79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.06.2021 справа № 914/749/21
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу
за позовом: ФОП Акопян Петрос Аршакович
до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Яворина»
про: стягнення 41 259,77 грн.,
Представники
позивача: Манукян М.А.
відповідача: не з'явився.
24.03.2021р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ФОП Акопян Петрос Аршакович до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина» про стягнення 41259,77 грн.,
29.03.2021р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження; судове засідання призначити на 21.04.2021р.; явку представників сторін у судове засідання визнано обов'язковою.
20.04.2021р. на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю взяти участь в судовому засіданні, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№9450/21.
У судове засідання 21.04.2021р. учасники справи участь повноважних представників не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Протокольною ухвалою від 21.04.2021р. суд постановив розгляд справи відкласти на 12.05.2021р.
Ухвалами, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, Господарський суд Львівської області викликав позивача та відповідача у цій справі та повідомляв про дату, час та місце проведення судового засідання, відкладеного на 12.05.2021р.
В судовому засіданні, яке відбулося 12.05.2021р. і в якому прийняв участь представник позивача та підтримав позовні вимоги, суд оголосив перерву до 16.06.2021р.
Крім того, ухвалою від 12.05.2021р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст.120-121 ГПК України, повідомив відповідача у справі, який не забезпечив участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання у цій справі.
У судове засідання 16.06.2021р. позивач забезпечив участь повноважного представника, позовні вимоги підтримано.
У судове засідання 16.06.2021р. відповідач не забезпечив участь повноважного представника, причин неявки суду не повідомив.
Відзиву від відповідача не надходило.
Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.
Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Суть спору:
Спір між сторонами виник внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов'язання по своєчасній оплаті отриманого товару.
Позиція позивача:
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору він здійснив поставку товару на загальну суму 51 713,60 грн. Проте, відповідач свого обов'язку по оплаті отриманого товару в повному обсязі не виконав, відтак, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 33 424,00 грн., як заборгованості по договору. За прострочення виконання зобов'язання по оплаті отриманого товару позивач також нарахував відповідачу 4 670,70 грн. пені, 1005,88 грн. 3% річних та 2 159,19 грн інфляційних втрат.
Позиція відповідача:
Відповідач, повідомлений належним чином про відкриття даного судового провадження, стосовно заявлених вимог не заперечив, доказів на спростування викладених позивачем обставин, відзиву чи пояснень не подав.
Відповідач в судові засідання 21.04.2021р., 12.05.2021р. та 16.06.2021р. не з'явився, вимог ухвал Господарського суду Львівської області у даній справі не виконав.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
27 червня 2012 року між ФОП Акопян Петрос Аршаковичем (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Яворина» (далі - відповідач) укладено договір купівлі-продажу, згідно якого позивач, як продавець за договором, зобов'язується поставити відповідачу, як покупцю товар - «Лаваш вірменський» за ціною товару, який вказано у відповідній накладній.
Позивач у позовній заяві вказує, що з червня 2012 року по грудень 2019 року позивач поставляв відповідачу товар - "Лаваш вірменський", що підтверджується накладними.
Як слідує з матеріалів справи, з 03.01.2018 року по 31.12.2018 року позивачем поставлено товар Відповідачу на суму 69 509,00 гривень.
Згідно акту звірки від 31.12.2018 року наявна заборгованість у відповідача перед позивачем станом на 31.12.2018 року у розмірі 31 644,50 гривень.
З 04.01.2019 року по 30.08.2019 року, позивачем поставлено товар відповідачу на суму 51 713,60 гривень.
Впродовж 2019 року погашалась заборгованість відповідачем, однак, як слідує згідно акту звірки взаєморозрахунків від 31.12.2019 року, який підписано сторонами двосторонньо, станом на 31.12.2019 року наявна заборгованість у розмірі 33 424,00 грн.
Позивач стверджує, що доказом проведених правовідносин між позивачем та відповідачем відповідно до укладеного 27.06.2012 року договору купівлі-продажу є накладні від 03.01.2018 року по 30.08.2019 року, копії яких додано до позовної заяви, а саме:
- №16967 від 03.01.2018року;
- №16977 від 05.01.2018року;
- №16992 від 10.01.2018року;
- №17000 від 12.01.2018року;
- №17015 від 15.01.2018року;
- №17022 від 17.01.2018року;
- №17039 від 22.01.2018року;
- №17048 від 24.01.2018року;
- №17057 від 26.01.2018року;
- №17075 від 29.01.2018року;
- №17086 від 31.01.2018року;
- №17096 від 02.02.2018року;
- №17113 від 05.02.2018року;
- №17122 від 07.02.2018року;
- №17133 від 09.02.2018року;
- №17150 від 12.02.2018року;
- №17166 від 16.02.2018року;
- №17184 від 19.02.2018року;
- №17217 від 26.02.2018року;
- №17233 від 02.03.2018року;
- №17255 від 07.03.2018року;
- №17263 від 09.03.2018року;
- №17289 від 14.03.2018року;
- №17297 від 16.03.2018року;
- №17306 від 17.03.2018року;
- №17315 від 19.03.2018року;
- №17324 від 21.03.2018 року;
- №17332 від 23.03.2018 року;
- №17349 від 26.03.2018року;
- №17366 від 30.03.2018року;
- №17375 від 31.03.2018року;
- №17384 від 02.04.2018 року;
- №17392 від 04.04.2018року;
- №17423 від 13.04.2018року;
- №17437 від 16.04.2018року;
- №17447 від 18.04.2018року;
- №17455 від 20.04.2018року;
- №17472 від 23.04.2018року;
- №17482 від 25.04.2018року;
- №17492 від 27.04.2018року;
- №17508 від 30.04.2018року;
- №17517 від 02.05.2018року;
- №1752 7 від 04.05.2018року;
- №17536 від 05.05.2018року;
- №17543 від 07.05.2018року;
- №17552 від 09.05.2018року;
- №17562 від 11.05.2018року;
- №17571 від 12.05.2018року;
- №17580 від 14.05.2018року;
- №17591 від 16.05.2018року;
- №17599 від 18.05.2018року;
- №17615 від 21.05.2018року;
- №17626 від 23.05.2018року;
- №17634 від 25.05.2018року;
- №17643 від 26.05.2018року;
- №17651 від 28.05.2018року;
- №17661 від 30.05.2018року;
- №17671 від 01.06.2018року;
- №17686 від 04.06.2018року;
- №17695 від 06.06.2018року;
- №17703 від 08.06.2018року;
- №17718 від 11.06.2018року;
- №17727 від 13.06.2018року;
- №17735 від 15.06.2018року;
- №17751 від 18.06.2018року;
- №17760 від 20.06.2018року;
- №17770 від 22.06.2018року;
- №17786 від 25.06.2018року;
- №17795 від 27.06.2018року;
- №17804 від 29.06.2018року;
- №1781З від 30.06.2018року;
- №17821 від 02.07.2018року;
- №17830 від 04.07.2018року;
- №17838 від 06.07.2018року;
- №17856 від 09.07.2018року;
- №17864 від 11.07.2018року;
- №17888 від 16.07.2018року;
- №17897 від 18.07.2018року;
- №17905 від 20.07.2018року;
- №17964 від 01.08.2018року;
- №17973 від 03.08.2018року;
- №17989 від 06.08.2018року;
- №17998 від 08.08.2018року;
- №18006 від 10.08.2018року;
- №18023 від 13.08.2018року;
- №18032 від 15.08.2018року;
- №18040 від 17.08.2018року;
- №18049 від 18.08.2018року;
- №18058 від 20.08.2018року;
- №18067 від 22.08.2018року;
- №18076 від 24.08.2018року;
- №18091 від 27.08.2018року;
- №18100 від 29.08.2018року;
- №18109 від 31.08.2018року;
- №18135 від 05.09.2018року;
- №18145 від 07.09.2018року;
- №18152 від 08.09.2018року;
- №18160 від 10.09.2018року;
- №18170 від 12.09.2018року;
- №18178 від 14.09.2018року;
- №18194 від 17.09.2018року;
- №18204 від 19.09.2018року;
- №18212 від 21.09.2018року;
- №18228 від 24.09.2018року;
- №18237 від 26.09.2018року;
- №18245 від 28.09.2018року;
- №18261 від 01.10.2018року;
- №18270 від 03.10.2018року;
- №18278 від 05.10.2018року;
- №18294 від 08.10.2018року;
- №18302 від 10.10.2018року;
- №18311 від 12.10.2018року;
- №18326 від 15.10.2018року;
- №18334 від 17.10.2018року;
- №18342 від 19.10.2018року;
- №18358 від 22.10.2018року;
- №18368 від 24.10.2018року;
- №18377 від 26.10.2018року;
- №18391 від 29.10.2018року;
- №18399 від 31.10.2018року;
- №18408 від 02.11.2018року;
- №18425 від 05.11.2018року;
- №18433 від 07.11.2018року;
- №18441 від 09.11.2018року;
- №18457 від 12.11.2018року;
- №18467 від 14.11.2018року;
- №18475 від 16.11.2018року;
- №18491 від 19.11.2018року;
- №18500 від 21.11.2018року;
- №18509 від 23.11.2018року;
- №18523 від 26.11.2018року;
- №18531 від 28.11.2018року;
- №18538 від 30.11.2018року;
- №18555 від 03.12.2018року;
- №18563 від 05.12.2018року;
- №18572 від 07.12.2018року;
- №18587 від 10.12.2018року;
- №18597 від 12.12.2018року;
- №18604 від 14.12.2018року;
- №18621 від 17.12.2018року;
- №18631 від 19.12.2018року;
- №18638 від 21.12.2018року;
- №18653 від 24.12.2018року;
- №18662 від 26.12.2018 року;
- №18670 від 28.12.2018 року;
- №18679 від 29.12.2018року;
- №18687 від 31.12.2018року;
- №18695 від 04.01.2019року;
- №18710 від 11.01.2019року;
- №18726 від 14.01.2019року;
- №18734 від 16.01.2019року;
- №18744 від 18.01.2019року;
- №18752 від 21.01.2019року;
- №18761 від 23.01.2019року;
- №18770 від 25.01.2019року;
- №18787 від 28.01.2019року;
- №18804 від 01.02.2019року;
- №18821 від 04.02.2019року;
- №18830 від 06.02.2019року;
- №18838 від 08.02.2019року;
- №18854 від 11.02.2019року;
- №18862 від 13.02.2019року;
- №18871 від 15.02.2019року;
- №18887 від 18.02.2019року;
- №18896 від 20.02.2019року;
- №18905 від 22.02.2019року;
- №18921 від 25.02.2019року;
- №18930 від 27.02.2019року;
- №18939 від 01.03.2019року;
- №18954 від 04.03.2019року;
- №18964 від 06.03.2019року;
- №18973 від 08.03.2019року;
- №18988 від 11.03.2019року;
- №18997 від 13.03.2019року;
- №19006 від 15.03.2019року;
- №19021 від 18.03.2019року;
- №19030 від 20.03.2019року;
- №19039 від 22.03.2019року;
- №19055 від 25.03.2019року;
- №19064 від 27.03.2019року;
- №19072 від 29.03.2019року;
- №19096 від 03.04.2019року;
- №19104 від 05.04.2019року;
- №19113 від 06.04.2019року;
- №19130 від 10.04.2019року;
- №19138 від 12.04.2019року;
- №19147 від 13.04.2019року;
- №19156 від 15.04.2019року;
- №19165 від 17.04.2019року;
- №19173 від 19.04.2019року;
- №19189 від 22.04.2019року;
- №19198 від 24.04.2019року;
- №19250 від 01.05.2019року;
- №19241 від 04.05.2019року;
- №19242 від 06.05.2019року;
- №19252 від 08.05.2019року;
- №19262 від 10.05.2019року;
- №19278 від 13.05.2019року;
- №19285 від 15.05.2019року;
- №19293 від 17.05.2019року;
- №19310 від 20.05.2019року;
- №19315 від 22.05.2019року;
- №19323 від 24.05.2019року;
- №19336 від 27.05.2019року;
- №19351 від 29.05.2019року;
- №19353 від 31.05.2019року;
- №19366 від 03.06.2019року;
- №19373 від 05.06.2019року;
- №19381 від 07.06.2019 року;
- №19395 від 10.06.2019року;
- №19402 від 12.06.2019року;
- №19410 від 14.06.2019року;
- №19428 від 19.06.2019року;
- №19435 від 21.06.2019року;
- №19449 від 24.06.2019року;
- №19456 від 26.06.2019року;
- №19463 від 28.06.2019року;
- №19476 від 01.07.2019року;
- №19483 від 03.07.2019року;
- №19491 від 05.07.2019року;
- №19505 від 08.07.2019року;
- №19513 від 10.07.2019року;
- №19521 від 12.07.2019року;
- №19535 від 15.07.2019року;
- №19542 від 17.07.2019року;
- №19550 від 19.07.2019року;
- №19565 від 22.07.2019року;
- №19572 від 24.07.2019року;
- №19580 від 26.07.2019року;
- №19593 від 29.07.2019року;
- №19601 від 31.07.2019року;
- №19609 від 02.08.2019року;
- №19622 від 05.08.2019року;
- №19630 від 07.08.2019року;
- №19638 від 09.08.2019року;
- №19651 від 12.08.2019 року;
- №19659 від 14.08.2019року;
- №19666 від 16.08.2019року;
- №19681 від 19.08.2019року;
- №19690 від 21.08.2019року;
- №19698 від 23.08.2019року;
- №19712 від 26.08.2019року;
- №19720 від 28.08.2019року;
- №19728 від 30.08.2019року.
Видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками.
Дані обставини матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача, як підставні та обгрунтовані, підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що на підставі видаткових накладних, копії яких долучено позивачем до матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 51 713,60 грн.
Натомість відповідач за отриманий товар розрахувався частково в результаті чого заборгованість за поставлений товар склала 33 424,00 грн.
Наявність заборгованості підтверджена також актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.01.2019р., який підписаний сторонами двосторонньо.
Суд звертає увагу на те, що, відповідно до вимог чинного законодавства, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, і сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Водночас, відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, суд враховує наступну позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18: «…акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.».
Що стосується покликання позивача, як на підставу виникнення зобов'язань між сторонами відповідно до укладеного 27.06.2012 року договору купівлі-продажу, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до п. 5.1 договору, цей договір діє з 26.06.2012р до 31.12.2012року, а відповідно до п.7.2 договору, всі зміни щодо угоди вважаються дійсними лише у випадку підписання їх у письмовій формі обома сторонами.
З наведеного вбачається, що термін дії вказаного договору від 27.06.2012 року закінчився 31.12.2012 р., тому його умови не можуть застосовуватись до відносин між позивачем та відповідачем, що склались за період 2019 року.
Відтак, оскільки правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання має бути вчинений в письмовій формі згідно ст. 547 ЦК України, позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 4 670,70 грн. не підлягають задоволенню.
Однак, матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що позивачем здійснено поставку, а відповідачем отримано товар на підставі видаткових накладних.
Відповідно, продавець добровільно передав товар покупцю, а покупець прийняв товар, тим самим підтвердивши настання позадоговірних відносин і обов'язку оплати ціни товару у повному обсязі.
Таким чином, судом встановлено, що між сторонами існували позадоговірні відносини по поставці товару, які регулюються ст. 692 ЦК України.
Відповідно до вказаної статті покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.
Таким чином, ст.692 ЦК України, зокрема ч.1, чітко встановлено строк виконання відповідачем, як покупцем, свого зобов'язання щодо оплати за поставлений йому товар - після його прийняття.
Тому, оскільки позивачем поставлено товар на підставі видаткових накладних, то, відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.692 ЦК України, зобов'язання відповідача щодо сплати позивачу повної вартості поставленого товару повинно було бути виконано не пізніше наступного дня після кожної здійсненої поставки.
Також прострочення виконання грошового зобов'язання, є підставою для нарахування інфляційних та 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України.
З наведеного позивачем розрахунку вбачається, що позивачем нараховано інфляційні та 3% річних за період 25.02.2020р. - 25.02.2021р., тобто менший період з врахуванням початку періоду прострочення, що не суперечить вимогам цивільного та господарського законодавства.
Відповідно, суд здійснює перевірку нарахованих сум в межах визначеного позивачем, на свій розсуд, періоду.
Здійснивши такий перерахунок, судом встановлено, що 3 % річних на суму прострочення 33 424,00 грн. становить 1005,88 грн. Відтак, розмір 3% річних розраховано позивачем вірно і сума, заявлена до стягнення, підлягає задоволенню.
Здійснивши відповідно перерахунок інфляційних втрат з урахуванням індексів інфляції, суд встановив про правильність нарахування такої суми в розмірі 2 516,48 грн, на відміну від визначеної позивачем суми в розмірі 2 159,19 грн.
Відтак, не виходячи за межі позовних вимог, суд констатує, що позовна вимога про стягнення 2 159,19 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно ст.79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ст. 86 ГПК України).
Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної плати за товар. Відповідач у свою чергу доказів на спростовування такої обставини не подав, доказів сплати заборгованості також не надав. Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у встановленому вище розмірі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2 316,33 грн. у вигляді сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору та 8 000,00 грн. витрат на правову допомогу.
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується квитанцією про сплату №63892 від 10.03.2021р. на суму 2 270,00 грн.
Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 2 013,03 грн.
Щодо заявлених до стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В позовній заяві позивачем зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він поніс і очікує понести по даній справі, а саме: 2 316,33 грн судового збору та 8 000,00 грн витрат на оплату послуг адвоката.
У судовому засіданні 16.06.2021р. представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив покласти заявлені витрати на оплату послуг адвоката на відповідача.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");
(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу заявник долучив до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 29/12 від 29.12.2020р. та додатку №1 до даного договору, укладеного між позивачем та адвокатом Манукян Мартою Андріївною, квитанцію до прибуткового касового ордеру №3 від 29.12.2020 року на суму 8 000,00 грн.
Так, умовами п.3.1 договору про надання правової допомоги №29/12 від 29.12.2020 року визначено, що гонорар адвоката погоджується за взаємною згодою сторін та визначається у Додатком №1 до договору.
Однак, спосіб оплати за надані послуги та прийняття наданої правової допомоги сторонами не обумовлено.
При цьому, позивачем не надано Акту прийому-передачі виконаних робіт із зазначенням переліку виконаних робіт, що б в свою чергу стверджувало б надання послуг або виконаної роботи в цілому, а відтак наведене, не дає можливості встановити за які саме послуги проведено оплату згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №3 від 29.12.2020 року на суму 8 000,00 грн. та чи мають вони зв'язок із розглядом справи № 914/749/21.
Таким чином, господарський суд, надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо розподілу судових витрат на правовому допомогу адвоката, з дотриманням норм процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задоволити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина» (код ЄДР 31876446, Україна, 81053, Львівська обл., Яворівський р-н, місто Новояворівськ, ВУЛ. СТЕПАНА БАНДЕРИ, будинок 36) на користь Фізичної особи -підприємця Акопян Петрос Аршаковича (код ЄДР НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 33 424,00 грн. - суму основного боргу, 1005,88 грн. 3% річних, 2 159,19 грн. інфляційні втрат, 2 013,03 грн. судового збору.
3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повний текст рішення складено та підписано 22 червня 2021 року.
Суддя М.Р. Король