ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.06.2021Справа № 910/4560/21
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГТРАНС"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 211 575,18 грн
Учасники справи:
від позивача: Барабаш О.В.,
від відповідача: Петрів Л.П.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГТРАНС" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 211 575,18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано незабезпеченням відповідачем схоронності (збереження) майна (вагону) при перевезенні залізничним транспортом, що завдало позивачу збитків у розмірі 211 575,18 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання для розгляду справи № 910/4560/21 призначено на 21.04.2021.
19.04.2021 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання та продовження строку на подання відзиву.
21.04.2021 від представника позивача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 відкладено судове засідання на 19.05.2021, продовжено відповідачу строк на подання відзиву до 07.05.2021.
11.05.2021 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
В судове засідання 19.05.2021 з'явився представник позивача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника позивача про відкладення судового засідання задовольнити, відкласти судове засідання на 09.06.2021, встановити позивачу у строк протягом 5 днів з моменту отримання відзиву надати відповідь на відзив.
21.05.2021 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
01.06.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції у приміщенні суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 вказане клопотання відповідача задоволено.
08.06.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
В судовому засіданні 09.06.2021 представник позивача підтримав позов, просив його задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 09.06.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
09.11.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГТРАНС" (замовник) та Державним підприємством "Придніпровська залізниця" (виконавець) укладено договір про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування № ПР/М-15103/НЮ, який регулює взаємовідносини сторін, пов'язані з організацією курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування та наданням послуг, пов'язаних із цими перевезеннями.
Відповідно до залізничної накладної № 46115549 Акціонерне товариство "Українська залізниця" здійснювало перевезення вантажу (руди і концентрати залізні) у вагоні, орендованому позивачем, № 53126033 зі станції Кривий Ріг-Головний УЗ до станції Славков ЛХС ПКП (Польща).
На станції Тернопіль Львівської залізниці 10.03.2019 відповідачем було виявлено (розукомплектування вагона № 53126033, внаслідок чого складено акт загальної форми (форма ГУ-23) та відправлено до структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо «Тернопіль» на ремонт та технічне обслуговування згідно з повідомленням форми ВУ-23М.
Відповідно до залізничної накладної № 46018776 Акціонерне товариство "Українська залізниця" здійснювало перевезення вантажу (руди і концентрати залізні) у вагоні власності позивача № 54039904 зі станції Кривий Ріг-Головний УЗ до станції Славков ЛХС ПКП (Польща).
На станції Тернопіль Львівської залізниці 03.03.2019 відповідачем було виявлено розукомплектування вагона № 54039904, внаслідок чого складено акт загальної форми (форма ГУ-23) та відправлено до структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо «Тернопіль» на ремонт та технічне обслуговування згідно з повідомленням форми ВУ-23М.
Відповідно до залізничної накладної № 45799780 Акціонерне товариство "Українська залізниця" здійснювало перевезення вантажу (руди і концентрати залізні) у вагоні, орендованому позивачем, № 67707869 зі станції Інгулець УЗ до станції ЖСР Чиерна над Тисой (Чехія).
На станції Чоп Львівської залізниці 15.02.2019 відповідачем було виявлено розукомплектування вагона № 67707869, внаслідок чого складено акт про пошкодження вагона (форма ВУ-25М) та відправлено до структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо «Ужгород» на ремонт та технічне обслуговування згідно з повідомленням форми ВУ-23М.
Відповідно до залізничної накладної № 52079233 Акціонерне товариство "Українська залізниця" здійснювало перевезення вантажу (глина вогнестійка) у вагоні, орендованому позивачем, № 61634903 зі станції Дружківка УЗ до станції Полевской РЖД (Росія).
На станції Богуславський Придніпровської залізниці 22.12.2017 відповідачем було виявлено розукомплектування вагона № 61634903, внаслідок чого складено акт загальної форми (форма ГУ-23) та акт про пошкодження вагона форми ВУ-25М і прийнято вагонним депо на ремонт та технічне обслуговування згідно з повідомленням форми ВУ-36М.
Відповідно до залізничної накладної № 11897 Акціонерне товариство "Українська залізниця" здійснювало перевезення вагону, орендованому позивачем, № 57575433 зі станції Чиерна ЖСР (Чехія) до станції Пенизевичі УЗ.
На станції Коростень Південно-західної залізниці 27.07.2018 відповідачем було виявлено розукомплектування вагона № 57575433, внаслідок чого складено акт загальної форми (форма ГУ-23) та відправлено до структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо «Дарниця» на ремонт та технічне обслуговування згідно з повідомленням форми ВУ-23М.
Відповідно до залізничної накладної № 50704568 Акціонерне товариство "Українська залізниця" здійснювало перевезення вантажу (двотаври) у вагоні, орендованому позивачем, № 63554653 зі станції Сартана УЗ до станції Очаково 1 (Росія).
На станції Основа Південної залізниці 21.07.2019 відповідачем було виявлено розукомплектування вагона № 63554653, внаслідок чого складено акт загальної форми (форма ГУ-23) та відправлено до вагонного депо на ремонт та технічне обслуговування згідно з повідомленням форми ВУ-23М.
Відповідно до залізничної накладної № 50813740 Акціонерне товариство "Українська залізниця" здійснювало перевезення вантажу (глина вогнестійка) у вагоні, орендованому позивачем, № 57597817 зі станції Мерцалове УЗ до станції Лужки-Орловские (Росія).
На станції Харків-Сортувальний Південної залізниці 27.07.2018 відповідачем було виявлено розукомплектування вагона № 57597817, внаслідок чого складено акт загальної форми (форма ГУ-23) та відправлено до виробничого підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо «Куп'янськ» на ремонт та технічне обслуговування згідно з повідомленням форми ВУ-23М.
Відповідно до залізничної накладної № 45956349 Акціонерне товариство "Українська залізниця" здійснювало перевезення вантажу руди і концентрати залізні) у вагоні власності позивача № 61319042 зі станції Шмакове УЗ до станції Михеевичи БЧ (Білорусія).
На станції Коростень Південно-західної залізниці 16.08.2019 відповідачем було виявлено розукомплектування вагона № 61319042, внаслідок чого складено акт загальної форми (форма ГУ-23) та відправлено до структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо «Дарниця» на ремонт та технічне обслуговування згідно з повідомленням форми ВУ-23М.
Ремонт вказаних розукомплектованих вагонів проводився Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремвагонторг» на підставі договору послуг № 25у/14 від 19.02.2014 та договору про надання послуг з організації ремонту залізничних вагонів № 49у від 27.06.2019, укладеного з позивачем.
За розрахунком позивача, вартість проведення технічного обслуговування (ремонту) вагонів з урахуванням придбання втрачених деталей становить:
- по вагону № 61634903 - 10 679,064 грн відповідно до акта виконаних робіт № 408 від 20.03.2018 з додатком;
- по вагону № 57575433 - 20 843,544 грн відповідно до акта виконаних робіт № 446 від 31.10.2018;
- по вагону № 57597817 - 11 212,572 грн відповідно до акта виконаних робіт № 447 від 31.10.2018;
- по вагону № 54039904 - 33 960,00 грн відповідно до акта виконаних робіт № 517 від 27.05.2019 з додатком 1 (розрахунок загальної вартості наданих послуг);
- по вагону № 67707869 - 33 000,00 грн відповідно до акта виконаних робіт № 517 від 27.05.2019 з додатком 1 (розрахунок загальної вартості наданих послуг);
- по вагону № 53126033 - 33 960,00 грн відповідно до акта виконаних робіт № 521 від 30.06.2019 з додатком 1 (розрахунок загальної вартості наданих послуг);
- по вагону № 63554653 - 33 960,00 грн відповідно до акта виконаних робіт № 525 від 31.08.2019 з додатком 1 (розрахунок загальної вартості наданих послуг);
- по вагону № 61319042 - 33 960,00 грн відповідно до акта наданих послуг № 03 від 20.09.2019 з додатком 1 (розрахунок загальної вартості наданих послуг);
Вартість вказаного ремонту була оплачена позивачем згідно з наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями за період з 21.03.2018 по 27.09.2019.
Отже, враховуючи вищевикладене, загальна вартість ремонту вагонів № 61634903, № 57575433, № 57597817, № 54039904, № 67707869, № 53126033, № 63554653, № 61319042 з урахуванням придбаних позивачем деталей склала 211 575,18 грн.
З метою досудового врегулювання спору 25.11.2019 позивач звернувся до відповідача в порядку ст.ст. 47, 52 УМВС із претензією № 19892 від 12.11.2019 про відшкодування збитків в розмірі 386 090,40 грн, в тому числі здійснених позивачем на ремонт вагонів № 57575433, № 57597817, № 54039904, № 67707869, № 53126033, № 63554653, № 61319042.
Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, заборгованість у вигляді відшкодування суми 211 575,18 грн. перераховано позивачу не було.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що внаслідок незабезпечення схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні залізничним транспортом, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу суму збитків, понесених останнім в результаті заміни розукомплектованих деталей на загальну суму 211 575,18 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За приписами ч. 1 ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Стаття 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з законів України "Про транспорт", "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.
За приписами частини 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Відповідно до статті 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполучені здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення (ст. 4 Статуту)
Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється, зокрема, відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - "УМВС"), яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів.
Відповідно до пункту «а» статті 5 Статуту правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно зі статтею 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Пунктом 1.2 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613 (далі - Правила експлуатації власних вантажних вагонів), визначено, що власні вантажні вагони - вантажні вагони, які мають загальномережеву нумерацію, яка нанесена на вагони відповідно до альбому-довідника 632-2011 ПКБ ЦВ «Знаки и надписи на вагонах грузового парка колеи 1520 мм», затвердженого Радою із залізничного транспорту держав - учасниць СНД 25.04.2001 (далі - Знаки і написи), та мають ознаку в АБД ПВ «власний вагон».
Як визначено у пункті 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.
Відповідно до пункту 1.5. Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства Інфраструктури України 08.06.2011 № 138), зареєстрованих в Міністерстві юстиції 24 листопада 2000 р за № 863/5084, перевезення власних (орендованих) локомотивів і вагонів у завантаженому та порожньому стані оформлюються перевізними документами, в яких у графі 20 «Найменування вантажу» відправником для порожніх вагонів зазначається «Порожній власний (орендований) вагон. З-під ... (найменування вантажу). Власник (орендар) (найменування власника, оператора, орендаря). Направляється до пункту навантаження (в ремонт тощо)».
Як встановлено судом, що між сторонами спору на підставі накладних СМГС № 46115549, № 46018776, № 45799780, № 52079233, № 11897, № 50704568, № 50813740, № 45956349 виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею у міжнародному сполученні. Копії вказаних залізничних накладних наявні в матеріалах справи.
Згідно зі статтею 8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
За приписами пункту 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до пункту 4.1 вказаних Правил випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Разом з тим, абзацом 1 п. 12.1 розділу 12 «Технічне обслуговування і ремонт рухомого складу, в тому числі спеціального самохідного рухомого складу» Правил технічної експлуатації залізниць, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 р. № 411, визначено, що забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, у тому числі спеціальний рухомий склад, що має несправності, які загрожують безпеці руху, порушують охорону праці, а також ставити в поїзди вантажні вагони, стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться.
При цьому, суд зазначає, що оформлені відповідачем перевізні документи на спірні вагони не містять відміток про їх несправність та/або їх невідповідність правилам безпеки руху, закріплених у п. 3.4, п. 4.1 Правил експлуатації власних вантажних вагонів затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, п. 12.1 розділу 12 «Технічне обслуговування і ремонт рухомого складу, в тому числі спеціального самохідного рухомого складу» Правил технічної експлуатації залізниць, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 р. № 411.
Докази на підтвердження невідповідності технічного стану спірних вагонів при прийнятті їх відповідачем до перевезення в матеріалах справи також відсутні.
Отже, суд доходить до висновку, що прийняття відповідачем до перевезення вагонів № 57575433, № 57597817, № 54039904, № 67707869, № 53126033, № 63554653, № 61319042 без будь-яких заперечень та зауважень свідчить про те, що останні перебували у технічно справному стані та здійснювалось, відповідно, подальше їх перевезення.
Наразі, обставини допуску вказаних вагонів до руху залізничними коліями у технічно справному стані відповідачем на час розгляду справи не спростовані.
Відповідно до пункту 6.2.7. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці від 28.10.1997 № 264-Ц (зі змінами та доповненнями згідно наказом від 07.06.2001 № 312-Ц) забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей:
несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Згідно з пунктом 6.2.1. зазначеної інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.
Отже, відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника є саме пошкодженням вагону, а їх несправність є забороною для поставки такого вагону в состав поїзду.
Як встановлено судом, на станціях Тернопіль Львівської залізниці, Чоп Львівської залізниці, Богуславський Придніпровської залізниці, Коростень Південно-західної залізниці, Основа Південної залізниці, Харків-Сортувальний Південної залізниці було виявлено пошкодження (розкомплектування) вагонів позивача, які полягали у відсутності головної частини повітророзподільника.
Відповідно до п.19 розділу IV (Порядок розрахунку розміру збитків за пошкодження вантажних вагонів) Правил користування вагонами і контейнерами (ст.119-126 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України №113 від 25.02.99 підставою для пред'явлення вантажовідправникам, вантажоодержувачам, власникам під'їзних колій, портам, підприємствам і організаціям, винним у пошкодженні вантажних вагонів (далі - винна сторона), претензій щодо відшкодування збитків є акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М (у разі машинної обробки актів) і акт загальної форми ГУ-23 (додаток 6), які складаються відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855.
Відповідно до пункту 20 Правил складання актів (ст. 126 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні згідно зі статтею 124 Статуту залізниць України.
Зокрема, зазначені обставини пошкодження вагонів підтверджуються актами загальної форми ГУ-23 та актами про пошкодження вагона форми ВУ-25М.
Відповідно до п. 4.6. Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених, наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, обов'язок охорони вагонів і вантажів на під'їзній колії покладається на підприємство. Якщо під'їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під'їзної колії організовує залізниця.
Згідно з пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
На виконання вищезазначених Правил, у зв'язку з розкомплектуванням вагонів, останні були направлені на ремонт технічне обслуговування, про що свідчать оформлені відповідні повідомлення форми ВУ-23М та ВУ-36М.
Відповідно до п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, 22, сума збитків за пошкодження вагона складається з:
витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 N 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.99 за N 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
Судом встановлено, що ремонт пошкоджених вагонів № 57575433, № 57597817, № 54039904, № 67707869, № 53126033, № 63554653, № 61319042 було здійснено Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремвагонторг» на підставі договору послуг № 25у/14 від 19.02.2014 та договору про надання послуг з організації ремонту залізничних вагонів № 49у від 27.06.2019, укладеного з позивачем.
Вказані обставини підтверджуються долученими до матеріалів справи актами виконаних робіт № 408 від 20.03.2018, № 446 від 31.10.2018, № 447 від 31.10.2018, № 517 від 27.05.2019, № 521 від 30.06.2019, № 525 від 31.08.2019, № 03 від 20.09.2019.
Вартість вказаного ремонту у сумі 211 575,18 грн за вказаними актами була оплачена позивачем згідно з наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями за період з 21.03.2018 по 27.09.2019.
При цьому, суд відхиляє як безпідставні та такі, що не відповідають дійсності, твердження відповідача про те,ю що вартість ремонту не є обґрунтованою.
Отже, суд дійшов висновку, що загальна сума витрат понесених позивачем на ремонт розукомплектованих вагонів склала 211 575,18 грн.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
За приписами статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.06.2010 № 6-469св10).
Як зазначено у п. 11 Оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" від 29.11.2007 № 01-8/91, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 №904/4195/16, від 17.01.2017 № 904/3013/16.
Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
За приписами п. 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Відповідно до п. 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.
Згідно з п. 2 ст. 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що при перевезенні належних позивачу вагонів залізницею не було дотримано вимог щодо їх збереження (схоронності), внаслідок чого позивачем були понесені витрати на оплату вартості ремонту, з урахуванням вартості замінених деталей, на загальну суму 211 5757,18 грн, тому покладення відповідальності на відповідача за заподіяні позивачу збитки є правомірним та справедливим.
Зважаючи на викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГТРАНС" про стягнення збитків є законними та обґрунтованими.
Водночас, у відзиві на позов відповідачем заявлено про застосування до вимог позивача строку позовної давності, встановленого Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення.
Вирішуючи питання про строк позовної давності за цим позовом, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Суд звертає увагу, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності, відтак заявлене позивачем у відповіді на відзив клопотання про відмову в задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності та поновлення строку позовної давності є безпідставним.
Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до статті 926 Цивільного кодексу України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).
Враховуючи фактичні обставини до спірних правовідносин застосовуються положення Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення зі змінами та доповненнями від 01.07.2019, якою встановлюється пряме міжнародне залізничне сполучення для здійснення перевезення вантажів між залізничними дорогами, в тому числі, Польщі та України (стаття 1 УМВС).
Відповідно до статті 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до частини 6 статті 315 Господарського кодексу України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Згідно частини 3 статті 124 Конституції України законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
У частині 1 статті 19 ГПК України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Відповідно до параграфу 1 ст. 46 УМВС право пред'явлення претензії до перевізника належить відправникові і одержувачеві.
Так, претензія пред'являється з відповідним обґрунтуванням і зазначенням суми відшкодування. Претензія пред'являється в паперовому вигляді, а при наявності домовленостей між учасниками перевезення - в електронному вигляді.
Згідно з параграфом 3 ст. 46 УМВС претензія пред'являється по кожній відправці окремо за винятком: 1) претензії про повернення переборів провізних платежів. Така претензія може пред'являтися по декільком відправленням; 2) випадків, коли по декільком відправленням складено один комерційний акт, у таких випадках претензія пред'являється на всі відправлення, зазначені в комерційному акті.
Претензія по одному відправленню на суму, еквівалентну 23 швейцарським франкам і менше, не підлягає задоволенню. Якщо претензія пред'являється на більшу суму і вона визнається такою, що підлягає задоволенню в розмірі, еквівалентному 23 швейцарським франкам і менше, то ця сума відшкодування заявникові не виплачується (параграф 4 ст. 46 УМВС).
Параграфом 5 ст. 46 УМВС передбачено, що до претензії долучаються документи передбачені Правилами перевезення вантажу. Претендент зобов'язаний обґрунтувати претензію у відповідності з Правилами перевезення вантажів.
Відповідно до параграфу 7 ст. 46 УМВС претензійні вимоги, що випливають із договору міжнародного залізничного вантажного перевезення розглядаються перевізником протягом 180 днів з дня її отримання.
При частковому або повному відхиленні претензії перевізник повідомляє претенденту підстави відхилення претензії та одночасно повертає документи, прикладені до претензії (параграф 8 ст. 46 УМВС).
Відповідно до параграфу 1 статті 47 УМВС позов може бути пред'явлено тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред'явлена претензія. Право пред'явлення позову на підставі цієї Угоди належить тій особі, яка має право пред'явити претензію перевізнику.
Параграфом 2 статті 47 УМВС передбачено момент виникнення права на пред'явлення претензії та позову, за умовами якого право пред'явлення претензії та позову виникає, зокрема, для інших вимог - з дня настання обставин, які стали підставою для їх пред'явлення.
Згідно з параграфом 3 статті 47 УМВС позов може бути пред'явлено, якщо перевізник не дав відповідь на претензію у строк, встановлений на розгляд претензії; якщо протягом строку на розгляд претензії перевізник повідомив особу, яка звернулася з претензією, про її відхилення повністю або частково.
Як встановлено у параграфах 1-3 ст. 48 УМВС, позови до перевізника на підставі цієї Угоди про перевищення строку доставки вантажу пред'являються протягом 2 місяців, по іншим вимогам - протягом 9 місяців.
Вказані у § 1 цієї статті цієї статті строки обчислюються з моменту виникнення права пред'явлення позову, встановленого в § 2 статті 47 Угоди «Вимоги за договором перевезення. Підсудність» даної Угоди. День початку перебігу строку давності в строк не включається.
Пред'явлення претензії, оформленої у відповідності до ст. 46 «Претензії» цієї Угоди, призупиняє перебіг строків давності, передбаченої § 1 цієї статті.
Перебіг строку давності продовжується з того дня, коли перевізник повідомив претенденту про повне або часткове відхилення його претензії або з моменту закінчення строку, установленого в параграфі 7 статті 46 цієї Угоди, якщо претензія залишена перевізником без відповіді.
Повторне пред'явлення претензії з тих самих підстав не зупиняє перебіг строків давності, передбачених в параграфі 1 цієї статті.
З наведеного вбачається, що право на пред'явлення претензії та позову за спірними міжнародними перевезеннями виникло у Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛУРГТРАНС" з дня настання обставин, які стали підставою для їх пред'явлення. В даному випадку суд вважає такими обставинами факт надання послуг з ремонту вагонів, тобто, підписання актів виконаних робіт № 408 від 20.03.2018, № 446 від 31.10.2018, № 447 від 31.10.2018, № 517 від 27.05.2019, № 521 від 30.06.2019, № 525 від 31.08.2019, № 03 від 20.09.2019.
Зважаючи на параграфи 1,2 ст. 48 УМВС, дев'ятимісячний строк на подання позову про відшкодування збитків за пошкодження вагонів розпочався відповідно 21.03.2018, 01.11.2018, 28.05.2019, 01.07.2019, 01.09.2019, 21.09.2019.
З метою досудового врегулювання спору 25.11.2019 позивач звернувся до відповідача в порядку ст.ст. 47, 52 УМВС із претензією № 19892 від 12.11.2019 про відшкодування збитків в розмірі 386 090,40 грн, в тому числі здійснених позивачем на ремонт вагонів № 57575433, № 57597817, № 54039904, № 67707869, № 53126033, № 63554653, № 61319042, які є предметом цього спору (опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек, накладна від 25.11.2019 та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення наявні в матеріалах справи).
Отже, з огляду на ст. 263 ЦК України, а також вимоги параграфу 7 ст. 47 та параграфу 3 статті 48 УМВС, з 25.11.2019 строк позовної давності зупинився на 180 днів та продовжився 23.05.2020. Однак, це стосується перевезень, строк на пред'явлення претензії та позову за якими розпочався у 2019 році.
Натомість, за іншими перевезеннями (вагони № 61634903, № 57575433, № 57597817) дев'ятимісячний строк позовної давності на заявлення відповідних вимог (як і строк на обов'язкове пред'явлення претензії) сплив ще до моменту пред'явлення претензії 25.11.2019.
З накладної служби Кур'єрської служби «Констатна сервіс», долученої до позову, вбачається, що позивач передав даний позов кур'єру на відправку 19.03.2021.
Отже, враховуючи наведене, із позовною заявою до суду позивач звернувся з пропуском встановленого УМВС строку давності.
Параграфом 4 статті 48 УМВС визначено, що пропуск строків давності є підставою для відхилення вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вказаних висновків суду.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків не підлягають задоволенню, оскільки сплинув строк позовної давності.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22.06.2021
Суддя Т. Ю. Трофименко