Справа №:755/3913/21
Провадження №: 1-кс/755/2503/21
"22" червня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) у складі слідчої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 та особи, яка подала скаргу ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на рішення слідчого від 24.12.2019 про закриття кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.07.2019 за № 12019100040006177, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України, встановив:
Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається
ОСОБА_3 звернувся зі скаргою до слідчого судді цього місцевого суду та з урахуванням уточнених вимог у ході її розгляду судом по суті, відповідно до ст. 26 КПК, виніс на розгляд питання, в порядку ст. 303 КПК України, про скасування постанови слідчого від 24.12.2019 про закриття вказаного кримінального провадження, оскільки, на його переконання, вона винесена без належної перевірки обставин справи, недотримання вимог ст.ст. 9, 25, 110 вказаного Кодексу, а тому просить це рішення скасувати та досудове розслідування відновити в загальному порядку.
Скарга умотивована ураховуючи письмові доводи її автора та пояснення надані ним в суді в ході її розгляду у т.ч. тим, що у заяві про злочин та під час допиту указував на те, що йому погрожували фізичною розправою та що ці погрози він сприймав, як реальні, однак слідчий факт реальності погроз проігнорував.
Тим самим, зауважив, що рішення слідчого не відповідає вимогам ст. 110 КПК щодо умотиваності. Під час досудового розслідування слідвом не було проведено належного комплексу слідчих та процесуальних дій спрямованого на установлення інстини у справі.
У судове засідання слідчий або прокурор будучи повідомленими про нього згідно ст. 135 КПК України, не з» явилися, у зв'язку з чим, слідчий суддя беручи до уваги положення ст.ст. 22, 26 вказаного Кодексу в частині того, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом та норми його ч. 3 ст. 306, яка регламентує, що неявка суб'єкта оскарження не перешкоджає розгляду провадження, з урахуванням строків розгляду скарг даного типу, та ураховуючи отримання судом самих матеріалів закритого кримінального провадження, вважає за можливе, у даному конкретному випадку, перейти до розгляду скарги по суті у відсутність вказаних сторін та дослідивши матеріали судового провадження, приходить до наступного.
Строки звернення зі скаргою, визначені ст. 304 КПК України, на указане рішення слідчого, є дотриманими, так як саму постанову про закриття кримінального провадження заявник отримав тільки у ході розгляду самої скарги в суді по суті, як наслідок відсутні підстави для поновлення строку звернення визначеного ст. 304 КПК.
Скаргу подано уповноваженою на те, особою ураховуючи факт того, ОСОБА_4 був заявником.
Щодо скарги по суті, то слід відмітити, що як убачається з матеріалів судового провадження у Дніпровському УП ГУ НП в м. Києві перебувало вказане кримінальне провадження та за результатами його досудового розслідування постановою слідчого його закрито, у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 не міг сприймати в обстановці, що склалася погрозу, як реальну.
В той же час, слідчий суддя відмічає, що частиною 2 статті 9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Аналогічні положення відображені і у ч. 4 ст. 38 КПК України щодо зобов'язань самого органу досудового розслідування, які вказують, що останній має застосувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.
Згідно ст. ст. 2, 284 КПК України, закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів.
Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обґрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам.
Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість їх у збиранні, перевірці та оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов'язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч. 1 ст. 94 КПК, та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
З положень ст. 83 КПК України слідує, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до вимог ст. 110 КПК України, постанова слідчого про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи.
А тому, слідчий, прокурор під час досудового розслідування, зобов'язаний детально та всебічно перевірити доводи особи, що подала таку заяву.
Згідно ч. 2 ст. 91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Адже, практика ЄСПЛ що до проведення ефективного офіційного розслідування кримінальних права є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які Суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування … має бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз тощо. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановлення причини … або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (див. рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України», «Мута проти України», «Карабет та інші проти України»).
В рішенні ЄСПЛ у справі «Бучинська проти України» Суд констатував факт того, що не може дійти висновку, що органи влади зробили усе від них залежне для забезпечення оперативного та всебічного вжиття заходів для збору доказів, встановлення місцезнаходження та притягнення до відповідальності винних (див. рішення у справі «Бучинська проти України» заява № 35493/10 від 30.04.2015, п. 49), бо за потреби зростаючих високих стандартів у сфері захисту прав людини та основоположних свобод, неминуче вимагається більша рішучість при оцінці порушень основоположних цінностей демократичного суспільства (див. рішення у справі «Сельмуні проти Франції, заява № 235803/94, параграф 95, «Нечипорук і Йонкало проти України», заява № 42310/04, параграфи 148, 149), оскільки тягар доведення можна покласти на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини, заява № 21986/93, п. 100, «Нечипорук і Йонкало проти України», заява № 42310/04, параграф 150).
При оцінці того, чи дотриманні вказані стандарти слід виходити з того, що ЄСПЛ у справі «Ушаков та Ушакова проти України» 18 червня 2015 року указує на те, що Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Більше того, слід нагадати, що під час провадження на підставі Конвенції неухильно застосовується принцип affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження).
У цьому випадку, приймаючи рішення про закриття кримінального провадження слідством не було ураховано того, що як зауважив ВС в постанові від 27 лютого 2018 року в справі № 707/1261/15-к для кваліфікації дій за статтею 129 КК проміжок часу, протягом якого існують реальні підстави побоюватися здійснення погрози, не має значення, як і та обставина, що згодом підстави побоюватися здійснення погрози зникли. Також не впливає на кваліфікацію цього злочину наявність чи відсутність дійсного наміру обвинувачених позбавити потерпілих життя, а також - реальної можливості здійснити погрозу.
Індивідуальній реакції потерпілого на погрозу не може надаватися вирішальне значення при визначенні того, чи існували реальні підстави побоюватися здійснення погрози. Така індивідуальна реакція, хоча і не може залишатися поза увагою, але її значення має оцінюватися в сукупності з іншими обставинами в контексті конкретної справи.
Рішення про закриття кримінального провадження не містить у собі оцінки індивідуальній реакції потерпілого на погрозу в сукупності з іншими обставинами в контексті обставин цієї конкретної справи.
В рішенні тільки саме цитуються (не налізуються) показання свідка ОСОБА_5 , однак рішення не містить їх оцінки у порівнянні та співставленні з показаннями потерпілого та іншими матеріалами справи в їх сукупності.
При цьому, Суд ураховує факт того, що індивідуальній реакції потерпілого на погрозу не може надаватися вирішальне значення при визначенні того, чи існували реальні підстави побоюватися здійснення погрози, однак відмічає, що у разі, коли слідство надходить висновку щодо того, що були відсутні реальні підстави побоюватися певних погроз слідство має навести в своєму процесуальному рішенні (1) усі здобуті докази, (2) детально розкрити їх зміст; (3) співставити між собою у питанні того, з яких підстав певні погрози є реальними, а з яких ні, та яким доказом такий висновок обумовлюється.
Тим самим, слідство допустило такий недолік розслідування, який створює небезпеку недотримання стандарту ефективного офіційного розслідування, що є неприйнятним.
Висловлені у постанові доводи слідчого не можливо, у цей період, сприйняти, як такі, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Також, вказане свідчить про те, що особа, яка подала цю скаргу стверджуючи про невідповідність постанови вимогам ст. 110 КПК України довела це твердження (принцип affirmanti incumbit probatio - той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження).
Адже, у справі «Сергій Шевченко проти України» від 4 квітня 2006 року ЄСПЛ дійшов висновку про порушення обов'язку держави-відповідача відповідно до Конвенції в зв'язку з не проведенням ефективного та незалежного розслідування.
В справі «Юрій Ілларіонович Щокін проти України» від 3 жовтня 2013 року ЄСПЛ визнав порушення статті 3 конвенції в її процесуальному аспекті, оскільки держава не провела повного та ефективного розслідування всіх обставин справи.
Як наслідок, Суд нагадує, що тільки те розслідування, яке проводиться безстороннім органом влади, та яке є швидким, ретельнім та відкритим має вважатися ефективним (рішення ЄСПЛ у справах «Чумак проти України» від 19 травня 2016 року, «Гонгадзе проти України» від 8 листопада 2005 року, «Кац та інші проти України» від 18 грудня 2008 року).
За таких обставин, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язкувважає, що скарга підлягає задоволенню з цього питання, а постанова слідчого скасуванню для відновлення досудового розслідування та його проведення у загальному порядку.
При цьому, слідчий суддя, виходячи з ч. 5 ст. 40 КПК України, позбавлений змоги надати конкретні вказівки (зобов'язання) слідчому у провадженні на здійснення конкретних слідчих дій, адже останній є самостійним у своїй процесуальній діяльність, а слідчий суддя наділений лише правом судового контролю та оцінки зібраних слідством доказів на етапі розслідування, однак він не може переймати на себе функції слідства (п. 18 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 22 КПК України), однак слідчий суддя вважає за необхідне роз'яснити, що слідство зобов'язане провести у провадженні такий комплекс дій, який би не залишав місце сумнівам, а зроблені ним висновки випливали б зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, а не ґрунтувались на припущеннях.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-307, 36-372, 376 КПК України, Суд постановив:
скаргу - задовольнити.
Постанову слідчого СВ Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_6 від 24.12.2019 про закриття кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.07.2019 за № 12019100040006177, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України, скасувати.
Ухвала оскарженню не підлягає та є обов'язковою до виконання на всій території України.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 17:55 год. 22.06.2021.
Слідча суддя Оксана БІРСА