про відмову у видачі судового наказу
"22" червня 2021 р. Справа № 916/1721/21
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Малярчук І.А.,
розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський хлібозавод №4» (65078, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 14, каб.№1) про видачу судового наказу про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 50025,37грн.,
16.06.2021р. за вх.№1787/21 до суду від ТОВ «Одеський хлібозавод №4» надійшла заява про видачу судового наказу про стягнення із ФОП ОСОБА_1 50025,37грн., де 36005,02грн. основного боргу, 1543,77грн. пені, 328,48грн. три проценти річних, 1346,59грн. інфляційних втрат, 10801,51грн. штраф.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.
Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу. Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (п.1 ч.1, ч.2 ст.152 ГПК України).
Згідно п.4 ч.3 ст.150 ГПК України до заяви про видачу судового наказу додаються документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).
В обґрунтування заявленого товариство послалось на те, що за договором поставки №ОД-112545 від 01.05.2020р. поставило підприємцю в період з 07.09.2020р. по 17.05.2021р. товар на загальну суму 56005,02грн. Також заявник вказав, що боржником здійснено часткову оплату вказаного товару на суму 20000грн.
Так, заявник вказав на здійснення ним поставки товару з вересня 2020р., тоді як ТТН за вересень та жовтень до заяви не додав.
Не подано заявником і платіжних документів або банківських виписок, що підтверджують факт проведення боржником оплати 20000грн.
В підтвердження заявленого товариство подало до суду копії товарно-транспортних накладних, частина з яких взагалі не містить підпису одержувача товару чи підписана не підписом ОСОБА_1 (підпис не відповідає проставленому на договорі №ОД-112545 від 01.05.2020р.).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 4, 5 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
Ані договір №ОД-112545 від 01.05.2020р., ані додані да заяви докази не містять підтвердження про надання боржником іншим особам повноважень на отримання від імені боржника товару.
Звідси, до заяви товариством не подано доказів оформлення ТТН, які подано на підтвердження факту поставки, у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»
Суд враховує, що в постановах Верховного Суду від 19.04.2018р. у справі №905/1198/17 та від 05.03.2019р. у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто, має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Наразі, подані до заяви акти звірки не підтверджені первинними документами - ТТН. За умови неподання заявником доказів проведення оплати із тих ТТН, що оформлені належним чином неможливо встановити чи існує заборгованість, та в якій сумі. Звідси, також неможливо встановити, чи правомірно нараховано заявником суми пені, штрафу, інфляційних та процентів.
За таких обставин, суд доходить висновку про те, що заявником не доведено суду наявності права вимоги до боржника у сумі 50025,37грн., через що у суду наявні підстави для відмови ТОВ «Одеський хлібозавод №4» у видачі судового наказу.
До того ж, суд роз'яснює заявнику, що початок обліку пені слід здійснювати з моменту початку прострочення відповідного платежу, а також те, що строк позовної давності для стягнення пені не є тотожним періоду її нарахування, що визначений законодавцем у ч.6 ст.232 ГК України.
Крім того, суд звертає увагу заявника на те, що він не позбавлений права на звернення до суду із відповідними вимогами в порядку загального позовного провадження.
Керуючись п.1 ч.1 ст.152, ст.234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Одеський хлібозавод №4» 65078, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 14, каб.№1) у видачі судового наказу за заявою від 16.06.2021р. за вх.№1787/21 про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 50025,37грн.
2. Повідомити заявника, що відповідно до ч.1 ст.153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
3. До уваги заявника, згідно ч.2 ст.151 ГПК України, у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
4. У відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України ухвала набирає законної сили 22.06.2021р. та згідно ч.2 ст.254, п.1 ч.1 ст.255 ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя І.А. Малярчук