18 червня 2021 р. Справа № 520/1074/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., м. Харків, повний текст складено 12.03.21 по справі № 520/1074/21
за позовом ОСОБА_1
до Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку (далі та текстом також - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у ненаданні відповіді ОСОБА_1 на питання, зазначені в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви позивача від 17 листопада 2020 року, адресованої Харківському зональному відділу Військової служби правопорядку;
- зобов'язати Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути питання, зазначені в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви ОСОБА_1 від 17 листопада 2020 року, адресованої Харківському зональному відділу Військової служби правопорядку;
- визнати протиправною бездіяльність Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у незапрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 від 17 листопада 2020 року, адресованої Харківському зональному відділу Військової служби правопорядку;
- зобов'язати Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 листопада 2020 року, адресовану Харківському зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. 18 та 19 Закону України “Про звернення громадян”;
- зобов'язати Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у незапрошенні адвоката Гур'єва Юрія Макаровича на розгляд заяви ОСОБА_1 від 17 листопада 2020 року, адресованої Харківському зональному відділу Військової служби правопорядку.
Зобов'язано Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 листопада 2020 року, адресовану Харківському зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. ст. 18 та 19 Закону України “Про звернення громадян” з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосування норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 826/6825/16, вказує, що належним способом відновлення порушеного права позивача є саме задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненаданні відповіді позивачу на питання зазначені в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви позивача від 17 листопада 2020 року, адресованої Харківському зональному відділенню Військової служби правопорядку та зобов'язання повторно її розглянути з дотриманням вимог ст. 18 та ст. 19 Закону України «Про звернення громадян». Також, позивач вказує на необхідність встановлення судового контролю відповідно до ст. 382 КАС України.
За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позивачем подано письмові пояснення, в яких він зазначив, що внаслідок обраного судом першої інстанції неналежного способу захисту прав, позивач був вимушений повторно звертатися до суду (справа № 520/6550/21) з позовом про визнання протиправними дій Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, які полягають у необ'єктивному розгляді звернення від 17 листопада 2020 року, відповідь на яке оформлена листом Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку від 06.04.2021 за № 1218 та зобов'язання Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку повторно розглянути звернення позивача від 17 листопада 2020 року.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 17.11.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив:
1. Перевірити та виявити чи вчинялись ОСОБА_1 у період проходження ним військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також під час отримання ним поранення та контузії у період проходження військової служби.
2. В процесі розгляду даного звернення перевірити та встановити чи є поранення та контузії позивача наслідком:
2.1. Вчинення позивачем злочину або адміністративного правопорушення?
2.2. Вчинення позивачем дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння?
2.3. Навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю?
Також, позивач у вказаній заяві зазначив, що бажає взяти участь у розгляді даного звернення через свого представника - адвоката Уманця Андрія Ігоровича.
Відповідач листом від 19.11.2020 за № 3401 повідомив позивача, що в період проходження позивачем військової служби в Збройних Силах Союзу PCP з 08.05.1984 по 30.05.1986 посадовим особам Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку дати відповіді на питання позивача не можливо в зв'язку з тим, що Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 (Відомості Верховної Ради України, 2002, №32, ст. 225) та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу. Вказано, що під час розгляду звернення позивач просить врахувати нормативно-правові документи Союзу PCP, а саме: Закон “Про загальний військовий обов'язок”, Закон “Про затвердження основ кримінального судочинства Союзу PCP”, Дисциплінарний статут Збройних Сил СРСР. Вказано, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також, зазначено, що відповідно до ст. 2, п. 1 ст. 3 Закону України “Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України”: ст. 2 Правова основа та принципи діяльності Служби правопорядку. Крім того, вказано, що служба правопорядку у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом та іншими виданими у відповідності з ними нормативно - правовими актами; п. 1 ст. 3. Основними завданнями Служби правопорядку є: виявлення причин, передумов і обставин кримінальних та інших правопорушень, вчинених у військових частинах та на військових об'єктах; розшук осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби); Будь-які нормативно-правові акти Союзу PCP врахувати під час розгляду звернення посадовими особами Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку не представляється можливим. Також, повідомлено, що у разі незгоди позивача з прийнятим за зверненням рішенням, він має право оскаржити дане рішення у порядку підлеглості вищому органу чи посадовій особі вищого рівня або звернутися зі скаргою на прийняте рішення безпосередньо до суду.
Вважаючи, що з боку відповідача наявна протиправна бездіяльність, яка полягає у ненаданні відповіді на пункти 1, 2 та підпункти 2.1, 2.2 та 2.3 вимог прохальної частини заяви позивача від 17.11.2020, та відповідачем порушене право позивача, передбачене ст. 18 Закону України "Про звернення громадян" на участь у розгляді звернення через свого представника, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що питання зазначені в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви позивача від 17 листопада 2020 року підлягають повторному, повному, всебічному дослідженню відповідачем, тому позовні вимоги в цій частині охоплюються обраним судом способом захисту порушених прав позивача та задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи та виходить з такого.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею першою Закону України від 02.10.1996, № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон) визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально - економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно зі статтею 3 Закону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до положень статті 5 Закону, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути усним чи письмовим.
Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Статтею 15 Закону встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Статтею 18 Закону України "Про звернення громадян" визначено права громадянина при розгляді заяви чи скарги. Так, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Як передбачено статтею 19 Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Судом встановлено та вказана обставина не спростована відповідачем, що позивач у заяві від 17.11.2020 просив розгляд скарги провести за участі його представника.
Варто зауважити, що положеннями Закону України "Про звернення громадян", зокрема статтями 18 і 19 визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право бути присутнім при розгляді заяви чи скарги, а органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.
Отже, з наведеного слідує, що відповідач зобов'язаний був запросити позивача для розгляду його заяви, оскільки, в іншому випадку, унеможливлюється практична реалізація права заявника особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви та бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 31.01.2019 у справі № 826/12287/16, від 28.11.2018 у справі № 820/4881/17, від 31.10.2019 у справі № 826/13435/15, від 24.10.2019 у справі № 826/5333/17, що зазначені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції зауважив, що розгляд дослідженої заяви повинен був відбутись за участю представника, як того бажав заявник.
Отже, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не було дотримано вимог статті 19 Закону № 393/96-ВР, зокрема, щодо забезпечення участі позивача та/або його представника при розгляді його звернення, а тому допущено протиправну бездіяльність.
Щодо суті відповіді на звернення позивача, колегія суддів зазначає таке.
Судовим розглядом установлено, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано доказів належного розгляду звернення позивача від 17.11.2020 з дотриманням норм Закону України № 393/96-ВР, зокрема статей 18 і 19, зокрема, щодо забезпечення участі позивача та/або його представника при розгляді його звернення.
Тобто, позивач, без зазначення правових підстав, був позбавлений можливості доводити переконливість доводів свого звернення через представника, у тому числі і щодо розгляду питань, зазначених в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви позивача від 17 листопада 2020 року.
Такі висновки суду свідчать про необ'єктивність та не всебічну перевірку поданої заяви відповідачем.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є визнання протиправною бездіяльності Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у незапрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 від 17 листопада 2020 року та зобов'язання Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 листопада 2020 року з дотриманням вимог ст. 18 та ст. 19 Закону України "Про звернення громадян", з урахуванням висновків суду.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що питання, зазначені в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви позивача від 17 листопада 2020 року, підлягають повторному, повному, всебічному дослідженню відповідачем, тому позовні вимоги в цій частині охоплюються обраним судом способом захисту порушених прав позивача та задоволенню не підлягають, є правомірним.
Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судам першої інстанції обставин справи.
Посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 826/6825/16, колегія суддів відхиляє, оскільки такі висновки сформовано за різних фактичних обставин у справі № 826/6825/16 та у цій справі.
Обставини повторного звернення позивача до суду (справа № 520/6550/21) з позовом про визнання протиправними дій Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, які полягають у необ'єктивному розгляді звернення від 17 листопада 2020 року, не є підставою для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у частині задоволення позову ані позивачем, ані відповідачем рішення суду першої інстанції не оскаржувалося.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено: судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.
Згідно із положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Водночас, необхідним є встановлення існування в спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 820/4261/18.
Припущення позивача про те, що відповідач може порушити його права, захищені судом у даній справі, не є достатньою правовою підставою для застосування інституту судового контролю, оскільки, як вбачається з вищевикладеного, його реалізація є правом суду, а не обов'язком, і для його застосування повинні бути ґрунтовні підстави, а не сама лише існуюча ймовірність, не підтверджена жодними доказами.
Припущення позивача про те, що відповідач ухиляється від належного виконання судових рішень без надмірних затримок, не надають достатніх підстав для застосування статті 382 КАС України з огляду на зазначене вище.
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що за умов відсутності аргументованих доводів та доказів того, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду в подальшому у разі незастосування процесуальних заходів, про які просить заявник, вимога позивача про встановлення судового контролю шляхом зобов'язання Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку подати звіт про виконання судового рішення, не підлягає задоволенню.
Відповідно до приписів ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції, зокрема, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи в оскаржуваній частині та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Питання розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом апеляційної інстанції не вирішується, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 8 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2021 по справі № 520/1074/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін