Справа № 752/16188/19
Провадження № 2/752/1209/21
іменем України
22 березня 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про захист прав споживача, шляхом визнання несправедливим та недійсним умов договору та стягнення страхового відшкодування, -
у серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТзДВ «СК «Оберіг» про захист прав споживача шляхом визнання несправедливими та недійсними умов договору та стягнення страхового відшкодування, в якому просив суд:
- визнати несправедливими та недійсними п. 18.1.2 та п. 22.1.5 договору добровільного страхування № 07-000419 від 15.01.2019 року;
- стягнути з ТзДВ «СК «Оберіг» на його користь страхове відшкодування у розмірі 485 149,20 грн.;
- вирішити питання судових витрат.
Свої вимоги мотивував тим, що між ним та ТзДВ «СК «Оберіг» 15.01.2019 року було укладено договір добровільного страхування№ 07-000419 транспортного засобу - легкового автомобіля Kia Sportage, 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 терміном дії з 16.01.2019 року по 15.01.2020 року.
08.05.2019 року близько 12 год. 30 хв. на вул. Франка, буд. 14 у м. Богуслав сталась дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу. Вчинивши всі необхідні дії, передбачені договором страхування, та подавши відповідні документи, отримав відмову у виплаті страхового відшкодування з посиланням на п. п. 18.1.2, 22.1.5 договору: неповідомлення страховика протягом 60 хвилин з моменту настання події.
Тому, вважав, що вказані умови договору несправедливими через наявний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін, тобто має місце порушення Закону України «Про захист прав споживачів», через що вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 06.09.2019 року відкрито провадження у справі з розглядом в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.12.2019 року (а.с. 33).
09.12.2019 року підготовче засідання відкладено на 30.03.2020 року (а.с. 52-53).
30.03.2020 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 17.08.2020 року (а.с. 55).
Ухвалою від 17.08.2020 року підготовче провадження у справі закрито, призначено судовий розгляд на 25.01.2021 року (а.с. 61).
25.01.2021 року розгляд справи відкладено на 22.03.2021 року (а.с. 66-67).
11.11.2019 року до суду надійшов відзив на позов, в якому ТзДВ «СК «Оберіг» проти позову заперечило та просило відмовити у його задоволенні за безпідставністю та недоведеністю. Вказало, що позов є передчасним, оскільки позивач не звертався до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, а лист, надісланий позивачу за вих. № 07-000419/1 від 21.05.2019 року не є затвердженим рішенням, прийнятим страховиком, про відмову у виплаті страхового відшкодування, а є листом, що звертає увагу позивача на окремі умови договору страхування, що можуть стати підставою для відмови у виплаті.
Крім того, зазначило про недоведеність вимог позивача щодо несправедливості та недійсності окремих пунктів договору страхування є не зрозумілим, оскільки позивач був повністю ознайомлений з його умовами, погодився з ними і як наслідок підписав договір. До того ж це не перше ДТП за участю позивача, і останнім було виконано умови договору, зокрема, оспорюваного п. 18.1.2, та в подальшому отримано страхове відшкодування (а.с. 37-39).
09.12.2019 року позивачем була подана відповідь на відзив, в якій останній, посилаючись на відсутність обґрунтованих доводів відповідача, просив позов задовольнити в повному обсязі (а.с. 44-46).
В судовому засіданні представник позивача - Чорний О.В. позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі.
Відповідач, будучи в установленому порядку повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, явку представника не забезпечив. Від представника відповідача - адвоката Стецюри О.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю детального ознайомлення з матеріалами справи. Заяв про розгляд справи за його відсутності від нього не надходило. Проте, враховуючи тривалість перебування справи на розгляді та те, що договір про надання правничої допомоги між відповідачем та адвокатом Стецюрою О.В. укладено 17.02.2021 року, остання мала достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи, тому причину неявки відповідача у судове засідання суд вважає неповажною, оскільки на даний час конкретних підстав, що унеможливлюють його явку до суду, останнім не наведено.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Заслухавши представника позивача, котрий не заперечував проти розгляду справи за відсутності відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Предметом позову є вимога позивача про визнання недійсним п. 18.1.2. розділу 18 «Дії страхувальника у разі настання події, що має ознаки страхового відшкодування» та п. 22.1.5 розділу 22 «Причини відмови у виплаті страхового відшкодування, виключення із страхових випадків і обмеження страхування» договору добровільного страхування наземного транспорту № 07-000419 від 15.01.2019 року з тих підстав, що спірні пункти не відповідають вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Судом встановлено, що 15.01.2019 року між ТзДВ «СК «Оберіг» та ОСОБА_1 був укладений договір добровільного страхування добровільного страхування наземного транспорту № 07-000419, за яким було застраховано, зокрема, автомобіль Kia Sportage, 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 8-12).
Відповідно до розділу 6 договору страховим випадком за договором є подія, зокрема, дорожньо-транспортна пригода.
Підпункт 18.1.2. п. 18.1 розділу 18 «Дії страхувальника у разі настання події, що має ознаки страхового відшкодування» визначено, що у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страхувальник зобов'язаний безпосередньо з місця події протягом 60 хвилин з моменту її настання повідомити про це страховика.
Підпункт 22.1.5 п. 22.1 розділу 22 «Причини відмови у виплаті страхового відшкодування, виключення із страхових випадків і обмеження страхування» визначає, що підставою для відмови страховика здійсненні виплати страхового відшкодування є невиконання страхувальником вимог п. 18.1.2.
Статтею 626 ЦК України визначено, що Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Договір страхування повинен містити, в тому числі строк дії договору; причини відмови у страховій виплаті; підписи сторін.
Відповідно до ст. 998 ЦК України, ст. 29 Закону України «»Про страхування» договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом. Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку. Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
За ст. 998 ЦК України договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом.
Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: 1) його укладено після настання страхового випадку; 2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.
Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 982 ЦК України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Договір страхування повинен містити зокрема умови про причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
Відповідно до положень ст. 4 ЦПК України кожна особа має право, в порядку встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Посилаючись на недійсність оспорюваних пунктів договору, позивач зазначає про їх несправедливість та істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків, проте, останнім не доведено наявності в умовах оспорюваних пунктів договору істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, тому надходить до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
При цьому суд виходить з того, що сторони добровільно погодились на вказані умови договору, вільно підписали договір. Крім цього, позивач не позбавлений був можливості ознайомитися із змістом договору, та в разі непогодження з окремими його умовами навести свої судження чи заперечення, запропонувати інші умови чи відмовитись від підписання цього договору.
Таким чином, позивачем не надано доказів порушення вимог ст ст. 215, 203 ЦК України, з якими закон пов'язує можливість визнання договору чи його частин недійсними.
Крім того, згідно п. 1 ч. 1 ст. 991 ЦК України передбачено, що страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;
При цьому, ч. 2 ст. 991 ЦК України визначено, що договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.
Поряд із тим, за приписами ст. 26 Закону України підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є:
1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;
2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;
4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
6) інші випадки, передбачені законом.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.
Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку. Негативний фінансовий стан страховика не є підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відшкодування страхувальнику.
Отже, наведені приписи законодавства не містять обмежень чи заборони щодо включення до умов договору страхування такої підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат, як повідомлення безпосередньо з місця події протягом 60 хвилин з моменту її настання про це страховика.
Враховуючи все вищевикладене, позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваних пунктів договору недійсними.
Також, предметом позову є вимога позивача про стягнення з ТзДВ «СК «Оберіг» на його користь страхового відшкодування у розмірі 485 149,20 грн.
Судом встановлено, що відповідно до розділу 19 «Перелік документів, які підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків» укладеного між сторонами 15.01.2019 року договору добровільного страхування добровільного страхування наземного транспорту № 07-000419, для підтвердження настання страхового випадку та права на отримання страхового відшкодування страхувальник зобов'язаний надати страховику наступні документи, зокрема, письмові повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку та заяви про виплату страхового відшкодування (встановлених страховиком зразків).
З дня одержання всіх необхідних документів, що підтверджують факт настання страхового випадку і розмір збитків, страховик протягом 10 робочих днів приймає одне з наступних рішень: визнає подію страховим випадком та приймає рішення про виплату страхового відшкодування, про що складає страховий акт; приймає рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, про що письмово з обґрунтуванням причин відмови, повідомляє страхувальника протягом 10 робочих днів з дня прийняття такого рішення; приймає рішення про відстрочення прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, про що письмово повідомляє страхувальника протягом 10 робочих днів з дня прийняття такого рішення.
З матеріалів справи вбачається, що 10.05.2019 року позивач подав відповідачу повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку, пояснення від 21.05.2019 року до повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку (а.с. 40, 41).
Із заявою про виплату страхового відшкодування позивач не звертався. Вказане позивачем не заперечно.
Посилання позивача на те, що саме страховик має своїм обов'язком оформити всі необхідні документи для виплати страхового відшкодування і має повідомити страхувальника про необхідність їх подання, судом оцінюються критично та не приймаються до уваги через те, що носять характер припущень, та спростовуються умовами укладеного між сторонами договору, котрий є чинним, тому є обов'язковим для виконання сторонами.
Листом про наявність підстав для відмови вих. № 07-000419/1 від 21.05.2019 року страхова компанія повідомила позивача про те, що отримала документи щодо настання події, що може бути визнана страховим випадком, та зазначила про те, що згідно умов договору страхування № 07-000419 від 15.01.2019 року страховик не може здійснити виплати страхового відшкодування та має підстави відмовити у виплаті страхового відшкодування, враховуючи положення п. п. 18.1.2, 22.1, 22.1.3, 22.1.5, 22.1.6, 22.1.9, 22.1.10 договору страхування.
У листі страхова компанія також зазначила про отримані відомості від страхувальника та додатково повідомила про те, що виявлені розбіжності та недостовірні відомості під час телефонного та письмового повідомлення спонукають компанію до всебічного розслідування факту, обставин та причин настання зазначеної події, у зв'язку із чим компанія змушена звернутись до спеціалістів, опитати свідків, проаналізувати місце події, використати записи відеокамер. Вказала, що зі всіх питань позивач може звернутись до компанії письмово (а.с. 15).
Враховуючи вказане вище, суд в цілому погоджується з міркуваннями відповідача про передчасність звернення позивача з даним позовом до суду, оскільки на момент пред'явлення позову відповідач, вирішуючи питання про виплату страхового відшкодування позивачу, діяв у спосіб та у межах строків, визначених договором страхування.
Проаналізувавши вказане вище суд приходить до висновку про те, що відповідачем не оспорювалось та не було порушено право позивача на відшкодування заподіяної внаслідок ДТП шкоди, а тому в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування, також слід відмовити.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачем, а тому в слід відмовити.
Судовий збір відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76-89, 258, 259, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про захист прав споживача, шляхом визнання несправедливим та недійсним умов договору та стягнення страхового відшкодування- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.С. Хоменко