ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.06.2021Справа № 910/5942/21
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АДІС-М"
про стягнення 291 456,74 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АДІС-М" про стягнення 291 456,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору дистриб'юції № 14ДС/14СД від 25.05.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5942/21, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
17.05.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява щодо стану заборгованості перед позивачем.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/5942/21 від 16.04.2021 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримана представниками позивача та відповідача, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
25.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АДІС-М" (Дистриб'ютор) укладено договір дистриб'юції № 14ДС/14СД (надалі також - Договір), згідно з п. 2.1 якого Продавець продає, а Дистриб'ютор купує Продукцію ТМ «Житомирські ласощі» та/або ТМ «Sweet Dom» з метою її подальшого просування, розповсюдження та ефективної реалізації на умовах, передбачених цим Договором, та відповідно до Комерційної політики, що розроблена для кожної ТМ окремо.
Як встановлено у п. 4.9 Договору в редакції Протоколу узгодження розбіжностей № 1 від 25.05.2020, термін доставки Продукції (своєчасність поставки) не може перевищувати 5 днів з моменту замовлення товару, не враховуючи вихідні та святкові дні, і розраховується, виходячи зі складності маршруту прямування, погодних умов та зазначеного у Замовленні бажаного часу отримання Продукції.
Відповідно до п. 4.12 Договору, Продавець разом з Продукцією надає Дистриб'ютору товарно-супровідні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції та відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському облік), та які Дистриб'ютор в момент отримання Продукції зобов'язаний оформити належним чином та передати водію (експедитору) транспортного засобу, в якому вона поставлена.
Згідно з п. 8.1 Договору, загальна сума цього Договору визначається як наростаюча сума за всіма поставками, які здійснювались протягом всього терміну дії цього Договору
Відповідно до п. 8.10 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 25.05.2020, розрахунки за поставлену Продукцію здійснюються на підставі виставленого рахунку на умовах перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця протягом 21 календарного дня з моменту отримання продукції, в національній валюті України.
Цей Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 01 лютого 2021 року в частині поставок, а в частині фінансових зобов'язань - до фактичного виконання таких зобов'язань. (п. 14.1 Договору)
На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар у період з 22.06.220 по 02.12.2020 відповідно до видаткових накладних: № 3018 від 22.06.2020 на суму 216 879,90 грн, № 3699 від 28.07.2020 на суму 272 841,18 грн, № 4064 від 19.08.2020 на суму 289 122,18 грн, № 4641 від 15.09.2020 на суму 315 004,56 грн, № 4853 від 24.09.2020 на суму 557 284,98 грн, № 5685 від 30.10.2020 на суму 852 857,70 грн, № 6579 від 02.12.2020 на суму 391 604,10 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив оплату поставленого позивачем товару за Договором у повному обсязі, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість у розмірі 270 000,00 грн. У зв'язку з цим, позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2 665,51 грн, інфляційні у розмірі 7 890,85 грн та пеню у розмірі 10 900,38 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу, а відповідач в свою чергу прийняв товар у період з 22.06.2020 по 02.12.2020 відповідно до видаткових накладних: № 3018 від 22.06.2020 на суму 216 879,90 грн, № 3699 від 28.07.2020 на суму 272 841,18 грн, № 4064 від 19.08.2020 на суму 289 122,18 грн, № 4641 від 15.09.2020 на суму 315 004,56 грн, № 4853 від 24.09.2020 на суму 557 284,98 грн, № 5685 від 30.10.2020 на суму 852 857,70 грн, № 6579 від 02.12.2020 на суму 391 604,10 грн, а загалом на суму 3 159 004,20 грн. Ці документи оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.
Також на підтвердження позовних вимог позивачем подано товарно-транспортні накладні за відповідний період.
Однак, оплату переданого товару відповідач здійснив частково на суму 2 889 004,20 грн, що підтверджується платіжними дорученнями за період з липня 2020 року по березень 2021 року.
За твердженнями позивача, на час звернення до суду заборгованість відповідача за Договором становить 270 000,00 грн. Це також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за Договором на 31.03.2021, що наданий відповідачем.
Однак, відповідно до наданого відповідачем платіжного доручення № 664 від 07.04.2021 ним було сплачено за Договором ще 5 000,00 грн.
Оскільки вказана оплата була здійснена до відкриття провадження у справі № 910/5942/21 та звернення позивача до суду із згаданим позовом, що відбулося 08.04.2021, ця обставина тягне за собою відмову в задоволенні позовних вимог у відповідній частині.
Отже, враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за Договором становить наразі 265 000,00 грн.
Належних та достатніх доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем заборгованості перед позивачем у розмірі 265 000,00 грн до матеріалів справи не подано.
Зважаючи на викладене, суд зазначає, що відповідач порушив свої зобов'язання за Договором, не здійснив оплату переданого товару у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 265 000,00 грн, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не заперечений.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 2 665,51 грн та інфляційні у розмірі 7 890,85 грн за загальний період прострочення з 23.12.2020 по 05.04.2021 за накладною № 6579 від 02.12.2020.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, за розрахунком суду на суму 2 663,41 грн, оскільки позивачем неправильно визначено початок періоду прострочення відповідача, який розпочався 24.12.2020, а не 23.12.2020.
Щодо нарахування інфляційних суд зазначає, що здійснений позивачем розрахунок правильний, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволення у заявленому позивачем обсязі на суму 7 890,85 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 10 900,38 грн за загальний період прострочення з 23.12.2020 по 05.04.2021 за накладною № 6579 від 02.12.2020.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
У п. 12.5 Договору сторони погодили, що у випадку невиконання договірного зобов'язання щодо оплати Товару, Дистриб'ютор сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, при цьому Продавець має право призупинити поставки Продукції до повного погашення Дистриб'ютором простроченої заборгованості.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, за розрахунком суду на суму 10 766,01 грн, оскільки позивачем неправильно визначено початок періоду прострочення відповідача, який розпочався 24.12.2020, а не 23.12.2020.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АДІС-М" (вул. Пушиної Феодори, буд. 30/32, поверх 4, м. Київ, 01033, ідентифікаційний код 43584203) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (вул. Жилянська, буд. 9-11, м. Київ, 01033, ідентифікаційний код 38092323) борг у розмірі 265 000,00 грн, 3% річних у розмірі 2 663,41 грн, інфляційні у розмірі 7 890,85 грн, пеню у розмірі 10 766,01 грн та судовий збір у розмірі 4 294,81 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22.06.2021
Суддя Т. Ю. Трофименко