10 червня 2021 р.Справа № 520/10729/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
представника відповідача Саєнко Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 16.12.20 по справі № 520/10729/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП: 43983495)
про скасування правових актів індивідуальної дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП: 43983495), в якій уточнивши позовні вимоги, просила суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №001773305 від 26.12.2019р.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №001783305 від 26.12.2019р.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №001763305 від 26.12.2019р.
В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначала, що не отримувала доходу у формі інвестиційного прибутку і тому не повинна виконувати податкового обов'язку за подією отримання коштів від ТОВ "КУА "Фінекс-Капітал" у сумі 5.305.205,00грн.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що на її думку суд першої інстанції здійснював правосуддя формально, розглядаючи лише ті факти, на які наголошував відповідач, а не розглядаючи справу всебічно з урахуванням усіх доводів обох сторін спору, оскільки суд «відкинув» факти процедурних порушень під час досудового врегулювання спору, як неважливі і як такі, що не потребують дослідження, тим самим продемонструвавши односторонній підхід до розгляду справи.
Позивач зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено підстави для нарахування відповідачем податку на доходи фізичних осіб та військового збору, оскільки на дату продажу позивачем частки, зобов'язання нараховувати, утримувати та сплачувати податок, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення норма законодавства мав податковий агент ТОВ «КУА «ФІНЕКС-КАПІТАЛ».
Позивач зазначає, що податковим агентом ТОВ «КУА «ФІНЕКС-КАПІТАЛ» відповідачу було надано всю інформацію та підтверджено відсутність у позивача інвестиційного прибутку в результаті продажу частки.
Крім того, позивач звертає увагу, що однією з обставин, яка має значення для справи, але не була судом першої інстанції було застосування відповідачем недійсних норм законодавства при винесенні рішення про порушення нею норм ПКУ, на дату придбання та на дату продажу позивачем інвестиційного активу - частки, законодавство не містило норми про необхідність «документального підтвердження витрат», таким чином, позивач вважає, що неї був відсутній обов'язок зберігати будь-які документи, що підтверджували б такі доходи та витрати.
На думку позивача, суд першої інстанції застосував закон, який не підлягає застосуванню у той самий час не застосував закон, який підлягав застосуванню, за наслідком чого прийшов до необгрунтованих висновків.
Представник відповідача скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що у зв'язку з отриманням відповідачем податкової інформації (податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за формою № 1-ДФ), яка свідчила про отримання ОСОБА_1 доходу з ознакою «112» і порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині недекларування доходу та несплати податків і зборів, ГУ ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС області) на вище вказану адресу ОСОБА_1 направлено лист від 14.01.2019 № 272/К/20-40-57-06-22 щодо необхідності подання податкової декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік та надання до контролюючого органу документів, що підтверджують витрати платника податків. Однак, вказана поштова кореспонденція 19.03.2019 повернута до контролюючого органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Наказ від 22.058.2019 № 5919 на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 також відповідачем направлено на вище зазначену адресу та повернуто 04.10.2019 з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Акт перевірки позивача від 28.10.2019 № 532/20-40-33-05-07/ НОМЕР_1 направлено на адресу позивача та повернуто 09.12.2019 до контролюючого органу 09.12.2019 з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Відповідач наголошує, що обов'язок контролюючого органу направити поштову кореспонденцію у спосіб, визначений у п. 42.2 ст. 42 ПКУ, кореспондується з обов'язком платника податків отримати поштову кореспонденцію.
Добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних оеіб-підприємців та громадських Формувань. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Відповідач не погоджується з твердженням позивача, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи не досліджено обставини, що мають значення по справі, оскільки згідно з п. 44.1 ст. 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідач звертає увагу, що згідно з відповідю Товариства від 18.06.2019 № 1806 (вх. ГУ ДФС області від 19.06.2019 № 41852/10) дійсно протягом 4 кварталу 2016 року (з 04.11.2016 по 23.12.2016) Товариством здійснені перерахування грошових коштів на загальну суму 5 305 205,00 грн на користь ОСОБА_1 в якості сплати за належну їй частку у статутному капіталі Товариства за Договором купівлі - продажу (відступлення) частки у статутному капіталі Товариства від 16.05.2016. Відповідно до умов Договору продавець - ОСОБА_1 зобов'язується передати у власність покупця - Компанії частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 50% статутного капіталу, що у грошовому вираженні дорівнює 7 500 000,0 грн (далі - частка), а покупець - Компанія зобов'язується прийняти та оплатити вищезазначену частку за договірною ціною, яка дорівнює її номінальної вартості.
Протягом 4 кварталу 2016 Товариством на виконання вимог Договору здійснено платежі на поточний рахунок ОСОБА_1 , відкритий в банківській установі в загальній сумі 5 305 205,0 грн, в тому числі: 04.11.2016 - 4 665 925,0 грн, 08.11.2016 - 1 35 280,0 грн, 10.11.2016 - 150 500,0 грн, 11.11.2016 - 150 500,0 грн, 30.11.2016 - 53 000,0 грн, 23.12.2016 - 150 000,0 гривень.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник позивача, не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що податковою адресою заявника у розумінні ст.45 Податкового кодексу України є АДРЕСА_1 (а.с.10).
Докази зміни податкової адреси у матеріалах справи відсутні.
Заявник мав правовий статус одного із засновників ТОВ «КУА «Фінекс-Капітал» (ідентифікаційний код - 34333275; далі за текстом - Товариство) і протягом 4 кварталу 2016р. одержав від цього суб'єкта господарювання платіж на суму 5.305.205,00 грн.
Ці обставини визнані учасниками справи у порядку ч.1 ст.78 КАС України.
Товариством за цією подією було складено податковий розрахунок з податку на доходи фізичних осіб за формою 1-ДФ, але заявник декларації з податку на доходи фізичних осіб до контролюючого органу не подавав (а.с.141-142).
Контролюючим органом було складено запит від 10.06.2019р. №28632/10-20-40-57-06-22, який був направлений на адресу Товариства з приводу підстав для ініціювання переказу коштів у власність заявника. (а.с.144).
Відповідь була надана листом Товариства від 18.06.2019р. №1806, якою підтверджено факт виплати коштів та зазначено, що виплата здійснювалась у межах договору від 16.05.2016р. стосовно продажу заявником частки у розмірі 50% статутного капіталу Товариства. (а.с.145)
14.01.2019р. контролюючим органом було складено письмовий запит №272/К/20-40-57-06-22, котрий був направлений на податкову адресу заявника і повернутий контролюючому органу за закінченням терміну зберігання - 19.03.2019 (а.с.146-148).
Доказів оскарження платником податків дій контролюючого органу з приводу складання означеного запиту в адміністративному або судовому порядку матеріали справи не містять.
22.08.2019р. контролюючим органом було видано наказ №5919 з приводу призначення документальної позапланової невиїзної перевірки заявника з питань виконання податкового обов'язку з податку на доходи фізичних осіб і військового збору у період 01.01.2016р.-31.12.2016р. (а.с.149).
Датою початку проведення перевірки було визначено - 15.10.2019р.
Разом із повідомленням №839 від 22.08.2019р. та повідомленням №10267/К/20-40-13-05-16 копія згаданого наказу були направлені контролюючим органом за належною податковою адресою заявника, але 04.10.2019р. повернуті без вручення у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Доказів оскарження платником податків означеного наказу або дій контролюючого органу з приводу проведення перевірки в адміністративному або судовому порядку матеріали справи не містять.
28.10.2019р. контролюючим органом було складено акт №532/20-40-33-05-07/ НОМЕР_1 (далі за текстом - Акт). (а.с.155-168).
Цей Акт був направлений контролюючим органом за належною податковою адресою заявника, але 09.12.2019р. повернутий установою поштового зв'язку без вручення у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
У тексті Акту викладені судження контролюючого органу про вчинення особою низки податкових правопорушень, а саме порушення вимог пп. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 та пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170, п.п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 954 936,90 грн. та військового збору на суму 79578,08 грн., а також не подано декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік, чим порушено вимоги п. 49.1, п. 49.2, пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, пп. 168.1.3, п. 168.1 ст. 168, пп. 170.2.6, п. 170.2 ст. 170, пп. 176.1 "в” п. 176.1 ст. 176, п. 179.1 ст.179 Податкового кодексу України внаслідок отримання платником у 2016 році інвестиційного доходу у загальній сумі 5.205.205,00грн., за яким відсутні витрати.
26.12.2019р. з посиланням на Акт контролюючим органом були видані податкові повідомлення-рішення: №0001763305 про застосування 170,00грн. штрафу за неподачу документу обов'язкової податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб за 2016р.; №001773305 про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 1.193.671,13грн. (основний платіж - 954.936,90грн.; штраф - 238.734,23грн.); №001783305 про визначення грошового зобов'язання з військового збору у загальному розмірі 99.472,60грн. (основний платіж - 79.578,08грн.; штраф - 19.894,52грн.) (а.с.170-175).
Не погодившись із правомірністю владного волевиявлення адміністративного органу з приводу самостійного визначення грошового зобов'язання платника податків, заявник ініціював даний спір.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником безумовно було отримано дохід, котрий безвідносно до спірної події отримання інвестиційного прибутку, підлягав декларуванню в документах обов'язкової податкової звітності, проте заявник податкового обов'язку у цій частині не виконав.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно з абз.1 п.п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 ''Витрати'' (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000р. за №27/4248) витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Відповідно ж до змісту ст. 1 згаданого закону доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Правила обчислення податку на доходи фізичних осіб від проведення господарських операцій з обороту інвестиційних активів визначені приписами розділу IV Податкового кодексу України.
Так, за визначенням п.п.162.1.1 ст.162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно з п.п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є:
163.1.1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; 163.1.2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); 163.1.3. іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Відповідно до п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
За правилом п.п.164.1.3 ст.164 Податкового кодексу України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
Як то передбачено п.п.164.2.9 ст.164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.40 і 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
У силу п.п.168.1.1 ст.168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
У розумінні п.п.14.1.180 ст.14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Пунктом 168.3 ст.168 Податкового кодексу України передбачено, що розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем, органами Пенсійного фонду України).
Підпунктом 170.2.1 ст.170 Податкового кодексу України визначено, що облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік за результатами якого платник податку зобов'язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року.
Відповідно до п.п.170.2.2 ст.170 Податкового кодексу України інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).
Згідно з п.п.170.2.6 ст.170 Податкового кодексу України до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року. Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.
З досліджених колегією суддів матеріалів справи вбачається, що позивачем надано докази, що стосуються понесених витрат на придбання ОСОБА_1 частки у розмірі 50% статутного капіталу (надалі - « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ФІНЕКС-КАПІТАЛ», ідентифікаційний код - 34333275 (надалі - «ТОВ «КУА «ФІНЕКС-КАПІТАЛ»), що підтверджує в даному випадку відсутність у позивача інвестиційного прибутку.
Отже, судом першої інстанції не було досліджено фактів придбання та продажу ОСОБА_1 інвестиційного активу, і як наслідок факту відсутності у позивача інвестиційного прибутку та не встановлено відсутність підстав для нарахування відповідачем податкових зобов'язань.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач надсилав позивачу документи, що стосувались податкової перевірки, за належною податковою адресою.
Проте, колегія суддів наголошує, що відповідно до ст. 86 Податкового кодексу України, зокрема Акт перевірки мав бути наданий ОСОБА_1 як платнику податків для підписання. А у разі відмови від підписання такого Акту перевірки, посадовими особами контролюючого органу мав би бути складений відповідний акт, що засвідчував би факт такої відмови.
З письмових пояснень позивача, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 не було відомо про хід проведення відповідачем податкової перевірки, отже не було відомо, на підставі яких документів відповідачем були зроблені висновки про те, що позивачем не були понесені витрати на придбання інвестиційного активу, чим було порушено право ОСОБА_1 , що передбачено п. 17.1.8 ПКУ на можливість вимагати від контролюючого органу проведення перевірки відомостей та фактів, що могли б свідчити на користь платника податків.
Отже, колегія суддів переглядаючи в межах доводів апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції дослідив лише процедуру призначення перевірки, у той час як вся процедура перевірки включає в себе не тільки призначення перевірки, а й її проведення.
Так, відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки, яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.
Щодо обставин досудового врегулювання спору, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що після того, як позивачу стало відомо про донарахування податкових зобов'язань відповідачем, ОСОБА_1 13 січня 2020 року подала скаргу на ППР № 176, ППР № 177 та ППР № 178 в порядку адміністративного оскарження до Держаної податкової служби України, яку було відхилено.
Так, позивач в апеляційній скарзі наголошує, що ДПС не надала їй можливість бути присутньою під час розгляду поданої скарги до ДПС, надавати докази та відстоювати свої права, незважаючи на те, що одночасно із поданням скарги по ДПС, позивачем було заявлено про намір брати участь у розгляді матеріалів скарги до ДПС відповідно до пп. 1 та 2 Розділу VI Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 916 від 21.10.2015 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23.12.2015 за№ 1617/28062.
Позивач вказує, що ДПС не повідомила її про місце, дату та час розгляду її скарги, позивач не отримала жодного повідомлення від ДПС, та не мала можливості особисто взяти участь у розгляді матеріалів скарги до ДПС, висловлювати свою думку з питань, які могли б виникнути під час розгляду; надавати підтверджуючі документи, пояснення, доводи, які стосувалися предмета скарги по ДПС: ознайомлюватись із матеріалами перевірки та адміністративного оскарження, робити з них копії тощо.
Слід звернути увагу, що на дату продажу ОСОБА_1 . Частки, зобов'язання нараховувати, утримувати та сплачувати податок, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення норма законодавства мав податковий агент позивача ТОВ «КУА «ФІНЕКС-КАПІТАЛ».
Дійсно, колегією суддів з матеріалів справи, зокрема з відповіді ТОВ «КУА «ФІНЕКС-КАПІТАЛ» № 1806 від 18.06.2019 р. на запит відповідача встановлено, що податковим агентом ТОВ «КУА «ФІНЕКС-КАПІТАЛ» відповідачу було надано всю інформацію та підтверджено відсутність у ОСОБА_1 інвестиційного прибутку в результаті продажу Частки.
Також з матеріалів справи вбачається, що у 2016 році позивачем дійсно був отриманий інвестиційний прибуток у розмірі 5 305 205,00 грн (п'ять мільйонів триста п'ять тисяч двісті п'ять гривень 00 копійок) у зв'язку з продажем частки у статутному капіталі ТОВ «КУА «ФІНЕКС-КАПІТАЛ» у розмірі 50 % статутного капіталу (надалі - Частка). Частка була відчужена позивачем цій компанії за Договором купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «КУА «ФІНЕКС-КАПІТАЛ» від 16.05.2016 (надалі - Договір купівлі- продажу) за номінальною вартістю 7 500 000,00 грн (сім мільйонів п'ятсот тисяч гривень 00 копійок).
Порядок оподаткування інвестиційного прибутку регламентується п. 170.2 ст. 170 ПКУ.
Пп. 170.2.2. п. 170.2 ст. 170 Розділу IV ПКУ визначає, що інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу з урахуванням норм пп. 170.2.4- 170.2.6 цього пункту.
Відповідно до пп. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, інвестиції - це господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. До інвестицій віднесені, в тому числі:
«фінансові інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання корпоративних пpaв, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на: а) прямі інвестиції - господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою; б) портфельні інвестиції - господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному ринку».
Згідно з п. 14.1.811 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, інвестиційний прибуток для цілей розділу IV ПКУ - дохід у вигляді позитивної різниці між доходом, отриманим платником податку від проведення операцій з цінними паперами з урахуванням курсової різниці, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніде цінні папери, формах, та витратами на придбання таких інвестиційних активів.
Відчужений ОСОБА_1 інвестиційний актив, був набутий нею частково у 2006 році під час створення компанії ТОВ «КУА «ФІНЕКС-КАПІТАЛ» у розмірі 1 500 000,00 (один мільйон п'ятсот тисяч гривень 00 копійок) тау 2008 році у розмірі 6 000 000,00 (шість мільйонів гривень 00 копійок) після прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу компанії. Сплата позивачем частки у статутному капіталі ТОВ «КУА «ФІНЕКС-КАПІТАЛ» відбувалась виключно грошовими коштами відповідно до вимог законодавства щодо формування та сплати статутного капіталу професійних учасників ринку цінних паперів, шляхом перерахування з поточного рахунку, відкритого в AT «УКРСИББАНК», наступним чином:
1) з банківського рахунку № НОМЕР_2 : 07.04.2006 - 10 000,00 грн платіжне доручення № 46; 20.04.2006 - 10 000,00 грн., платіжне доручення № 16804; 25.04.2006 - 1 000 000,00 грн,, платіжне доручення № 19058; 25.04.2006 - 480 000,00 грн., платіжне доручення № 22395.
2) з банківського рахунку № НОМЕР_3 , відкритого в AT «УКРСИББАНК»: 02.09.2008 - 6 000 000,00 грн., платіжне доручення № 13.
Отже, позивачем були фактично понесені витрати на придбання інвестиційного активу у розмірі 7 500 000,00 гривень, і відповідно до Договору купівлі-продажу Частки цей актив був проданий позивачем за 7 500 000,00 гривень.
Таким чином, у ОСОБА_1 відсутній інвестиційний прибуток, який відповідно до законодавства підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.
Крім того, колегією суддів встановлено, що на дату придбання ОСОБА_1 інвестиційного активу (2006-2008 рр.) порядок оподаткування доходів фізичних осіб визначався відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889- IV від 22.05.2003 (в редакціях, що були чинними на дати проведення операцій).
Так, відповідно до пп. 9.6.2. п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889- IV від 22.05.2003 із змінами, в редакціях від 02.03.2006 та від 04.06.2008, які були чинними на дату придбання (2006-2008 рр. позивачем інвестиційного активу (Частки в статутному капіталі ТОВ «КУА «ФІНЕКС-КАПІТАЛ»), інвестиційний прибуток визначався як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу.
Відповідно до пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Податкового кодексу України, № від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями, в редакції від 01.06.2016, яка була чинною на дату продажу позивачем інвестиційного активу (Частки в статутному капіталі ТОВ «КУА «ФІНЕКС-КАПІТАЛ»), інвестиційний прибуток розраховувався як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу.
Тобто, фактично на дату придбання та на дату продажу позивачем інвестиційного активу законодавство не містило норми про необхідність «документального підтвердження витрат».
Відповідно до пп. 170.2.2. п. 170.2 ст. 170 Розділу IV ПКУ в поточнії редакції, інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу.
Таким чином, відповідачем застосовано норми Податкового кодексу України, що були чинними на дату складання Акту від 28.10.2019 р. за № 532/20-40-33-05- 07/ НОМЕР_1 , а не на дату продажу ОСОБА_1 . Частки та отримання доходу (тобто станом на 2016 рік), чим порушено конституційні принципи щодо незворотності дії в часі законів та нормативно- правових актів, а саме ст. 58 Конституції України, відповідно до якої дія закону не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом, тому визначення інвестиційного доходу та порядку його оподаткування може відбуватися відповідно до норм законодавства, що було чинним на дату отримання позивачем такого інвестиційного доходу.
Колегія суддів зазначає, що у попередніх редакціях ПКУ, які були чинні на дату продажу ОСОБА_1 інвестиційного активу, як і у чинній редакції ПКУ, відсутнє визначення, що саме є «документальним підтвердження витрат», як і відсутнім перелік документів, які можуть вважатися підтвердженням витрат, понесених платником податків з зв'язку з придбанням інвестиції у формі внесення коштів в статутний капітал юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.
Колегія суддів вважає, що висновки відповідача про необхідність надання розрахункових документів, зокрема платіжних доручень, є такими що не відповідають законодавству. Оскільки наведеним нормивно правовим регулюванням не визначено перелік документів, що є належим документальним підтвердженням витрат на придбання інвестиційного активу.
Також, позивачем на підтвердження своїх доводів залучено до матеріалів справи банківські виписки АТ «УКРСИББАНК» з особового рахунку, а також аудиторський звіт незалежного аудитора щодо підтвердження достовірності, повноти проміжної фінансової звітності ТОВ «КУА «ФІНЕКС-КАПІТАЛ» станом на 30.09.2019, з яких вбачається факт сплати позивачем статутного капіталу цієї компанії, що є належним документальним підтвердження понесених ОСОБА_1 інвестиційних витрат.
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів дійшла висновку про те, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Харківській області від 26.12.2019р. №001773305, №001783305, №001763305 суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішень, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, чим порушено законні інтереси позивача.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив помилкові висновки.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 року по справі № 520/10729/2020, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 по справі № 520/10729/2020 скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП: 43983495) про скасування правових актів індивідуальної дії задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 26.12.2019р. №001773305, №001783305, №001763305.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 22.06.2021 року