Справа № 755/12168/20
"17" червня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд)
у складі головуючої судді ОСОБА_1 одноособово,
за участю
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
та сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.08.2020 за № 12020100040004671 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, непрацюючого, одруженого, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 259 Кримінального Кодексу України (далі - КК),
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_4 07.08.2020 перебував за адресою: м. Київ, вул. Євгенія Сверстюка, 19, де у нього раптом виник злочинний умисел, спрямований на завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, який загрожує загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, а саме: замінування приміщення банку «Приватбанк», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Є. Сверстюка, 19.
Використовуючи радіоелектронний засіб ІМЕІ: НОМЕР_1 , з абонентського номера ТОВ «лайфселл» НОМЕР_2 , зателефонував на спецлінію « 102» та повідомив про те, що у відділенні банку «Приватбанк», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Є. Сверстюка, 19. відбудеться вибух, при цьому здійснив завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, що загрожує безпеці громадян та знищенню чи пошкодженню об'єктів власності.
Завідомо неправдиве повідомлення ОСОБА_4 призвело до того, що для запобігання вибуху були безпідставно задіяні сили та засоби Дніпровського УП ГУНП України в м. Києві, Державної пожежно-рятувальної частини Дніпровського району м. Києва, відділу вибухотехнічних досліджень НДЕКЦ ГУМВС України в м. Києві та відділу кінологічної служби ГУМВС України в м. Києві, внаслідок чого було дезорганізовано роботу вказаних служб та підрозділів по виконанню покладених на них законом обов'язків.
Як наслідок, цими злочинними діями ОСОБА_4 , було спричинено тяжкі наслідки, які виразились у повідомленні неправдивої інформації про загрозу вибуху, з хуліганських мотивів з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, було спричинено матеріальних збитків, які виразились у тривалому порушення громадського порядку та породило чутки та паніку серед населення, та призвело до безпідставного відволікання та застосування додаткових сил і засобів для перевірки вказаного повідомлення.
Вказаних висновків Суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, яка будучи допитаним в судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому.
Так, указав, що дійсно за наведеного у вироку алгоритму учинив завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху.
Останній також виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив Суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального проступку, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.
Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України, за вище встановлених обставин.
При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, Суд уважає, установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.
При кваліфікації дій обвинуваченого Суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Частиною першою ст. 259 КК України передбачено відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.
З об'єктивної сторони злочин характеризується єдиною обов'язковою ознакою - суспільно небезпечною дією, яка полягає у завідомо неправдивому повідомленні про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.
Злочин є закінченим з моменту, коли неправдиве повідомлення, яке стосується здійснення в майбутньому загально небезпечних дій і є завідомо неправдивим, будь-яким способом (усно, письмово, телефоном, по радіо, від свого імені чи анонімно) доведене до широкого кола осіб чи повідомлене хоча б одній особі з тим, щоб воно набуло подальшого поширення (див. постанову колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 20.05.21 у справі № 935/2308/19).
Суб'єктивна сторона даного злочину характеризується прямим умислом. При цьому особа точно, достовірно знає, що поширена нею інформація є неправдивою, розуміє, що такі повідомлення викликають обстановку страху у населення, порушують громадську безпеку. Тим самим винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкоди громадській безпеці та бажає настання таких наслідків. Коли винний прагне дезорганізувати діяльність підприємства, установи, організації, викликати паніку - він діє з прямим умислом (див. постанову колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 27.06.19 у справі № 727/728/17).
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, Суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 259 КК України, оскільки він вчинив завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, що загрожує безпеці громадян та пошкодження об'єкту власності.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, обставинами, що пом'якшують покарання є
? щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.
Адже, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к).
Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених нею дій та осуд своєї поведінки;
? активне сприяння розкриттю кримінального проступку, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не установлено.
Також, Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, стан здоров'я, спосіб життя (див. дані установочної частини цього рішення), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: класифікацію за ст. 12 КК, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті 259 КК України у виді позбавлення волі, зі звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов'язків з числа визначених його ст. 76 КК, оскільки Суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, сприймалося б як жорстоке поводження.
Щодо речового доказу - радіоелектронного засобу ІМЕІ: НОМЕР_1 , то його слід на підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України конфіскувати у власність держави.
Адже, відповідно до відповідно до приписів статті 96-1 КК спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення зокрема умисного злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, а отже спеціальна конфіскація, за наявності підстав для цього, підлягає застосуванню до речових доказів у кримінальному провадженні щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК.
Згідно з вимогами пункту 4 ч. 1 ст. 96-2 КК названий захід підлягає застосуванню у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби або знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Тобто, юридичною підставою для застосування судом спеціальної конфіскації є норми статей 96-1, 96-2 КК, а не санкції статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Так як спеціальна конфіскація не входить до переліку кримінальних покарань, визначеного ст. 51 КК, та рішення про неї згідно з ч. 4 ст. 374 КПК приймається разом з рішеннями щодо речових доказів і документів, а тому її належить вважати спеціальною формою розпорядження грошима, цінностями та іншим майном (див. постанову від 17 грудня 2019 року в справі №185/6228/18 ККС ВС).
Відповідно ж до ч. 9 ст. 100 КПК питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
В цій ситуації радіоелектронний засіб ІМЕІ: НОМЕР_1 використовувався обвинуваченим при вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, відповідно підлягає, у силу наведеного, спеціальній конфіскації.
Питання щодо інших речових доказів Суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, Суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 259 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
В силу ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки.
Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
На підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України конфіскувати у власність держави - радіоелектронний засіб ІМЕІ: НОМЕР_1 .
Речові докази: диски з відеозаписами залишити у матеріалах судового провадження.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.
С у д д я Оксана БІРСА