'ятою, шостою і сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома)), статтями 122-5, 124, 126, статтями 132-1, 206-1 цього Кодексу, працівник уповноваженого підрозділу, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, або транспортний засіб розміщений на місцях, призначених для зупинки, стоянки, безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. При тимчасовому затриманні транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. У разі фіксації обставин тимчасового затримання транспортного засобу в режимі фотозйомки (відеозапису) таке затримання відбувається без присутності понятих.
Частиною другою статті 265-2 КУпАП передбачено, що після тимчасового затримання транспортного засобу працівник відповідного уповноваженого підрозділу Національної поліції, зобов'язаний надати особі можливість повідомити про тимчасове затримання транспортного засобу та своє місцезнаходження іншу особу за власним вибором і вжити заходів щодо повернення автомобіля до місця постійної дислокації.
Згідно частини третьої вказаної статті у разі якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво не перешкоджає дорожньому руху або не створює загрозу безпеці руху, крім розміщення транспортного засобу на місцях, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), такий транспортний засіб не може бути доставлений для зберігання на спеціальний майданчик.
При цьому, п. 8 Порядку тимчасово затримання інспекторами з паркування транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого постановою КМУ №990 від 14.11.2018 передбачено, що у разі коли в режимі фотозйомки (відеозапису) зафіксоване адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 122 (у частині порушення правил зупинки, стоянки), інспектор з паркування зобов'язаний розмістити на лобовому склі транспортного засобу: копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, - якщо технічні можливості дають можливість установити відповідальну особу, зазначену в частині першій статті 14-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення; або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності - якщо технічні можливості не дають можливості установити відповідальну особу, зазначену в частині першій статті 14-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Відповідно до пункту 7 вказаного Порядку у разі коли водій, що вчинив правопорушення, присутній під час тимчасового затримання транспортного засобу і порушення неможливо усунути на місці в максимально короткий строк, інспектор з паркування складає акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу і виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення, а якщо правопорушення може бути усунуте водієм у максимально короткий строк, інспектор з паркування не складає зазначений акт і не здійснює тимчасове затримання транспортного засобу, але виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення.
Системний аналіз вищезазначених норм дає підстави дійти висновку, що затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках можливо виключно за наявності обґрунтованих підстав, що особою вчинено адміністративне правопорушення передбачене зокрема частинами третьою, четвертою і п'ятою статті 122 КУпАП та є крайнім заходом для припинення цих адміністративних правопорушень, який можливо застосувати лише у разі відсутності можливості усунути в іншій спосіб та при цьому, вичерпано інші заходи впливу.
Разом з тим, у своєму позові ОСОБА_1 посилається на те, що фактично евакуація транспортного засобу HYUNDAI TRAJET, номерний знак НОМЕР_1 , відбувалася у його присутності, акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу інспектором не складався. Вказані доводи відповідачами не спростовані, а отже не надано доказів виправдання застосування такого заходу забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення, як затримання та зберігання транспортного засобу позивача ОСОБА_1 на спеціальному майданчику.
Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно до положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).
Висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів (ст. 280 КУпАП).
За змістом норм ч. 1, ч. 2 ст. 7, ст. 245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі додержання принципу законності. Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується, тобто повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх. Крім того, у зв'язку з тим, що більшість доказів адміністративної справи, як правило, утворюється та зберігається у суб'єкта владних повноважень, ч. 3 ст. 79 КАС України, зобов'язує відповідача подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно з ч. 5 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Верховний Суд у своїй постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Таким чином, суд приходить до висновку, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 79 КАС України відповідачем не було надано належних, допустимих та достатніх доказів порушення ОСОБА_1 п. 15.10 д) ПДР України, відповідно доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, а отже й правомірності оскаржуваної постанови. Відповідачами не спростовано належними та допустимими доказами тверджень позивача та його представника про те, що позивач ОСОБА_1 діяв у відповідності до п. 15.10 в) ПДР України, який допускає стоянку легкового автомобіля на тротуарі, який поставлено на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
Європейський суд з прав людини у п. 36 рішення в справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 1 липня 2003 року № 37801/97, зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Отже, відповідачами не доведена правомірність рішення головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Сидорчука О.Д., а обставини, викладені у відзиві представника Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві не спростовують доводів позивача у цій частині позовних вимог, оскільки стосуються лише вимог позивача в частині стягнення з Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві коштів, сплачених позивачем якості штрафу.
Вимогами ч. 3 ст. 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині скасування постанови підлягають задоволенню, а тому постанова головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Сидорчука О. Д. про накладення адміністративного стягнення від 22.03.2021 року серії АС №0000070226 на ОСОБА_1 за ч.3 ст. 122 КУпАП підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
Щодо вимоги про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 1501,70 грн. суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, складовими елементами акту завдання шкоди є: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; настання шкоди; причинний зв'язок між вказаними двома елементами; вина завдавача шкоди.
При цьому, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Законом визначено, що обов'язок відшкодувати завдану потерпілому шкоду покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Таким чином, з урахуванням положень статтей 1173, 1174 ЦК України, обов'язок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади виникає саме у держави, а не в органу державної влади, посадовою чи службовою особою якого є особа, чиїми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю завдано шкоди.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №826/12003/16, аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що якщо вимоги про відшкодування шкоди пов'язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір, то такі вимоги підлягають розгляду за нормами КАС України.
Аналогічних висновків дійшов і Цивільний касаційний суд в постановах у справах №761/10730/18 та №725/5833/16-ц.
З матеріалів справи вбачається, що до матеріальної шкоди, яку просить відшкодувати позивач відносяться: оплата послуги евакуації в розмірі 1270 грн. 00 коп.; плата за надання послуг з переказу грошових коштів - 63,50 грн.; оплата вартості зберігання транспортного засобу на спецмайданчику в розмірі 144,00 грн.; плата за надання послуг з переказу грошових коштів 7,20 грн.; комісія за сплату штрафу - 17,00 грн. Вказані витрати підтверджуються копіями квитанцій, які маються у матеріалах справи.
Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що внаслідок прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів серії АС №0000070225 від 22.03.2021 суб'єктом владних повноважень, позивач поніс реальні збитки в сумі 1501,70 грн., а тому вказані вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відтак, слід відшкодувати матеріальні збитки заподіяні позивачу, понесені внаслідок протиправної евакуації та зберіганні та спеціальному майданчику транспортного засобу за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Щодо стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь ОСОБА_1 суму сплаченого штрафу у розмірі 340,00 грн. суд зазначає наступне.
З матеріалів справи, зокрема квитанції №1444573136 від 22.03.2021, вбачається, що позивач сплатив штраф у розмірі 340,00 грн. відповідно до постанови серії АС №0000070225 від 22.03.2021 (код класифікації доходів бюджету № 21081100).
Згідно Переліку кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106, контроль справляння надходжень бюджету (21081100) здійснюють, зокрема, держадміністрації та органи місцевого самоврядування.
В свою чергу, згідно додатку № 9 Бюджету міста Києва на 2021 рік затвердженого рішенням сесії Київської міської ради від 24.12.2020 № 24/24 «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» органом, на який покладено контроль за справлянням надходжень до бюджету міста Києва за кодом класифікації доходів бюджету № 21081100 є Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київради (КМДА).
Відповідно до пункту 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок № 787), передбачено, що у разі повернення помилково зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів до органу Державної казначейської служби України подається подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету за формою згідно з додатком 1 Порядку № 787, разом із заявою платника та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
У випадку повернення платежів, що зараховані до місцевого бюджету, згідно п. 9 Порядку № 787, подання погоджується відповідним місцевим фінансовим органом, шляхом засвідчення підписом керівника, скріпленим гербовою печаткою.
Підсумовуючи вказане вище, суд приходить до висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх порушених прав шляхом стягнення коштів, які він сплатив як штраф за вчинене ним адміністративне правопорушення з рахунків Головного управління Казначейства, оскільки сплачені ним кошти було зараховано до місцевого бюджету, контроль за справлянням яких здійснює Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київради (КМДА). При цьому кошти, які були зараховані до місцевого бюджету можуть бути повернуті Головним управлінням Казначейства з місцевого бюджету за умови подання позивачем документів, визначених у Порядку № 787.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на його користь сплаченого штрафу у розмірі 340,00 грн. слід відмовити.
Стосовно відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
У відповідності до частин першої та третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
У статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У свою чергу, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача ОСОБА_1 в суді здійснював адвокат Царенко Є.П., повноваження якого були підтверджені договором про надання правової допомоги №03/21-031-2 від 23.03.2021 року, ордером на надання правничої допомоги.
Пунктом 3.1 вказаного договору передбачено, що за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар (винагороду) в розмірі 520,00 грн. Остаточна сума гонорару визначається відповідно до сум, визначених в звітах Адвоката про виконання дій та актах прийому передач послуг.
Відповідно Акту прийому-передачі послуг №03/21-031-2/002 від 23.04.2021, адвокатом були виконані наступні послуги: надання усних та письмових консультацій та роз'яснень щодо правових питань, що стосуються справи; збір та паперовий аналіз інформації, документів та матеріалів; складання необхідних процесуальних документів; виконання окремих доручень клієнта; оформлення документів, що стосуються представництва на загальну суму 2799,33 грн.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Таким чином, з огляду на вищевикладене, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом, значимості таких дій у справі, суд вважає можливим стягнути з витрати на надання професійної правничої допомоги на користь позивача ОСОБА_1 у розмірі 2799,33 грн., а також судові витрати, пов'язані з вчиненням з процесуальних дій (комісія банку) в сумі 32,53 грн., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та задоволених вимог.
Відповідно до ст. 139 КАС України судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 25, 72, 77, 78, 286 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Сидорчука Олександра Дмитровича, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та стягнення грошових коштів, - задовольнити частково.
Скасувати постанову головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Сидорчука Олександра Дмитровича серії АС №0000070226 від 22.03.2021 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 122 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 1 501 (одна тисяча п'ятсот одна) гривня 01 копійка.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні 00 копійок, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 799 (дві тисячі сімсот дев'яносто дев'ять) гривень 33 копійки та судові витрати, пов'язані з вчиненням процесуальних дій, у розмірі 32 (тридцять дві) гривні 53 копійки.
У задоволенні позовних вимог до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення коштів у якості штрафу у розмірі 340 грн. відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;
Відповідач 1: Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), код ЄДРПОУ 37405284, місце знаходження: м. Київ, вул. Леонтовича, 6;
Відповідач 2: головний інспектор з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Сидорчука Олександра Дмитровича, місце знаходження: м. Київ, вул. Леонтовича, 6;
Відповідач 3: Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві, код ЄДРПОУ -37993783, місце знаходження: м. Київ, вул. Терещенківська, 11-а.
Суддя О.О. Тиха