ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.05.2021Справа № 910/21231/20
Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "Компанія Ніка Паллант"
до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд"
про стягнення 277 038,79 грн,
Представники учасників процесу згідно протоколу від 18.05.2021,
У грудні 2020 року Приватне підприємство "Компанія Ніка Паллант" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення 277 038,79 грн, з яких: 250 925,72 грн борг за поставлений товар, 7 733,43 грн пеня, 1 933,36 грн три проценти річних, 7 076,09 грн інфляційні втрати, 9 370,19 грн збитки.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 60428898 від 28.08.2020 в частині здійснення своєчасної та повної оплати поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/21231/20 для здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), сторонам встановлено строки на вчинення процесуальних дій.
02.02.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву.
12.02.2021 від позивача до суду надійшли письмові пояснення, заява про долучення доказів, заява про зменшення позовних вимог та заява про збільшення позовних вимог.
15.02.2021 від позивача надійшли відповідь на відзив, заява про компенсацію судових витрат та заява про перехід в загальне позовне провадження і виклик свідків.
23.02.2021 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.
01.03.2021 без виклику представників сторін суд ухвалив здійснювати розгляд справи № 910/21231/20 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) представників сторін та призначити судове засідання на 24.03.2021.
22.03.2021 до суду представником повивача подано заперечення.
За наслідками судового засідання 24.03.2021 суд ухвалив запропонувати позивачу у строк до 14.04.2021 надати письмові пояснення щодо узгодженості суми позовних вимог із зазначенням конкретних сум та періодів їх нарахування та відкласти розгляд справи на 22.04.2021.
19.04.2021 представником позивача подано до суду письмові пояснення з яких не вбачається виконання ухвали суду від 24.03.2021.
Також 19.04.2021 представником відповідача подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, заперечення та клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.
У судовому засіданні 22.04.2021 суд ухвалив відкласти розгляд справи № 910/21231/20 на 19.05.2021 та зобов'язати позивача у строк до 14.05.2021 виконати ухвалу суду від 24.03.2021 та надати письмові пояснення щодо узгодженості суми позовних вимог із зазначенням конкретних сум та періодів їх нарахування.
У зв'язку з перебуванням судді Джарти В. В. у відпустці судове засідання, призначене на 19.05.2021, ухвалою суду від 13.05.2021 призначений на 18.05.2021.
У призначеному судовому засіданні 18.05.2021 представник позивача просив суд позовні вимоги задовольнити з урахуванням письмових пояснень від 23.04.2021, а саме щодо стягнення пені в розмірі 10 534,94 грн, три проценти річних у розмірі 2 69,88 грн, інфляційних втрат у розмірі 9 930,35 грн, збитків у розмірі 12 759,40 грн.
Відповідач не направив свого представника для участі в судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
28.08.2020 Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією "САНТРЕЙД", як покупцем, та Приватним підприємством Компанія "НІКА ПАЛЛАНТ" як постачальником, укладений договір поставки № 60428898 (далі - договір). За умовами пункту 1.1. договору позивач зобов'язався продати та поставити, а відповідач прийняти та оплатити соняшник урожаю 2020 року насипом. Договір вступає в силу з дати підписання та діє до повного виконання своїх зобов'язань (пункт 11.1. договору). 28.08.2020 між сторонами договору була укладена додаткова угода № 60429150, в якій вносились зміни до договору.
Кількість соняшнику 100 метричних тон з опціоном +15,0/-15,0% за вибором продавця (пункт 3.1. договору).
Згідно із пунктом 5.3 договору визначено, що датою поставки та момент переходу права власності вважається дата (момент) документальної (у відповідній товарно-транспортній накладній та/чи акті приймання-передачі) фіксації факту видачі перевізником товару вантажоотримувачу у пункті поставки.
Відповідно до пункту 5.2. договору продавець зобов'язується поставити весь об'єм товару за реквізитами поставки, вказаними у пункті 5.1. у строк з 28.08.2020 по 04.09.2020, обидві дати включно. Вантажовіправником товару є особа, яка зазначена у відповідній транспортній накладній.
За змістом пункту 6.1 договору покупець здійснює оплату в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості товару на поточний банківський рахунок продавця. Покупець зобов'язується проводити оплату кожної партії товару у два етапи:
- 80% вартості відповідної партії товару сплачується покупцем протягом 2-х робочих днів з дати поставки товару і визначення фактичної кількості та якості поставленого Товару згідно умов цього договору, а також після отримання усіх документів на товар, що визначені у пункті 6.1.1. цього договору;
- остаточний розрахунок проводиться покупцем протягом 2-х робочих днів після: а) отримання покупцем документів, визначені у пункті 6.1.1. (якщо їх не було надано раніше) та у п.6.1.2., а також після б) завершення здійснення покупцем перевірки правильності реєстрації продавцем відповідної податкової накладної в ЄРПН (ст.8 цього договору), за умови відсутності порушень з боку продавця встановлених законодавством вимог щодо реєстрації та належного заповнення податкових накладних.
Згідно із пунктом 7.2 договору у випадку несвоєчасної оплати товару покупець зобов'язується оплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
За даними товаро-транспортних накладних від 28.08.2020 № 004309 (BE 6212 СА) поставлено 22,14 МТ, від 29.08.2020 № 004307 (BE 6205 СА) поставлено 22,26 МТ, від 29.08.2020 № 004306 (BE 6212 СН) поставлено 22,10 МТ, від 29.08.2020 № 004305 (BE 2874 СА) поставлено 27,30 МТ, від 30.08.2020 № 004304 (BE 6212 СА) поставлено 21,94 МТ, що загалом склало 115,74 МТ соняшника.
Надалі була оформлена видаткова накладна № 228 від 31.08.2020 на суму 1 254 628,62 грн (щодо 115,74 МТ), а до цієї накладної - акт перерахунку ціни партії Товару, поставленого згідно видаткової накладної № 228, де ціна за 1 МТ, з урахуванням положення пункту 4.1. договору, була уточнена та становила - 9 033,38 грн (без ПДВ).
Із урахуванням ціни за зазначеним вище акту від 31.08.2020, позивачем всього було поставлено соняшнику на загальну суму 1 254 628,62 грн, де на 100 % від зазначеної суми позивачем було сформовано рахунок від 31.08.2020 № 229; даний рахунок був переданий відповідачу для оплати.
Наявність підпису вантажоотримувача (ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС») на ТТН, підпису Відповідача на видаткових накладних і актах, а також проведення Відповідачем фактичне оплати по рахунку № 229 на суму 80 % від суми, вказаної в рахунках, вказує на те, що з боку Позивача був виконаний п. 6.1.1. Договору станом на 31.08.2020.
31.08.2020 з боку Відповідача на підставі рахунку № 229 була здійснена оплата 80-и % від вартості соняшника по видатковій накладній № 228 в сумі - 1 003 702,90 грн, що підтверджується випискою Позивача з його банківського рахунку.
Разом з цим 11.09.2020 на виконання п. 6.1.2. Договору Відповідачу електронним листом передавалась податкова накладна № 18 від 31.08.2020 для проведення з його боку оплати залишку по рахункам № 229 на суму 20 % від суми, вказаної в цих рахунках. документи згідно п.6.1.1. договору вже були передані до 31.08.2020. Податкова накладна № 18 була передана одразу ж після її реєстрації в ЄРПН - 11.09.2020.
Пізніше позивач сформував претензію від 19.10.2020 № 178, в якій вказав, що у відповідача перед позивачем існує борг на суму 250 925,72 грн, яка з боку відповідача була залишена без розгляду. У цій же претензії Позивач вказував, що виконав вимоги пунктів 6.1.1. - 6.1.2. договору, а тому відсутні підстави не проводити оплату по рахунку № 229.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскільки залишок заборгованості має бути сплачений протягом 2-х робочих днів після передачі всього пакету документів, яка відбулась 11.09.2020, то прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання розпочалося з 14.09.2020.
Посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором в частині здійснення повної оплати заборгованості у сумі 250 925,72 грн, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості пені в розмірі 10 534,94 грн, три проценти річних у розмірі 2 69,88 грн, інфляційних втрат у розмірі 9 930,35 грн (з урахуванням пояснень від 23.04.2021).
Окрім того, позивачем заявлено до стягнення збитки у сумі 12 759,40 грн, понесені по договору кредиту "Кредитування траншами для корпоративних клієнтів" №010/Д2-1-КБ/432 від 26.02.2020 до генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/Р2-01-11-2-0/1 від 09.01.2015, укладеному з АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ".
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків позивач посилається на те, що внаслідок прострочення відповідачем зобов'язань за договором позивач зазнав збитків у вигляді оплачених процентів по договору кредиту "Кредитування траншами для корпоративних клієнтів" №010/Д2-1-КБ/432 від 26.02.2020 до генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/Р2-01-11-2-0/1 від 09.01.2015, укладеному між позивачем та АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ".
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, щодо позову господарський суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до частини 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із статтею 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено судом, позивач на виконання взятих на себе зобов'язань за договором поставки №60428898 від 28.08.2020 поставив відповідачу, а відповідач прийняв (соняшник врожаю 2020 року) на загальну суму 1 254 628,62 грн, на підтвердження чого надав суду товарно-транспортні накладні.
Відповідності до частини 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
31.08.2020 відповідач здійснив часткову оплату на суму 1 003 702,90 грн та 20.01.2020 здійснив оплату 20% вартості товару у сумі 250 925,72 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №20004901 від 20.01.2021.
Позивач посилається на прострочення відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару з 14.09.2020, оскільки на виконання п.6.1.2. договору 11.09.2020 відповідачу за описом передані документи для здійснення оплати залишку по рахункам №229 від 31.08.2020.
Відповідач у свою чергу заперечує факт виконання позивачем вимог п.6.1.1 п.6.1.2. договору щодо передачі документів, у зв'язку із чим стверджує про відсутність прострочення грошового зобов'язання.
За змістом частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Згідно із частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Суд зазначає, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
Відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Надаючи оцінку доводам сторін судового процесу, дослідивши надані сторонами докази у матеріали справи суд зазначає наступне.
Так, за у відповідності до пункту 6.1 договору покупець здійснює оплату в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості товару на поточний банківський рахунок продавця. покупець зобов'язується проводити оплату кожної партії товару у два етапи:
- 80% вартості відповідної партії товару сплачується покупцем протягом 2-х робочих днів з дати поставки товару і визначення фактичної кількості та якості поставленого Товару згідно умов цього договору, а також після отримання усіх документів на товар, що визначені у п.6.1.1. цього договору;
- остаточний розрахунок проводиться покупцем протягом 2-х робочих днів після: а) отримання покупцем документів, визначені у п.6.1.1. (якщо їх не було надано раніше) та у п.6.1.2., а також після б) завершення здійснення покупцем перевірки правильності реєстрації продавцем відповідної податкової накладної в ЄРПН (ст.8 цього договору), за умови відсутності порушень з боку продавця встановлених законодавством вимог щодо реєстрації та належного заповнення податкових накладних.
Згідно із п.6.1.1 договору зазначено, що документи для часткової оплати:
а) товарно-транспортні накладні на товар з відміткою вантажоотримувача про прийняття товару по кількості та якості.
б) оригінал акту перерахунку ціни відповідної партії товару;
в) засвідчена печаткою продавця копія реєстру вантажоотримувача про вивантаження транспортних засобів із зазначенням ваги та якості прийнятого товару;
г) оригінал видаткової накладної або акту приймання - передачі на відповідну фактичну кількість поставленого товару;
д) оригінал чи засвідчена продавцем (печатка та підпис) копія рахунку на оплату вартості поставленого товару за ціною згідно з актом перерахунку ціни відповідної партії товару.
У пункті 6.1.2 договору передбачено, що документи для остаточної оплати:
а) оригінал рахунку на оплату вартості отриманого товару за ціною згідно з актом перерахунку ціни відповідної партії товару;
б) засвідчена підписом та печаткою продавця роздруківка електронної квитанції про реєстрацію продавцем відповідної податкової накладної у ЄРПН;
в) оригінали відвантажувальних документів, визначені в п.6.1.1. цього договору (у разі, якщо спочатку для оплати було прийнято засвідчені копії).
У відповідності до частини 1 статті 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Норми вказаної статті кореспондуються з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.
З аналізу наведених вище положень договору вбачається, що обов'язок відповідача здійснити остаточну плату за отриманий товар обумовлено вчиненням позивачем дій щодо передачі усіх документів на товар, що вказані у п.п.6.1.1, 6.1.2 договору.
Єдиним документом, на який посилається Товариство в підтвердження свого твердження щодо надання документів 11.09.2020 є «Копія електронного листа про отримання податкової накладної по п.6.1.2. Договору поставки», з якого вбачається наступне:
«Повідомлення, що пересилається
Від кого: "ТОВ Компанія - Профіт"
Кому: "Elena Dzhulai"
Тема: ПП Компанія "Ніна Паллант". Податкові на 20%.
Дата: 11 вересня 2020, 10:24:03».
Суд не вважає роздруківку з електронної пошти належним доказом на підтвердження надсилання позивачем документів, визначених у п.п.6.1.1, 6.1.2 договору, оскільки вказана роздруківка не містить ніякої ідентифікації договору поставки, зокрема відсутні дата, номер, найменування/ціна товару, номер/зміст податкової накладної тощо, не містить жодної інформації / ідентифікації, що документи, вказані в листі призначені для Відповідача( ДП «Сантрейд»), роздруківка вказує на «процес пересилання», а не на «факт отримання», а також свідчить, що відправка мала місце від імені «ТОВ Компанія-Профіт», яка не є стороною договору поставки.
Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що позивачем у порушення п.п.6.1.1, 6.1.2 договору поставки №60428898 від 28.08.2020 не надав належних доказів в розумінні Господарського процесуального кодексу України на підтвердження факту передачі відповідачу та отримання останнім документів для оплати.
При цьому факт здійснення відповідачем оплати за договором поставки №60428898 від 28.08.2020 не заміняє зобов'язання позивача передати відповідачеві визначені у п.п.6.1.1, 6.1.2 договору документи, а також не підтверджує отримання таких документів. Посилання на рахунки під час здійснення платежу з урахуванням обов'язку у п.6.1.1. надати їх копії також не підтверджує факту отримання відповідачем оригіналів таких рахунків.
Направлення позивачем на адресу позивача претензії № 178 від 19.10.2020, в якій вимагав сплатити заборгованість також не підтверджує виконання позивачем обов'язку передбаченого п.п.6.1.1, 6.1.2 договору, оскільки не містить відомостей про направлення разом із претензією документів визначених у зазначених пунктах договору.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу (пункт 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
За змістом частини 2 статті 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до наведених приписів законодавства право на нарахування трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені виникає внаслідок факту наявності прострочення стороною, у даному випадку відповідачем, виконання грошового зобов'язання з оплати товару.
Однак, як встановлено вище у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту передачі відповідачу та отримання останнім документів, визначених у п.6.1.1. та у п.6.1.2 договору, з яких можна встановити дату вчинення відповідної дії та визначити початок виникнення обов'язку відповідача із здійснення остаточної оплати за отриманий товар.
З огляду на відсутність доказів направлення та вручення позивачем відповідачу всього переліку документів відповідно до умов договору поставки, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача прострочення із здійснення оплати за отриманий товар за договором, у зв'язку із чим підстави для нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат відсутні.
Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Щодо заявленої позивачем позовної вимоги про стягнення збитків у сумі 12 759,40 грн, то суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків позивач посилається на те, що внаслідок прострочення відповідачем зобов'язань за договором позивач зазнав збитків у вигляді оплачених процентів по договору кредиту "Кредитування траншами для корпоративних клієнтів" №010/Д2-1-КБ/432 від 26.02.2020 до генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/Р2-01-11-2-0/1 від 09.01.2015, укладеному між позивачем та АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ".
Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. В силу положень частини другої названої статті збитками є:
втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
З вказаних норм чинного законодавства вбачається, що обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує її інтереси як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення - причиною. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом; суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.
Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.
Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
Однак, позивачем не доведено наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та сплатою позивачем процентів за користування кредитними коштами по договору кредиту "Кредитування траншами для корпоративних клієнтів" №010/Д2-1-КБ/432 від 26.02.2020 до генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/Р2-01-11-2-0/1 від 09.01.2015, укладеному між позивачем та АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ".
Зі змісту кредитного договору та договору поставки не вбачається, що обов'язок зі сплати процентів за кредитним договором пов'язаний із виконанням договору поставки від 28.08.2020, який більш того укладений пізніше від кредитного договору.
Наданий позивачем кредитний договір №015/Д2-1-КБ/241 від 27.03.2020, довідки розрахунки також не підтверджують наявності причинно-наслідкового зв'язку між виконанням відповідачем обов'язку за договором поставки та сплатою позивачем процентів за користування кредитними коштами по договору кредиту.
Отже, позивачем не надано жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б у своїй сукупності надали суду можливість встановити обставини, які входять до предмету доказування у даній справі, а саме причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками, а також протиправної поведінки відповідача.
Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у сумі 12 759,40 грн.
Приписами статтей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтею 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням встановлених обставин, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Окрім того, господарський суд, при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судові витрати за розгляд справи відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у тому числі й витрати на правову допомогу, покладаються на Приватне підприємство "Компанія Ніка Паллант".
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 16.06.2021.
СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ