10 червня 2021 р.Справа № 520/14920/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Тарасової С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Ткаченко Руслани Олександрівни на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2021, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 25.01.21 по справі № 520/14920/2020 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Ткаченко Руслани Олександрівни, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з уточнивши позовні вимоги просив суд, просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Ткаченко Руслани Олександрівни про відмову у скасуванні державної реєстрації прав №54805301 від 27.10.2020 року;
- зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Ткаченко Руслану Олександрівну розглянути заяву ОСОБА_1 № 42180415 від 27.10.2020 року, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна №1231278863101, номер запису про право власності ОСОБА_2 №21031897, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що він звернувся із заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради та 27.10.2020 року державним реєстратором було прийнято рішення №54805301 про відмову у скасуванні вищезазначеного запису про право власності.
Підставою подання позовної заяви, на думку позивача, є невідповідність рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Ткаченко Руслану Олександрівну діючому законодавству та Конституції України щодо проведення державної реєстрації права власності.
Позивач вважає рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Ткаченко Руслани Олександрівни, яким відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 42180415 від 27.10.2020 року, таким, що прийнято необґрунтовано, через що підлягає скасуванню.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Ткаченко Руслани Олександрівни, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Скасовано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Ткаченко Руслани Олександрівни про відмову у скасуванні державної реєстрації прав №54805301 від 27.10.2020 року.
Зобов'язано Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Ткаченко Руслану Олександрівну повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 42180415 від 27.10.2020 року, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна №1231278863101, номер запису про право власності ОСОБА_2 №21031897, з урахуванням висновків суду.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що позивач звернувся до Департаменту реєстрації Харківської міської ради з заявою про скасування права власності, а не з заявою про реєстрацію права власності. Таким чином державним реєстратором досліджувалися підстави скасування права власності ОСОБА_2 передбачені ст. 26 Закону, а не підстави виникнення права власності ОСОБА_1 щодо проведення державної реєстрації, встановлені ст. 27 Закону, на яку суд першої інстанції посилається в своєму рішенні.
Відповідач зауважує, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до положень частини 3 статті 26 Закону передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Відповідач вважає, що при розгляді заяви про скасування запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду, передбаченого ст. 26 Закону, у разі скасування документів, що слугували підставою виникнення права власності (як у даному випадку), державний реєстратор не може брати до уваги лише один документ, який внесений до Державного реєстру речових прав, поряд з іншими документами як підстава виникнення права власності, і залишити поза увагою інший документ, що також слугував підставою для внесення оскаржуваного запису про право власності № 21031997.
На думку відповідача, рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно є правомірним та таким, що прийнято виключно у межах повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.
Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому зазначав, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25.05.2010 року по справі 2-1212/10/15, встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , також рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18.10.2019 року по справі №640/11855/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності, яким визнане за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - на даний час відсутні підстави, на підставі яких за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , про що зроблено запис №21031897.
Позивач вважає, що аргументи відповідача про необхідність надання технічного цаспорту, для проведення реєстраційних дій,щодо нерухомого майна,зазначених у п.п.41,42,43,58 «Порядку, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який затверджений постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 року є хибними, бо Порядок не встановлює,та не може встановлювати підстави набуття права власності на нерухоме майно, оскільки є підзаконним актом. Порядок лише регламентує дії державного реєстратора речових прав на нерухоме майно, щодо проведення Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, та їх обтяжень. Будь-якого Закону України, яким встановлено технічний паспорт на нерухоме майно, як підставу для набуття права власності на нерухоме майно, не існує.
На думку позивача, державний реєстратор має протиправну зацікавленість у наявності реєстрації права власності на вищезазначене нерухоме майно за ОСОБА_2 . Навіть отримавши судове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 року по справі № 520/14920/2020, яке набрало законної сили, та виконавчий лист по зазначеної адміністративній справі, з забов'язанням державного розглянути заяву позивача про скасування права власності ОСОБА_2 , на частину вищезазначеного нерухомого майна, зупиняє розгляд заяви з підстав відсутності в Єдиному державному реєстрі судових рішень дати набрання чинності, як рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 року,так і інших судових рішень Дзержинського районного суду м.Харкова, та Київського районного суду м.Харкова,які були повторно подані державному реєстратору, та є в матеріалах справи адміністративної справи.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 27.10.2020 до Департаменту реєстрації Харківської міської ради ОСОБА_1 було подано заяву за реєстраційним № 42180415 про скасування запису Державного реєстру прав, а саме запису про право власності №21031897.
Заявником, як на підставу скасування подано рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 29.01.2019 по справі № 638/15915/17, ухвалу Апеляційного суду Харківської області по справі № 22-ц-19662/2010 від 19.08.2010, рішення Київського районного суду м. Харкова по справі № 640/11855/17, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.02.2012 по справі № 6-45146 та рішення виконавчого комітету Київської районної у місті Харкові ради № 100-8 від 03.06.2008.
Державним реєстратором у передбаченому законом порядку була розглянута заява №42180415 та того ж дня 27.10.2020 року було прийнято рішення №54805301 про відмову у скасуванні вищезазначеного запису про право власності.
Позивач в адміністративному позові зазначає, що посилання державного реєстратора на технічний паспорт, як на підставу виникнення права власності у ОСОБА_2 є хибним, оскільки технічний паспорт не віднесений до переліку документів передбачених ч. 1 ст. 27 Закону та взагалі не є правовстановлюючим документом.
Вважаючи Рішення державного реєстратору противоправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням вимог законодавства, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Ткаченко Руслани Олександрівни про відмову у скасуванні державної реєстрації прав №54805301 від 27.10.2020 року є таким, що прийнято державним реєстратором протиправно.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями п.1 ч.1 ст.2 Закону України, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За вимогами частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Частиною 1 статті 18 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом: 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення це - звих прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими травами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього право набувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим право набувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття вказаного рішення державним реєстратором на нерухоме майно визначено, що документи заявника, відомості державного реєстру речових прав на нерухоме майно проведення державної реєстрації скасування запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер 1231278863101, номер запису 21031897 на підставі наданих документів неможливо. (а.с. 40)
Так, зі змісту рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29.01.2019 року по справі № 638/15915/17, скасовано підставу реєстрації права власності ОСОБА_2 .
Зазначеним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова скасоване положення п.2 рішення виконавчого комітету Київської у м. Харкові ради №100-8 від 03.06.2008 року «Про затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 » в частині зобов'язання ОСОБА_2 звернутись до Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» з питань про оформлення свідоцтва про право власності на житловий будинок літ. «А-2» по АДРЕСА_1 (а.с. 41-46).
Крім цього, позивачем до поданої заяви надавались державному реєстратору рішення Київського районного суду м. Харкова від 25.05.2010 року по справі 2-1212/10/15, яке ухвалами апеляційної та касаційної інстанцій, залишено без змін, яким встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ..
Судом першої інстанції в ході розгляду справи також встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18.10.2019 року по справі № 640/11855/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Визнане за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 47-48).
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Таким чином, рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.
У статті 26 Закону № 1952-IV зазначено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.
Відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Крім того, з матеріалів справи, зокрема з копії рішення державного реєстратора, яким ОСОБА_1 відмовлено у проведенні реєстрації прав та їх обтяжень від 27.10.2020 року № 54805301, вбачається, що у якості підстави реєстратор посилається на технічний паспорт, як на підставу виникнення права власності у ОСОБА_2 , що на думку відповідача, унеможливлюють проведення державної реєстрації скасування запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер 1231278863101, номер запису 21031897 на підставі наданих документів.
Щодо вказаних підстав державного реєстратора щодо відмови у проведенні державної реєстрації скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна №1231278863101, номер запису про право власності ОСОБА_2 №21031897, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вищенаведених рішень судів, а саме: рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29.01.2019 року по справі №638/15915/17, яким скасовано підставу реєстрації права власності ОСОБА_2 ; рішення Київського районного суду м. Харкова від 25.05.2010 року по справі 2-1212/10/15, яке набрало законної сили, встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та також рішення Київського районного суду м. Харкова від 18.10.2019 року по справі №640/11855/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, яким визнане за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - на даний час відсутні підстави, на підставі яких за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , про що зроблено запис №21031897.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення державним реєстратором прав на нерухоме майно не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає підстави для державної реєстрації права власності та інших речових прав.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Ткаченко Руслани Олександрівни про відмову у скасуванні державної реєстрації прав №54805301 від 27.10.2020 року є таким, що прийнято державним реєстратором протиправно.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для належного способу захисту порушених прав позивача, необхідно зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Ткаченко Руслану Олександрівну повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №42180415 від 27.10.2020 року, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна №1231278863101, номер запису про право власності ОСОБА_2 №21031897, з урахуванням висновків суду по справі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державний реєстратор діяла не у спосіб та не в межах повноважень, передбачених Конституцією та чинним законодавством.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 року по справі № 520/14920/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Статтями 132, 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку і компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ч. ч. 6,7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно із п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги у суді апеляційної інстанції до матеріалів справи надано копію договору про надання правової допомоги у адміністративній справі від 19.05.2021 року, де зазначено, що гонорар за складання відзиву на апеляційну скаргу складає 5000 гривень.
Враховуючи викладене, дослідивши надані представником позивача докази на обгрунтування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, враховуючи наведені вище обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, колегія суддів вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги за складення відзиву на апеляційну скаргу відповідача у розмірі 5000 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відповідає критеріям співмірності та підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Ткаченко Руслани Олександрівни залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 по справі № 520/14920/2020 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Ткаченко Руслани Олександрівни (майдан Павлівський, буд. 4, м. Харків, 61003) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 22.06.2021 року