21 червня 2021 року Справа № 915/469/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ткаченко О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» (61003, м.Харків, пр.Московський, буд.10/12, код ЄДРПОУ 14078902)
до відповідача: Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча
компанія «Енергоатом»
(01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661)
в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція»
Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
(55001, Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ; ідентифікаційний код 20915546)
про: стягнення заборгованості у загальному розмірі 190621,52 грн.,
встановив:
09.04.2021р. позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості у загальній сумі 190621,52 грн., з яких: 138096,0 грн. основного боргу, 22896,72 грн. штрафу, 14200,55 грн. пені, 3501,09 грн. 3% річних та 11927,16 грн. втрат від інфляції.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору на авторський нагляд від 20.03.2020р. №10967/20/18-123-08-20-06221 в частині своєчасних розрахунків за виконані позивачем роботи з авторського нагляду на виконання робіт з реконструкції та технічному переозброєнню енергоблоку №2 на Южно-Українській АЕС по заходам, згідно тем, на які розроблена проектна документація АТ ХІ «Енергопроект» та по яким плануються виконання реконструктивних робіт у 2020 році.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2021р., справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/469/21 та визначено головуючим у справі суддю Ткаченко О.В.
Ухвалою суду від 14.04.2021р. було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами.
06.05.2021р. від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач повідомляє суду, що дійсно, між сторонами був укладений договір від 20.03.2020р. №10967/20/18-123-08-20-06221 на виконання проектних робіт на тему «Авторський нагляд за виконанням робіт з реконструкції та технічному переозброєнню енергоблоку №2 на ЮУ АЕС по заходам, згідно тем на які розроблена проектна документація АТ ХДІ «Енергопроект» та по яким плануються виконання реконструктивних робіт у 2020 році». Вартість робіт за даним договором складає 489096,0 грн. Акт №3 від 21.12.2020р. про виконані роботи надійшов до відповідача та був направлений до бухгалтерії, однак наразі з огляду на відсутність достатнього фінансування, у підприємства виник значний обсяг невиконаних зобов'язань перед контрагентами та були допущені порушення строків виконання зобов'язань за договорами, в т.ч. за даним договором. Відповідач зазначив, що його вини у порушенні зобов'язання за договором немає, таким чином, вина, як підстава для відповідальності відповідно до норм ст. 614 Цивільного кодексу України, відсутня.
Також відповідач надав суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, в якому відповідач зазначає наступне: заявлена сума у розмірі 10000,0 грн. за професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності; вартість адвокатських послуг має неспівмірний розмір з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт4; опис виконаної правничої допомоги є завищеним за кількістю витраченого часу адвокатом; наявна мінімальна кількість підготовлених документів, як подані до справи; проведено мінімум аналітичної роботи адвоката; втрати на правову допомогу неспівмірні зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на визначення відповідних робіт, надані послуги, ціною позову, зазначенням справи для сторони; відповідний публічний інтерес до справи. На підставі викладеного, відповідач просить зменшити витрати на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонам до 1000,0 грн.
Окрім цього, відповідач надав суду клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому просить суд зменшити розмір стягуваної неустойки на 90% мотивуючи це тяжким фінансовим становищем, тим, що відповідач не ухиляється від сплати суми основної заборгованості та зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань.
24.05.2021р. від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що відповідачем у відзиві не зазначено, що він заперечує проти позову або не визнає факт здачі-прийняття робіт за спірним договором. Стосовно твердження відповідача щодо незастосування норм ст.614 Цивільного кодексу України, позивач зазначає, що вказана норма передбачає презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання. Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно з ст. 617 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками. Також позивач зазначає, що до предмету спору входить стягнення основної суми боргу (оплата фактично виконаних робіт), що не є відповідальністю розумінні глави 51 Цивільного кодексу України. Окрім цього позивач зазначає, що заявлені штрафні санкції не є джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача, а мають стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання. Також позивач зазначив, що має намір у межах строків, встановлених ГПК України, надати докази, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом даної справи.
07.06.2021р. від позивача до суду надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій відповідач зазначив, що протоколом погодження розміру гонорару від 01.04.2021р. до договору №01-21 від 20.01.2021р. сторони погодили, що гонорар адвоката за правову допомогу у даному спорі є фіксованим та складає 5000,0 грн. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду відповідні докази.
Станом на час розгляду справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.
За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ст. 252 ГПК України).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
12 лютого 2020 року між Державним підприємством Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція», як замовником, та акціонерним товариством «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект», як виконавцем, був укладений договір на авторський нагляд, відповідно до умов якого виконавець зобов'язався здійснювати авторський нагляд відповідно до «Настанови щодо проведення авторського нагляду за будівництвом» ДСТУ-Н Б А.2.2-11:2014, замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання за темою «Авторський нагляд за виконанням робіт з реконструкції та технічному переозброєню енергоблоку №2 на Южно-Українській АЕС по заходам, згідно тем, на які розроблена проектна документація АТ ХІ «Енергопроект» та по яким плануються виконання реконструктивних робіт у 2020 році» (п.п.1.1).
Умовами п.2.1 договору його учасники узгодили, що вартість робіт на здійснення авторського нагляду за договором зазначена у протоколі погодження договірної ціни (додаток №3) і визначена на підставі кошторису №1 (додаток №4), що є невід'ємними частинами цього договору, складає 489096,0 грн. з ПДВ.
Оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 45 календарних днів з дати підписання акта здачі-приймання виконаних робіт, за умови реєстрації виконавцем податкової накладної в ЄРПН (п.2.4 договору).
Відповідно до умов п.4.2 договору, замовник протягом 15 календарних днів з моменту отримання актів здачі-приймання виконаних робіт розглядає надані документи, оформляє зі свого боку і направляє виконавцю один примірник підписаного акту або мотивовану відмову від прийомки робіт.
Договір вступає в силу моменту його підпису обома сторонами та скріплення печаткою. Термін дії договору до 30 березня 2021 року. (п.9.1 договору).
На виконання умов договору, позивач виконав роботи по етапу №2 на загальну суму 189000,0 грн. з ПДВ, на підтвердження чого був складений акт №2 здачі-приймання виконаних робіт від 29.07.2020р. (а.с.17).
Даний акт підписаний обома сторонами без заперечень та зауважень.
На підтвердження господарської операції позивач склав податкову накладну від 29.07.2020р. №33, яку зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 15.09.2020р. (а.с.18-20).
В подальшому, позивач виконав роботи по етапу №3 на загальну суму 138096,0 грн. з ПДВ, на підтвердження чого був складений акт здачі-приймання виконаних робіт від 21.12.2020р. (а.с.21).
Даний акт підписаний обома сторонами без заперечень та зауважень.
На підтвердження господарської операції позивач склав податкову накладну від 21.12.2020р. №9, яку зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 28.12.2020р. (а.с.18-20).
Відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, за виконані позивачем роботи розрахувався частково, сплативши 189000,0 грн., що підтверджується копією банківської виписки від 16.03.2021р. (а.с. 25).
Залишок боргу за виконані позивачем роботи складає 138096,0 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з приписами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За нормами статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати в тому числі з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
На підставі ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, а також статті 193 Господарського кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч.1 ст.901 та ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Станом на дату розгляду справи, відповідач не надав суду доказів, що спростовують твердження позивача або доказів сплати заборгованості за спірним договором.
Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача основного в сумі 138096,0 грн. є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Посилання ж відповідача у відзиві на наявність фінансової кризи та відсутність вини підприємства, як підстави для відповідальності, відхиляються судом.
Відповідно змісту ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
На переконання суду, Відокремлений підрозділ «Южно-Українська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов'язаннями.
Окрім суми основного боргу, позивач відповідно до умов п.5.2 договору, нарахував та просить суд стягнути з позивача пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у загальному розмірі 14200,55 грн. та штраф в сумі 22896,72 грн.
А також в силу приписів ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача втрати від інфляції у загальному розмірі 11927,16 грн. та 3% річних в сумі 3501,09 грн.
Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та процентів річних, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд відмічає, що інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних.
За перевіркою суду, позивач нарахування інфляційних втрат та процентів річних виконав правильно, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно заявлених позивачем до стягнення сум пені та штрафу суд зазначає таке.
За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
За змістом п. 5.2 укладеного між сторонами договору за порушення строків оплати виконаних робіт замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 7% від вартості простроченого платежу. Якщо порушення строків оплати виконаних робіт продовжується понад тридцяти днів, замовник сплачує додатковий штраф у розмірі 7% від вартості неоплаченої в строк роботи.
Таким чином на підставі статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України та положень Договору позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф.
За перевіркою суду позивачем суми пені та штрафу розраховано правильно.
Разом із тим, суд зауважує, що відповідач у відзиві заявляв клопотання про зменшення розміру стягуваної пені та штрафу на 90%, мотивоване настанням кризової економічної ситуації, відсутністю вини підприємства у порушенні зобов'язання. Також Відокремлений підрозділ «Южно-Українська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» просить суд взяти до уваги, що відповідач не ухиляється від сплати суми основної заборгованості, а в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків, внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань за Договором.
На підтвердження обставин для зменшення неустойки відповідачем подано суду баланс (звіт про фінансовий стан) на 30.09.2020р. та на 31.12.2020р.
Позивач заперечив проти зменшення неустойки з підстав, зазначених у відповіді на відзив (вх. № 7781/21 від 24.05.2021р.).
Розглянувши подане клопотання відповідача, дослідивши та оцінивши подані у справу докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17 та у постанові від 15.05.2018 року справі 905/2009/17.
Отже, з наведених норм випливає, що зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань. Таке зменшення не є обов'язком суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18.
Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 року з останніми змінами вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Дослідивши подані суду докази, проаналізувавши правові позиції сторін, врахувавши, що відповідач є державним підприємством, а позивач є акціонерним товариством, 50, 000049 % у статутному капіталу якого належить Державі Україна, врахувавши наведені позивачем у відповіді на відзив обставини, врахувавши збалансованість інтересів сторін, причини та строк прострочки платежів, а також те, що відповідач визнає наявність заборгованості у спірних правовідносинах та зазначає про її непогашення саме внаслідок кризової економічної ситуації, захист майнових прав позивача та компенсацію за порушення грошового зобов'язання шляхом стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, відсутність доказів на підтвердження завдання збитків позивачу внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (залучення кредитних коштів зі сплатою процентів тощо) або погіршення матеріального стану товариства у зв'язку з порушенням відповідачем умов спірного договору, а також враховуючи, що застосування штрафних санкцій спрямоване на стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013; постанова КГС ВС від 10.04.2019 № 905/1005/18), суд вважає за можливе клопотання відповідача задовольнити частково та зменшити розмір штрафних санкцій на 50 %, що на переконання суду є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі. За такого, суд встановлює розмір належної до стягнення пені - 7100,0 грн. (50% правомірно заявленого розміру) та штрафу - 11448,36 грн. (50% правомірно заявленого розміру).
З урахуванням наведеного, у стягненні іншої частини пені у розмірі 7100,0 грн. (50% правомірно заявленого розміру) та штрафу у розмірі 11448,36 грн. (50% правомірно заявленого розміру) належить відмовити.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, відомості про розподіл судових витрат.
Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, відомості про розподіл судових витрат.
Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим, відповідно до п.4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Крім того, відповідно до положень п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
Таким чином, судовий збір у даний справі підлягає покладенню на відповідача у повному обсязі.
Що ж до розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Позивачем, крім судового збору, заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,0 грн.
Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У даній справі позивачем у повній заяві заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,0 грн.
Однак в подальшому позивачем заявлено до відшкодування з відповідача 5000,0 грн витрат на правову допомогу.
Як встановлено судом за матеріалами господарської справи № 915/235/21 позивачем подано до суду докази витрат на професійну правничу допомогу, а саме:
- копія Договору про надання правової допомоги від 20.01.2021р., укладеного між АТ «Харківський науково-дослідний та проектно конструкторський інститут «Енергопроект» та адвокатом Барчук Алєсею Вікторівною;
- копія протоколу погодження розміру гонорару адвоката за надання правової допомоги за договором №01-21 від 20.01.2021р., з якого вбачається, що сторони узгодили, що гонорар адвоката за правову допомогу у спорі клієнта із ВП «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення заборгованості за договором №10967/20/18-123-08-20-06221 від 20.03.2020р. в суді першої інстанції є фіксованим у розмірі 5000,0 грн., що складає 3,6% від суми основного зобов'язання за вказаним договором;
- копія акту про надання правової допомоги №8 від 03.06.2021р., відповідно до якого адвокат надав клієнту правову допомогу, а клієнт прийняв надану правову допомогу згідно з переліком, сума гонорару складає 5000,0 грн.
Суд вважає за необхідне відмітити, що згідно ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як уже було наведено вище, відповідач надав суду клопотання про зменшення розміру витрат на оплату професійної правничої допомоги, в якому заявник просить в частині стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЮУ АЕС на користь АТ «Харківський науково-дослідний та проектно конструкторський інститут «Енергопроект» витрат на професійну правничу допомогу зменшити до 1000,00 грн. Вказане клопотання мотивоване, зокрема, тим, що:
- вартість виставлених адвокатських послуг має неспівмірний розмір з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
- проведено мінімум аналітичної роботи адвоката;
- витрати на професійну правничу допомогу не співмірні зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, надані послуги, ціною позову, значенням справи для сторони;
- заявлена сума за професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності;
- відсутній публічний інтерес до справи.
Враховуючи наведене суд вважає за необхідне зауважити, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст.126 ГПК України).
Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 910/9784/18.
Крім того, у додатковій постанові Верховного Суду від 24.06.2019 у справі № 904/64/18 зроблено висновок про те, що виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Подібний за змістом висновок зроблено Верховним Судом у додатковій постанові від 05.08.2019 у справі № 911/1563/18, в якій зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Вказаної позиції також дотримується Верховний Суд у додатковій постанові від 26.06.2019 у справі № 910/9241/18, в якій судом зазначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Разом із тим, будь-яких доказів або обґрунтувань, у тому числі контррозрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку АТ «Харківський науково-дослідний та проектно конструкторський інститут «Енергопроект» витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, Відокремлений підрозділ «Южно-Українська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» суду не надав.
Також відповідач у своїх запереченнях не зазначив обґрунтованих підстав та доводів, як і не надав доказів стосовно неспівмірності / нерозумності визначених та понесених позивачем витрат на правничу допомогу. Заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат з обсягом наданих адвокатом послуг є лише декларативними.
Відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства (вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20). Також, у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 648/1102/19 суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Аналогічний висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено зроблено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Таким чином суд відхиляє заявлене Відокремленим підрозділом «Южно-Українська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» клопотання про зменшення розміру витрат на оплату професійної правничої допомоги.
З огляду на наведене, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, суд вважає, що заявлені АТ «Харківський науково-дослідний та проектно конструкторський інститут «Енергопроект» витрати на правову допомогу відповідають встановленим критеріям.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (55001, Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ; ідентифікаційний код 20915546) на користь Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» (61003, м.Харків, пр.Московський, буд.10/12, код ЄДРПОУ 14078902) 138096,0 грн. основного боргу, 11448,36 грн. штрафу, 7100,0 грн. пені, 3501,09 грн. 3% річних та 11927,16 грн. втрат від інфляції, 2859,32 грн. судового збору та 5000,0 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. У задоволенні решти позовних вимог в частини стягнення з відповідача пені у розмірі 7100,0 грн. та штрафу у розмірі 11448,36 грн. - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з перебуванням судді у плановій щорічній відпустці, повне рішення складено та підписано 21.06.2021р.
Суддя О.В. Ткаченко