ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/16565/18
провадження № 2/753/3496/21
"08" червня 2021 р.Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Лужецької О.Р.,
при секретарі - Григораш Н.М.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Мустафаєва Р.Н. , Слагіної О.О. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_4 до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «26-і» про визнання договору недійсним
ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «26-і» про визнання недійснимдоговору про надання місця для розміщення рекламного засобу № 8 від 01.10.2016 року.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що нею був отриманий лист від ОСББ «26-і» від 27.12.2017, відповідно до якого позивачу направлено рахунок - фактуру від 24.12.2017 про сплату коштів на виконання умов договору від 01.10.2016 № 8 про надання місця для розміщення рекламного засобу. Крім того повідомлено, що позивач має попередню заборгованість у розмірі 20 850,51 грн. У відповідь на лист позивач повідомила, про те, що ОСОБА_4 ніколи не одержувала та не підписувала договір № 8 від 01.10.2016, тому не має правових підстав для оплати рахунків. Позивач на підставі викладеного просив суд визнати недійсним договір про надання місця для розміщення рекламного засобу № 8 від 01.10.2016 року.
Ухвалою суду від 25.09.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивач усвідомлена, що відповідач передає спільне майно співвласників у користування за плату, а про необхідність укладення повідомлялась листом від 14.09.2016 № 27. Наведені документи свідчать, що позивач підписувала договір або за її дорученням договір підписала інша особа.
Ухвалою суду від 11.09.2020 цивільну справу прийнято до свого провадження суддею Лужецьою О.Р.
Ухвалою суду від 23.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи в судове засідання.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.
Представник відповідача в судовому засіданні визнала, що договір про надання місця для розміщення рекламного засобу № 8 від 01.10.2016 року позивач не підписувала, разом з тим проти задоволення позову заперечувала.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2016 від імені ОСОБА_4 підписано договір про надання місця для розміщення рекламного засобу № 8.
Позивачем до матеріалів справи долучено копію Висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС від 17.09.2018, що проведена на підставі постанови від 21.08.2018 про призначення комплексної судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи документів у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 120171100100008734 від 22.07.2018.
Відповідно до Висновку експерта від 17.09.2018 підпис від імені ОСОБА_4 в графі « ОСОБА_4 » в договорі № 8 про надання місця для розміщення рекламного засобу від 01.10.2016 виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою.
Отже, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу визнання недійсним кредитного договору.
Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, в судовому засіданні було встановлено, що позивач наполягає на тому, що він договір про надання місця для розміщення рекламного засобу № 8 від 01.10.2016 року з відповідачем по справі особисто не підписував, відповідно, істотні умови цього договору не погоджував, тобто у неї було відсутнє волевиявлення на укладення спірного договору.
Разом з цим, у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорено відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 385/344/16.
Враховуючи наведене, спірний договір зазначений позивачем у його позові є неукладеним, а тому у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.
У зв'язку з відмовою від позову судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 77-83, 89, 95, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_4 до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «26-і» про визнання договору недійсним - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА